То яким є сьогодення цієї ініціативи та які очікування від її подальшого існування? Формат, який понад 12 років тому видавався прогресивним і перспективним у відносинах ЄС та його сусідів зі східного боку, сьогодні викликає багато запитань. Від чергової «сходинки» до вступу в ЄС із часом він перетворився на «стіну», за якою вряди-годи ховаються єврочиновники, уникаючи незручних питань щодо чітких євроінтеграційних перспектив України. Умови та політична ситуація за минулі роки значно змінилися, натомість формат — ні. Грузія, Молдова та Україна підписали з ЄС угоди про асоціацію, а от Азербайджан, Вірменія та Білорусь не мають євроінтеграційних устремлінь. Ба більше, Мінськ у відповідь на європейські санкції проти режиму Лукашенки офіційно призупинив участь у СхП. Та й сам Європейський Союз за цей час зазнав значних потрясінь (чого тільки вартий Brexit). Додає хвилювань і російська гібридна агресія, якою Кремль намагається вивести зі стану рівноваги всю міжнародну систему. Ці фактори негативно впливають на наміри щодо подальшого розширення ЄС, яке по суті було «заморожене».
Читайте також: Хюґ Мінґареллі: «Сьогодні головною перешкодою для українських товарів на шляху до Європи залишається саме законодавство»
Ще минулий рік із «20 ключовими досягненнями до 2020-го» став певним рубежем у планах Брюсселя за східним напрямком, і закономірно, що асоційовані члени Євросоюзу, відчуваючи невідповідність умов партнерства та свого становища, закликають переглянути положення політики й надати ширші можливості для своїх країн. Натомість у ЄС не бажають кардинально змінювати розклад, справедливо побоюючись посилення прагнень вступу країн Асоційованого тріо до Європейського Союзу. Проте внутрішньо нестабільний Євросоюз не готовий прийняти у свій склад ні ряд балканських країн, ні тим більше східноєвропейських. Та й країни Асоційованого тріо, хоча й декларують узгодженість намірів, все ж проводять кожна свою євроінтеграційну політику, а також мають ряд проблемних питань у відносинах між собою, що об’єктивно послаблює їхню консолідовану позицію в межах СхП. Якщо провести аналогію з євроінтеграційною «історією успіху» Вишеградської групи, то напрошуються досить невтішні висновки для України й партнерів з Асоційованого тріо про необхідність докласти величезних зусиль як у двосторонній, так і в багатосторонній співпраці. Так, вимальовуються сумнівні перспективи переростання програми СхП у політичний інтеграційний процес.
Одночасно зростають можливості соціально-економічної взаємодії. Економічний та інвестиційний план СхП разом із пакетом розміром €2,3 млрд у вигляді грантів, гарантій та змішаних інструментів, з можливістю залучити до €17 млрд публічних та приватних інвестицій видається дуже вагомою перспективою для регіону, особливо враховуючи економічні наслідки пандемії. Очікується, що Угода про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів (Угода АСАА), яку ще називають «промисловий безвіз», створить нові можливості для українських підприємців. Амбітними є плани перетворити Україну на ключового постачальника «зеленого» водню до ЄС. Вкрай необхідний розвиток малого та середнього бізнесу, покращення стану довкілля, транспортної та цифрової інфраструктури. Ефективними показали себе проєкти освітньої мобільності молоді та фінансування науки й інновацій. Важливим складником ініціативи залишається Форум громадянського суспільства та його національні платформи. Зокрема, українська національна платформа об’єднує понад 150 громадських організацій. Не варто недооцінювати значення подальшого розвитку за цими напрямами, адже вони сприяють посиленню позицій України в Європі. У розвиненій країні, яка процвітає, справа політичної інтеграції піде значно швидше.
Читайте також: Ребекка Гармс: «Відносини України та ЄС не можуть бути за принципом «давайте нам більше, або зробимо менше»
Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба на засіданні міністрів закордонних справ держав — членів ЄС та країн — учасниць СхП у Брюсселі 15 листопада сказав: «Східне партнерство потребує перезавантаження, щоб відповідати потребам і викликам сьогодення». Це правильна теза, але потрібно чітко усвідомлювати реальний стан формату партнерства та розуміти, що його невідповідність очікуванням боляче б’є саме по Україні й може негативно відбитися на всьому євроінтеграційному процесі. Слід зрозуміти, що програма СхП в межах політики сусідства й асоційоване членство та наміри повноцінного вступу до ЄС — різні платформи. Нам варто раціонально користуватися можливостями цих форматів, з користю для подальшого розвитку України.