«Бандерівці, геть з Одеси!» – надривно скандує натовп, що зібрався біля центрального входу до Куликового поля.
Місце, де розташований згорілий Будинок профспілок, із сьомої ранку оточене чималою кількістю правоохоронців. Між деревами натягнута смугаста стрічка, що перекриває вхід до парку. Тут же походжають кінологи з вівчарками. Подейкують, що територію Поля замінували. Наскільки це правда – сказати важко. Адже впродовж останніх тижнів мінери-анонімуси «закладали вибухівку» із завидною регулярністю. Втім, у таку версію проросійські активісти не надто вірять. Про що відверто заявляють запорізькій поліції, яка стоїть живим щитом дорогою до спаленої будівлі.
«Та хто міг його замінувати? Тут з ранку миша не пробіжить! Вони тут вже давно тусуються. Ви правда вірите, що хтось міг підкинути вибухівку?» – запитують пенсіонерки одна в одної і оточуючих журналістів.
«У нас немає точної інформації щодо замінування. Наша робота проста – стояти біля рамки. Точною інформацією хіба що начальство володіє. Але телефонний дзвінок із повідомленням про мінування дійсно міг бути. Можливо, це навіть спеціально зробили, аби затягнути початок акції», – розповідає чоловік у міліцейській формі, який намагається заспокоїти обурених бабусь.
Віддалік, біля газонів, активні пенсіонери вже приторговують бузком. Клієнтів вистачає – постійно до підстаркуватих бізнесменів підходять люди й купують оберемки квітів. Ціна доволі демократична – 10 грн за в’язанку. Картонні коробки, в яких зберігають свіжозірвані гілки, порожніють доволі швидко. Народу більшає.
«Та що ви тут стоїте?! Їх треба штурмувати! Всі на штурм! Дава-а-ай! – п’яний вже зранку чоловік у брудній і потяганій сорочці невідомого кольору, хитаючись, продирається крізь натовп, – Зараз я вас всіх однією рукою! Тільки теє, рукави закатаю!» – чоловік заходиться засукувати рукави. Виходить погано. Він ще трохи намагається поштовхатися з поліцейськими і, розчарований, іде геть.
«Давай-давай, Чак Норріс. Можеш ще друзякам зателефонувати», – якось беззлобно й іронічно кидають йому в спину силовики. Спина, між тим, зникає за десятками голів.
Пенсіонери намагаються продертися крізь рамку. Сивий дід клянеться дати розписку, що він не боїться померти, аби лише покласти квіти до Профспілок. Силовики стоять незворушно. Попервах пенсіонер поривається стати на коліна, але в останній момент роздумує і просто знімає кашкета. Поряд із ним з’являється чоловік у формі. Каже, що моряк далекого плавання і йому взагалі міни й бомби не страшні. Лишень би пропустили. До людей виходять поліцейські, і за п'ять хвилин розмови натовп трохи заспокоюється. Обіцяють – щойно завершать заходи з пошуку вибухових речовин на Полі – одразу всіх пропустять. Щоправда, як саме поліція збирається пропускати через одну рамку більше сотні людей – ніхто не уточнює.
Читайте також: Як минула перша річниця трагедії в Одесі
«Давайте! Зараз я вас…» – ще один «штурмовик» намагається продертися крізь чоловіків у крапових беретах. Силовики замість застосувати силу ввічливо розступаються. На кілька секунд. Цього вистачає, аби «скорбящій» встиг провалитись крізь живий ланцюг. Одразу за ним активіста Куликового лагідно беруть під руки поліцейські.
«Подивіться! Подивіться, що роблять ці бандерівці! За що ви його затримуєте?! Кому ви служите?!» – заходяться репетувати бабусі. Затриманий, між тим, іде в оточенні трьох правоохоронців і зникає за деревами.
«Насправді у місті дуже серйозний відсів триває. І зараз теж. Затримують «нарваних». Чи знаходять щось у них? Скажімо, серйозного нічого, але щоб травмувати з десяток людей – вистачить, – розповідає знайомий поліцейський, уважно роззираючись по сторонах, – Думаю, сьогодні все спокійно буде», – констатує він.
Його слова підтверджують і представники проукраїнських активістів. Зазначають – ані «Азов», ані ДУК-ПС, ані Автомайдан не планують з’являтися на Куликовому. Обмежаться лише власними акціями.
Бабусі тим часом не витримують і починають класти квіти під ноги силовикам. За десять хвилин назбирується чимала купа. Чоловіки у формі ніяково знизують плечима, але стоять. Весняне сонце починає припікати, і окремі активісти Куликового йдуть посидіти на лавочках неподалік. Або й узагалі – геть. У своїх активістських справах.
«Я знайшла, знайшла текст! Давайте заспіваємо наш гімн!» – гордо каже бабуся у хусточці, тримаючи в руках потяганий часом клапоть паперу. Навколо неї скупчуються подруги, й пенсіонерки заводять деренчливими голосами: «Вставай Одеса гордая, вставай на смертний бой, с фашистской сілой тьомною, с проклятою ордой». Текст знають не всі: куплети співають лише наближені до володарки папірця. Інші підмугикують в такт. Приспів озвучують хором.
Полудень. Перед кордоном правоохоронців стоїть більше 200 людей. Здебільшого пенсійного віку. Проте в натовпі можна помітити й молодь. Як і доволі маргінальних персон, які зраночку встигли «прийняти на груди». Люд складає букети на клумбу неподалік.
«Меморіал! Робимо тут меморіал» – викрикують жіночки в хустинах і заходяться викладати сонечко посеред газону. Тут же намагаються викласти напис «Пам’ятаємо». Просять їм підказувати, як краще класти квіти, бо, мовляв, поганенько видно. Втім, побачивши камеру й почувши звук затвору, полохаються і з криком «Не треба мене знімати» тікають.
«Я не хочу бути зіркою інтернетів цих і Ютубу! Я просто прийшла покласти квіти! Відчепіться», – нервує огрядна жіночка.
«Ви куди квіти тягнете?! А ну покладіть на місце! Хто вам їх сказав нести? Куди нести? То провокатори! Покладіть квіти й не чіпайте! Зараз нас усіх пропустять і ми спокійно згадаємо загиблих» – роздратовано говорить пенсіонерка своїй колезі, яка намагається забрати букети від силовиків і перенести їх на газон.
«Так їм дадуть наказ, і вони квіти потопчуть! Хто дасть? Саакашвілі дасть!» – виправдовується бабуся, згрібає кілька букетів і човгає до «меморіалу».
Читайте також: Одеса: весь Майдан за один день
«Христос Васкрєсє» – заводять у натовпі. Це імпровізована «хресна хода» навколо Куликового поля. Православні ходоки тримають в руках хреста і портрет Ніколая ІІ. Як останній пов'язаний із жертвами пожежі дворічної давнини – не пояснюють.
«Христос Васкрєсє!!!» – на повне горло надривається чоловік із шеренги православних і розбризкує навколо себе воду з літрової банки. Так вони обходять площу кілька разів.
Тим часом до Одеського аеропорту прилітає десант від Опозиційного блоку. Одіозні Юрій Бойко та Вадим Новинський саме планували організувати молебень під спаленими Профспілками. Марно. Нардепів блокують на виходах із летовища активісти Автомайдану, ДУКу та Азову. Переконати колишніх регіоналів у необхідності вертати на Київ виходять поліцейські, зокрема Гіоргі Лорткіпанідзе – т.в.о. голови Нацполіції Одеської області.
«Їх на загальний термінал перевозять! Другий поверх! Швидше!» – частина активістів зривається і блокує виходи у приміщенні повітряного порту. Слідом підтягується поліція, яка робить коридор для пасажирів. Тут же – схожі на тітушок чоловіки спортивної національності. Намагаються домовитися з Автомайданом. Не виходить.
«Ай! Що ви робите? Допоможіть!» – кричить підліток, картинно падаючи на проукраїнських активістів. Такий театральний талант збирає навколо невеличкий натовп. Після нетривалого з’ясування стосунків хлопця відпускають. До терміналу під’їжджає авто, з якого виходить священик у рясі. Молебень вирішили організовувати прямо в аеропорту.
Читайте також: З дулею в кишені
Допоки представникам Опоблоку пояснювали, чому їхня присутність у місті не бажана, перед Куликовим почалася «офіційна частина» мітингу. У велелюдному натовпі з’явилися чорні кульки і портрети загиблих. «Сцукашвілі геть з Одеси» – азартно волають бабусі. Попутно кричать «Ганьба» поліції.
«Христос Воскрес!» – кричить чоловік напідпитку.
«Воістину Воскрес!» – радо відказує натовп.
«Слава Україні!» – продовжує чоловік.
«Козел!» – озлоблено волає натовп.
Провокатора виводять за межі натовпу поліцейські. На ходу із ним проводять профілактичну бесіду щодо гасел і лозунгів під час масових акцій.
Шоста вечора. Поліцейських на посту замінює Національна гвардія. На площі ж лишаються заледве 50 людей. Кількість маргінесу порівняно із загальною масою ріже очі.
«Вони бояться букета? Так пропустіть мене! Я покладу квіти і повернуся! Вам що, так важко? Давай, телефонуй своєму начальнику! Хай мене пропустить!» – розмахуючи зів’ялими квітами і розтягуючи слова покрикує черговий п’яний активіст. Лунає вже, певно, з десятий заклик до штурму кордону силовиків. Відгукується лише один чоловік. Він героїчно протискується через металодетектор. Продавлюється через першу шеренгу поліції. За якою його ввічливо беруть під руки і за вже знайомим маршрутом відводять за дерева.
«Дивіться, що вони роблять! Людину ні за що! Та я зараз як пройду! Я пройду з цими квітами! Всіх не посадите! Хто буде наступним?» – п’яний з букетами досі перед рамкою. Лідера бурхливого народного невдоволення з нього, правда, не виходить.
«А ви не могли би… не могли би сфотографувати нашу Нас… Нац… Нацгврд… Нацгвардію?» – питає чоловік із великим трудовим мозолем в районі живота. Його синя футболка вже брудна, з рота смердить горілкою. Йому важко вимовляти слова.
«Та ти ж некрасив… некрасиво зняв Нацгв.. хлопців у камуфляжі. А Нцгв… вони повинні красиво виглядати. Давай я тобі покажу, як треба», – махаючи перед собою рукою, продовжує активіст Куликового.
«Не знімеш? А, ви всі такі. Напишеш, шо ми тут ці, сепаратисти і тому подібне, да? Краще б Нацгвардію зняв. А то вони цілий день на траві у парку валялися, нас не проп… пропускали», – сумно і розчаровано каже чоловік.
Якщо на Куликовому акція добігала логічного кінця, то на Грецькій площі все тільки починалося. Саме там два роки тому загинули проукраїнські активісти. На підходах до площі перехожих ретельно перевіряють представники добровольчих батальйонів, а на самому майдані вже виставили банер із портретами загиблих. Тут же – невеличка виставка «сувенірів» з АТО – хвости від мін, уламки снарядів, побиті ними ж двері авто. Віддалік – стенди із фотографіями війни. Акція стартує без запізнень – о восьмій вечора. Зібралася приблизно сотня людей. Представники Азову шикуються біля фонтану, що неподалік торговельного центру «Афіна», з українськими прапорами. Через кордони МВС на місце проведення акції заходять шеренги добровольчих батальйонів. Несуть багатометровий український прапор. Тут же чоловікам у камуфляжі командири роздають гвоздики.
«На коліно!» – лунає команда. Активісти з українським прапором опускаються долі, звучить молитва. У центрі натовпу запалюють український герб, викладений з лампадок. Говорять мало й недовго. Присутні стиха спілкуються між собою. Час від часу чути сміх – це зустрілися давні знайомі. Під портрети загиблих кладуть квіти. За годину люди починають розходитись.
На розі Преображенської і Дерибасівської – квіти. Тут загинув перший активіст одеського Євромайдану – Андрій Бірюков. Близько 20 членів ПС стають в ряд перед портретом і схиляють голови. Повз них проходять люди, запалюють свічки, кладуть букети. Чоловіки у камуфляжі стоять мовчки з десяток хвилин.
«Загиблим героям 2 травня тричі: слава, слава, слава» – раптом видає 20 голосів. Опісля чоловіки шикуються і рушають Преображенською до себе на базу.
«Чи підемо ми на Куликове? Не думаю, але можете спитати в командира. Взагалі ми на базу маємо рушати», – здивовано відказує один з членів ПС.
Вечір завершився. Сутичок так і не сталося.