Ви думали побачити надзвичайне місто? А воно, виявляється, «как наша жизнь».
Слухайте сюди: насправді в Одеси є невеличка таємниця. Усе залежить від того, чи вона вас полюбить. Так, це місто, яке відкриває красу і душу лише тому, хто йому сподобається.
Одеса — примхлива, непередбачувана і легковажна жінка, мінлива, як погода на морі, коли після невтішної вранішньої зливи раптово сяє яскраве сонце і калюжі вмить висихають. Вона буває елегантна, у вишуканому вбранні й дорогих прикрасах, весела й безтурботна у поношеному одязі в старих подвір’ях, неохайна й запрацьована у спальних районах подалі від центру, лагідна, як вранішнє море, і нервова у штормі, романтична й замислена у приморських парках, де в рупорі на алеї ніжно-тужливий спів ідишем може раптом змінитися на шансон. Одеса привітна, гостинна, весела, а подеколи хамська й хитрувата.
Величні білі платани, витончені, наче прожилки білого мармуру, навесні та пишні влітку, розлогим віттям, немов крилами чайки, покривають центральні вулиці. Блиск і злиденність із вишуканою південною недбалістю гармонійно поєднуються на одних і тих самих вулицях. Розкішні чи обшарпані кам’яниці у квітах, обплетені виноградом і плющем балкони з ліхтарями та розбиті дороги й тротуари — усе це однаково прекрасне.
Однак справжня Одеса відкривається в буденності її життя.
Якщо хочете відчути атмосферу, сідайте в маршрутку чи трамвай, що віднесуть вас подалі від туристичних маршрутів центру. Там можна зустріти кондукторку з помічницею шиншилою, яка вмостилася на зелених листочках на кондукторському сидінні. Це піднімає настрій пасажирам, які весело спілкуються під час поїздки. Маршрутки в напрямку Лузанівки й Котовська ввечері мчать із шаленою швидкістю, влаштовуючи справжнісіньке ралі.
Читайте також: Чорноморськ: у пошуках утраченого пляжу
Під час дощу тротуари подекуди перетворюються на ріки, а на Пересипі стає без перебільшення море по коліно. Рух транспорту затримується. Проте, припинивши нарікання, пасажири почуваються учасниками неабиякої пригоди.
Перехожі протискаються під стінами будинків у потоках води або стрибають у відкриті двері маршруток. Комунальники весело розмахують по воді зеленими гілками, наче веслами. Врешті дорога звільняється від машин, що повернули на об’їзні вулиці, а маршрутки перетворюються на катери, що стрімко прорізаються крізь воду. Перетворити халепу на веселу пригоду — це Одеса вміє.
Легендарний ринок «Привоз» розчаровує з першого візиту. Вщент розбиті тротуари, величезні калюжі під час дощу, хаотичні торгові намети довкола й гори сміття. Торгують тим самим, що й скрізь, а продавці бувають украй непривітними. Однак у відділі, чи, як кажуть одесити, у крамниці, зі свіжою морською та дунайською рибою і зараз можна відчути колорит давнього базару. У травні елегантно вбрані циганки просто в рибних рядах продають розкішні букети бузку.
Читайте також: У пошуках одеського міфу
Одеса для мене — місто водночас рідне та незнайоме. Завжди присутнє в родині через сімейні фотографії, дотепні спогади бабусі, тутешні пісні, які вона співала мені, та хруст маци, яку дядько тягав із пекарні при синагозі. Це було казкове місто для мене — дитини, яку вивезли після Чорнобильської катастрофи з Києва до родичів.
Вони тоді переїхали зі славетної Молдаванки на масив Котовськ. Банани, які радянська людина бачила лише зрідка, о «японський бог», тут просто так продавали на вулицях. Як зелені, так і стиглі. А на базарі можна було купити різні заморські горіхи. І сьогодні у звичайному хлібному кіоску на масиві 12 видів хліба на вибір: одеський, бухарестський, берлінський, дністерський, брюссельський…
Це Одеса.
Утім, пишний одеський міф має й темний бік. Адже це місто легендарних аферистів та бандитів. Історії про них, увічнені в піснях, книжках і кінофільмах, — лише Бєня Крик чого вартий! — це передусім «вирваниє годи» багатьох людей. Столиця гумору є водночас містом багатьох трагедій.
«Таки так», панове, Одеса щедра на сюрпризи, але вчить радіти життю. Можна цілими днями ходити Стежиною здоров’я, дихати морем і насолоджуватися природою в самісінькому центрі.
Місто розвивається і змінюється, але й зараз можна натрапити на відголоски минулого. На Молдаванці ще залишилися старі подвір’я з голуб’ятнями. Від Пересипу можна дістатися до давнього козацького цвинтаря Сотниковської Січі старим трамваєм, що їде просікою через очерет та густі зарості занедбаного приватного сектору й промислової зони.
Читайте також: Вилкове. Східний край Центральної Європи
Можна бути безтурботним туристом, сидіти в ресторані на набережній, пересуватися незнайомими вулицями, зазираючи до путівника, або відкривати родинні місця і таємниці. «Карочє, не учітє міня жіть!» — почуєте ви там і тут. Слушна порада. І це теж Одеса!
