Водночас необхідно забезпечити ефективне функціонування національної держави, невід’ємним атрибутом якої є державна мова.
В Україні єдиною державною має бути українська. Той, хто піддає сумнівам цю істину, діє супроти інтересів українського народу. У європейській історії залишився дуже трагічний досвід брехливого й демагогічного використання таких слів, як «народ», «право на самовизначення», «право на рідну мову» тощо. Зокрема, Адольф Гітлер, який зловживав ними, винайшов гасло: «Один народ, одна імперія, один вождь!». Він зіграв на почуттях приниження й депресії німців після того, як вони програли Першу світову, за допомогою брехливої пропаганди викликав прояви шовінізму, расизму та ксенофобії, що й допомогло йому, запанувавши над німецьким народом, загнати його в Другу.
40 років потому сербський політик Слободан Милошевич розпочав югославську війну 1991–1995-го. Він стверджував, що там, де живуть серби, має бути Сербія. Його політика призвела до жорстокої громадянської війни й депортації сербів із Хорватії та Словенії, політики пацифікації щодо них у Боснії і Герцеговині, проголошення незалежності Чорногорії та Македонії, а також утрати автономної області Косово.
Коли із Кремля прозвучала фраза «хто говорить російською, той росіянин, а де живуть росіяни, там Росія», у мене склалося враження, що Гітлер і Милошевич устали з мертвих. Рівень фанатичності, щораз більшої ксенофобії та різні імперіалістичні рецидиви показово свідчать про ознаки буяння фашизму в російському суспільстві. Відчуття упослідженості й пригніченості через утрату росіянами статусу панівного народу в СРСР та цілковиту неуспішність стратегічної концепції РФ дає Путіну змогу панувати над російським народом і, застосовуючи демагогію та брехливу пропаганду, маніпулювати ним, ведучи до ще однієї війни.
Україна, вирішуючи екзистенційно важливі національні питання, повинна чітко дотримуватися законодавства ЄС і досвіду таких країн, як Литва, Словаччина, Чехія… Так, ніхто й ніщо не ідеальні, потрібно виправляти помилки. Коли, наприклад, у 1918 році було створено Чехословаччину, тодішня влада прийняла закон, що проголошував чехословацьку державною. Проте мови такої не існувало. Були дві, між собою дуже подібні, – чеська та словацька. І тільки впродовж двох наступних десятиліть вдалося поступово, відповідно до зростання інтеграції словаків як політичної нації, позбутися викривлень у питанні використання державної мови. Посприяв цьому процесові, зокрема, підзаконний акт до закону про мови, у якому однозначно й конкретно прописали права національних меншин та обов’язки держави щодо їх забезпечення. Проте якби засновник держави президент Томаш Ґарріґ Масарик піддався тиску прихильників уведення німецької як державної, він однозначно відкрив би шлях до германізації чеського народу. Що й спробували зробити німецькі нацисти в період окупації 1939–1945 років.
У 2009 році парламент Словаччини обговорив і ухвалив новий додаток до закону про державну мову. Останній викликав критику й збурив море пристрастей серед угорської меншини в Словаччині. Зокрема, активно обговорювали надання словацькій мові привілейованого статусу й запровадження штрафів від €100 до €5 тис. за порушення закону фізичними та юридичними особами. Проте кваліфікований аналіз підтвердив відповідність документа нормам ЄС.
Будь-яку комунікацію державні органи та їхні працівники повинні вести словацькою мовою. Чиновники зобов’язані володіти нею незалежно від національності. У населеному пункті, де проживає більш ніж 20% громадян, що належать до певної національної меншини, комунікація з держустановами може відбуватися їхньою мовою (як-от угорською). Якщо в регіонах, де компактно мешкають представники інших етносів, громадянин розмовляє словацькою, держслужбовці зобов’язані спілкуватися з ним саме цією мовою. За порушення – штраф.
Словаки, окрім того, прийняли закон про громадянство, у якому дуже чітко визначено: ставши підданцем іншої держави, їхній співвітчизник автоматично втрачає громадянство своєї з усіма відповідними наслідками. Наприклад, залишається без виборчого права й можливості бути обраним до представницьких зібрань.
Україні також потрібно було б призупинити видачу російських, угорських, румунських та інших закордонних паспортів своїм громадянам – представникам національних меншин. Це забезпечило б їхню лояльність, запобігло б ворожому ставленню до держави.