Одна з перших модерністок: 150-ліття Анни Крюгер-Прахової

Між родинним щастям і художньою кар’єрою — ці дві зафіксовані в щоденнику мрії рівноважливі для Анни Крюгер-Прахової. І їй вдалося втілити обидві. Дружина і матір (про цю ідентичність свідчить і її відомий портрет із первістком пензля Олександра Мурашка) — а водночас одна з перших українських мисткинь, що зробила спробу виходу у простір європейського модернізму початку ХХ століття. Тут інтуїтивно відчувається паралель із Михайлом Коцюбинським — і невипадково: обоє митців мають капрійський цикл творів. Під час мешкання на Капрі народилися троє з шести дітей Анни Крюгер-Прахової, і паралельно з’явилися чимало її робіт. До того ж Чернігівський музей Михайла Коцюбинського — один із небагатьох, що мають у фонді картини Прахової (більшість — у приватних колекціях).

За життя художниці її роботи експонували в Києві, Одесі, Відні, Мюнхені, Римі, але нині вона фактично забута. Іпостасі дружини (Миколи Прахова), невістки (Адріяна Прахова), своячки (Олександра Мурашка), бабусі (Олександри Прахової) витіснили художницю. Нині жіноча історія мистецтва відроджує великі імена, і цьому сприяє виставка до 150-ліття Анни Крюгер-Прахової в Київській картинній галереї — по-своєму «музейна прем’єра», бо вперше в державному музеї. Ця установа отримала в дарунок від родини Понамарчуків найчисленніше серед державних музеїв зібрання доробку художниці — 37 робіт.

Читайте також: Відновлена тяглість: жіночі імена бойчукізму

Виставка продовжує цикл заходів, присвячених видатним київським художникам, — їй передували «Київські вібрації» Олександра Мурашка. В експозиції є портрет Миколи Прахова, який позував одночасно для Крюгер-Прахової і для Мурашка — маленька деталь, наголошена кураторками Дар’єю Добріян і Галиною Алавердовою, підкреслює паритетність художників за життя. Київський вимір не є індиферентним до національного. Мисткині вдавалося поєднувати родинне, національне і загальноєвропейське. Яскравим прикладом є портрет батька, київського нотаря Августа Федоровича Крюгера, у вишитій сорочці на тлі капрійського пейзажу.

Анна Крюгер-Прахова. Портрет Августа Федоровича Крюгера на Капрі. 1908.

Добір експонатів свідчить про ретельну кураторську роботу. До глядача промовляють яскраві пейзажі Капрі, психологічні зображення корів і коней, портрети дітей і знайомих, графічні замальовки з часів навчання в рисувальній школі Миколи Мурашка, власноручні листівки, а також архівні документи художниці — від імператорського диплома до радянського членського квитка, каталоги прижиттєвих виставок, світлини, щоденникові записи, хроніка життя.

Хоча не все вдавалося так гармонійно, як на груповому портреті дітей і племінниці. Ще за часів навчання в рисувальній школі Миколи Мурашка, яке передувало студіям в Академії Делеклюза в Парижі, Анна Крюгер зафіксувала в щоденнику 10 грудня 1896 року потребу власного простору для творчості: «А вдома займатися майже неможливо: то одна прийде побазікати, то інша, то підсунуть якусь роботу, то пошлють сказати кухареві те й те, або покликати Анюту, або годувати собак і т. д. і т. д. Сподіваюся, що наступного року мене пошлють куди-небудь — у Мюнхен, чи в Петербург або в Москву — байдуже, тільки б геть з дому, де надто добре, надто затишно, щоб серйозно займатися ділом».

За рік до того мисткиня окреслює свої естетичні пріоритети: «Аби тільки не “слов’янщина” взяла гору — здібностей, либонь, вистачить!».

Це вже була художниця іншого покоління, її погляд на об’єкт зображення — суто естетичний, а не соціально заангажований. Це особливо помітно на контрасті з виставкою Іллі Рєпіна «Реаліст і мрійник», яка також триває в Київській картинній галереї. Одна з робіт митця — «Панянки на прогулянці серед стада корів» 1896 року — зображує ошатно вбраних дівчат поруч із пастушкою в обносках і підкреслює соціальну нерівність у дусі передвижників. Реаліст показує зовнішнє й типове. Проте нічого не каже про те, що бачать ці панянки. У цей час Анна Крюгер-Прахова теж шукала способів зображувати корів — по-модерному, з акцентом на власне враження.

Дев’ятнадцятилітня Анна Крюгер зафіксувала 1895 року атмосферу київського мистецького життя: «У школі велике збудження — пишуть натурницю, пишуть nature-morte’и, малюють, ліплять, базікають — усе жваво, весело. Готуються до великого святкування та публічної виставки на честь 20-річчя школи. Мурашкові ми готуємося піднести чудову папку з рисунками; через це зчинилися довгі й дуже серйозні дебати між учнями та ученицями, останні перемогли, і всі помирилися».

Читайте також: Модерні жінки Олександра Мурашка

Потому, після повернення з Капрі 1912 року, Анна Крюгер-Прахова викладала в Київському художньому училищі, приватній студії свояка Олександра Мурашка та жіночій гімназії старшої сестри Катерини Крюгер. Їй пощастило із середовищем і родинною підтримкою. Це був свій самодостатній український мистецький світ, інтегрований у провідні європейські тенденції. Буремного 1918 року Анна Крюгер-Прахова відкрила власну студію разом із Михайлом Козиком… Але так тривало недовго, вже наступного року більшовики вбили на вулиці Олександра Мурашка. Після 1920-х творче життя Анни Крюгер-Прахової значно менше насичене подіями. Останньою прижиттєвою виставкою стала Осіння виставка робіт художників Києва 1938 року. Хоча вона ще встигла побачити перші кроки шістдесятників перед смертю в 1962-му.