Богдан Буткевич журналіст Тижня

Одновекторна Феміда

Суспільство
14 Січня 2016, 16:02

За оцінками Комітету визволення політв’язнів, на сьогодні в Україні 87 політичних в’язнів. Тоді як за Януковича їх було 62. Можна сперечатись із даними цієї дещо одіозної організації. Звісно, не кожен із тих радикально налаштованих патріотів, який наразі опинився за ґратами, є справді політичним в’язнем. Тобто чимало з них сидить за кримінальними статтями за цілком кримінальні вчинки. Однак тенденція насторожує: держава явно взяла курс на залякування тієї частини суспільства, яка, на її думку, може становити для неї загрозу. І те, що ця частина — майже 100% добровольці з фронту, навпаки, додає наснаги чиновникам. Єдине, що й досі рятує країну від реальних політичних репресій, — недієздатність прокурорсько-міліцейської системи, яка настіль­­ки не фахова, що не може навіть в умовах кишенькового слідства та судів, котрі виконують будь-яку вказівку згори, зібрати нормальні докази. Тому більшість обвинувачених, як тільки вони потрапляють під приціли телекамер, згодом випускають через неможливість довести склад злочину в їхніх діях. Хоча не можна не помітити й іншої тенденції: коли відвертий кримінал прикривають патріотичними гаслами, що нерідко намагається використовувати у своїх інтересах російська п’ята колона.

2016 рік розпочався зі смерті (офіційно — від зупинки серця) 1 січня в Лук’янівському СІЗО Макара Колесникова, члена організації «Білий молот», який нібито боровся з наркопритонами. Іноді й за допомогою силових акцій. За одну з таких він і ще двоє його колег Віталій Калугін та Сергій Порожний і були арештовані ще в травні 2014-го. У прямому ефірі вся країна могла бачити засідання суду у справі вбивства Олеся Бузини, за якою 31 грудня 2015 року таки відпустили під підписку про невиїзд Андрія Медведька. А трохи раніше й другого обвинуваченого Дениса Поліщука. Головним доказом слідства є аналіз ДНК із жуйки з місця злочину, яка нібито доводить, що саме ці дві особи вбили відомого українофоба.

Читайте також: Феміда різних сортів

Одразу згадується й справа Богдана Тицького, члена організації «Чорний комітет», фронтовика з батальйону «ОУН-М», який був арештований після заворушень 31 серпня під Верховною Радою. Йому закидали організацію цих заворушень, щоправда, зібрати чіткі докази так і не змогли. Обвинувачення ґрунтувалося на свідченнях на кшталт «ну він же там був, а поруч якийсь рюкзак стояв».  

Юрій Хорт Павленко вже понад рік сидить у Вінниці. Він відомий тим, що перед телекамерами розірвав портрет президента Порошенка. Його теж згодом звинуватили в організації масових заворушень. Дуже багато затриманих в областях за побутовими справами або за звинуваченням у рекеті чи хуліганстві. Найбільше затриманих, у чийому арешті правозахисники та активісти вбачають політичний підтекст, зрозуміло, у справі заворушень 31 серпня. Переважно це члени ВО «Свобода» та інших націоналістичних організацій. Зокрема, серед них були й колишні народні депутати Юрій Сиротюк та Едуард Леонов, яких згодом звільнили з-під варти. 

Чималу бурю в соціальних мережах викликав нещодавній арешт СБУ росіянки Анастасії Лєонової, санітарного інструктора в полку «Азов», яку звинувачують у тероризмі та створенні терористичної організації. Є версія, що її затримання пов’язане зі справою колишнього члена «Правого сектору» Олега Лісника Мужчиля, теж звинуваченого в тероризмі, який убив при спробі арешту співробітника «Альфи», а потім сам був застрелений. Подейкують, що пані Лєонова перебувала в романтичних стосунках із Лісником і що саме цим пояснюється її арешт.   

Нереформована система правоохоронних органів та судів вважає патріотів і добровольців своїми ворогами. Тим більше що й нинішня влада вбачає в них щонайменше надокучливу проблему, якщо не прямого ворога

Дуже сумнівна справа й п’яти членів «Правого сектору», яким 22 червня 2015 року Оболонський районний суд Києва дав чотири роки ув’язнення. Це українці Олександр Полугорбатов, Андрій Демченко й Андрій Пипенко, а також білорус Дмитро Лісковіч та росіянин Міхаіл Стрєлкін. За інформацією видання «Наша Нива», офіційно хлопці були засуджені за викрадення та побиття людини. Але захист наполягав на зовсім іншій версії події. Мовляв, у травні минулого року до «Правого сектору» прийшла одна жінка, яка просила захистити своє житло від рейдерського захоплення. І представники «ПС» відгукнулися на це прохання й допомогли їй відстояти своє майно. Потім людина, від якої нібито захищали житло, подала до суду на хлопців.

Крім усього цього є сотні справ, пов’язаних із нелегальним перевезенням зброї та набоїв. Дуже багато випадків, коли військовослужбовців, особливо з колишніх добровольчих батальйонів, затримують і засуджують за один забутий патрон у кишені. Надто ж коли йдеться про тилові блокпости, на яких несуть службу екс-беркутівці.

Щоправда, є й інші приклади, коли, навпаки, включення фігурантів подібних справ до переліку політичних в’язнів видається спробою прикрити красивими словами банальний кримінал. Наприклад, абсолютно не зрозуміло, який стосунок до політики мають діяння вінничан Віти Заверухи, Євгена Кошеля та Андрія Романюка, а також їхнього колеги з Києва Миколи Мнишенка, які в травні 2015 року обстріляли пост ДАІ в Биківні, потім напали на АЗС і вчинили там пограбування, а згодом ще й убили двох міліціонерів, котрі за ними погналися. Той факт, що силовики були колишніми беркутівцями, дав привід патріотичній громадськості зарахувати цю четвірку до складу політичних в’язнів. Хоча знайти щось, окрім банального розбою, у її діях важко.

Читайте також: За правдою – до волосного суду

Щонайменше подив викликає наявність у списку політичних в’язнів Григорія Гульвіченка на прізвисько Хедін та Олеся Черняка, які 2 березня 2014 року розстріляли даішників на багатостраждальному блокпосту в Биківні біля Києва. Ці двоє молодих людей проходять за всіма відповідними списками, утім, що політичного у вбивстві трьох міліціонерів, хай там як до них хто ставиться, абсолютно не зрозуміло.  

Так само у списку політичних в’язнів є кілька людей зі складу колишнього батальйону «Торнадо» — екс-«Шахтарська», який зажив недоброї слави. До політичних в’язнів зараховують і людей, затриманих під час перевезення нелегальної зброї. Чи от арештованих після бійки на Драгобраті членів «Правого сектору», де ситуація геть незрозуміла. Або фронтовики зірвалися з ланцюга, або справді їх провокували побутові сепаратисти, власники готелю, які мають донецьке походження й нібито пов’язані з провідним «діячем» епохи Януковича Юрієм Єнакіївським Іванющенком. Тобто оголошена цифра 87 політичних в’язнів, зрозуміло, не є остаточною й чіткою, оскільки патріотична громадськість схильна вважати політично вмотивованим арешт будь-кого з числа добровольців чи членів патріотичних організацій.

Однак ніде правди діти: нереформована система правоохоронних органів та судів вважає патріотів і добровольців своїми ворогами. Тим більше що й нинішня влада вбачає в них щонайменше надокучливу проблему, якщо не прямого ворога. Тому за наявності найменшого приводу доброволець чи член патріотичної організації має всі шанси опинитися за ґратами. На відміну від сепаратистів чи екс-регіоналів, які через наявність грошей, хороших зв’язків та політичних договорняків із нинішньою владою майже завжди виходять сухими з води.

Читайте також: Батя, вони стараються

Тим більше якщо привід чималий та очевидний: участь у масових заворушеннях, згадане перевезення з фронту зброї чи набоїв, відверті заклики до повалення влади тощо. Понад те, деякі журналісти (Світлана Крюкова) стверджують, що існує такий собі «чорний список СБУ» патріотів та добровольців, з яким постійно йде «робота». І ця думка має право на життя. Адже ще в часи Януковича МВС мало цілу картотеку на патріотів. Зрештою, можна згадати події весни 2013 року, коли співробітники «сімки», відділу негласного спостереження МВС, що набув сумної слави під час подій Революції гідності, відстежували та били в під’їздах активістів, які боролися проти тодішнього режиму.

Оперативні працівники СБУ та МВС, із якими поспілкувався Тиждень, зрозуміло, категорично відмітають навіть саму думку про політичний підтекст згаданих арештів. Але визнають, що вказівка «підрізати крильця буйним» від начальства є. Як і те, що всі старі напрацювання часів Януковича залишилися, що цілком логічно. Додамо до цього, що влада та керівництво правоохоронців цілком резонно бояться фронтовиків, які везуть із зони АТО тисячі одиниць нелегальної зброї. Додамо сюди суддів, які дуже часто виносять вироки, керуючись вказівками згори чи «дружніми проханнями» від знайомих прокурорів-слідчих, — і отримуємо дуже негарну картину. Де недовіра й нелюбов старої системи, та й нинішньої влади, до добровольців і пасіонаріїв створюють тенденцію, згідно з якою будь-яка активна людина, що останні два роки присвятила боротьбі на фронті чи пов’язаним із ним речами, перебуває в зоні потенційної небезпеки. Так, є шанси, коли немає реальних доказів, вийти з в’язниці, користуючись розбалансованістю правоохоронної системи. Однак наявний стан справ свідчить, що жодних серйозних змін порівняно з часами Януковича в цій царині не сталося: активна людина так само беззахисна перед системою.  

На тлі того, як гальмуються справи Майдану, уникають відповідальності функціонери режиму Януковича, отримують м’які й виправдальні вироки сепаратисти (недавній приклад — визнання судом непричетності мера Дебальцевого Володимира Проценка до проведення так званого референдуму), «густа гребінка» правоохоронних органів щодо добровольців неабияк дискредитує чинну владу.