Толерантними без меж стали та політкоректними без берегів. Беремо приклад з далеко не найкращих європейських зразків політичної поведінки, а з тих, які мали закономірним наслідком Мюнхенську угоду 1938 року і подібні до неї більш пізні речі.
На щастя, є ще в Україні люди, котрі вміють розставляти крапки над «і». І вони зробили це, належним чином оцінивши знищення меморіальної дошки Юрію Шевельову у Харкові не тільки як «акт вандалізму, леґітимізованого владою» та як посмертне передання вченого «хамському і нецивілізованому суду людей, чиїми ідеалами є комуністичні розправи з інакодумцями», а і як антинаціональну, антидержавну дію. «Шевельов, батьки якого походили з шляхетних московських родин етнічних німців, став гордістю і славою України в світі. Саме це так «непокоїть» харківських українофобів, що намагаються звинуватити людину недосяжного для них рівня у колаборації, не розуміючи того, що вже зрозумів і чому дав оцінку цивілізований світ – «духовної» єдності нацистів і комуністів. Ми вважаємо, що рішення харківської влади підриває спроби побудувати сучасну українську націю, що пишалася б усіма видатними українцями, незалежно від їхнього етнічного походження, політичного вибору та країни проживання».
Читайте також: Тріада Юрія Шевельова
Така оцінка дій «антифашистів», відомих у народі як «Допа», «Ґепа» і ще кілька подібних до них персонажів, дається у заяві Асоціації єврейських організацій та общин (Ваад) та Конґресу національних громад України. Що до цього додаси? Хіба що можна виокремити декілька з перерахованих у заяві наукових та почесних титулів Юрія Шевельова: іноземний член НАН України… почесний доктор Харківського національного університету ім. В. Каразіна… лауреат Національної премії імені Шевченка… Виокремиш, щоб поставити закономірні запитання. Адже Кернес і Добкін вже встигли чимало наговорити про те, що «у нас у Харкові свої цінності і свої герої» – то, виходить, Національна академія наук України є для них чимось на кшталт «профашистської організації» і її діяльність у Харкові та Харківській області слід припинити? А як з університетом імені Каразіна? Розігнати його вчену раду чи послати туди «Беркут», щоби змусити скасувати рішення про присвоєння Шевельову звання почесного доктора? І, головне, що робити з Національною премією імені Шевченка, яку Юрій Шевельов отримав у 2000 році? Указ про присудження цих премій традиційно підписує президент України – то, виходить, і президентська влада на території «Допи» і «Ґепи» вже не діє? Ясна річ, підписував указ не Віктор Янукович – але ж указ ніким не скасований, і питання про це ніким не ставилося, то, виходить, два щойно згаданих персонажі та Ко чхають і на Академію, і на главу держави, і на саму державу? Бо ж в України одні загальнонаціональні цінності, а у них – інші…
Читайте також: Хронологія харківського скандалу
Якими саме є ці цінності, добре ілюструє харківська топоніміка. У центрі міста розташована площа Рози Люксембург. Через неї проходить межа двох районів – Дзержинського и Червонозаводського, а поблизу розташована станція метро «Советская». Тут якщо і потрібні коментарі, то тільки щодо Рози Люксембург. 1918 року вона звинувачувала Леніна і Троцького у потаканні… українському й іншим «буржуазним націоналізмам». «Замість того, щоб якраз у дусі властиво інтернаціональної класової політики, яку більшовики звичайно проводили, прагнути до найтіснішого згуртування революційних сил на всіх просторах Російської імперії, захищати зубами і кігтями її цілісність як території революції, протиставити – як найвищий заповіт політики – згуртованість і неподільність пролетарів усіх націй у сфері російської революції будь-яким націоналістичним сепаратистським устремлінням, більшовики, навпаки, гучною націоналістичною фразеологією про «право націй на самовизначення аж до державного відокремлення» дали буржуазії усіх околиць найбажаніший, найблискучіший привід, просто-таки прапор для її контрреволюційних устремлінь. Замість того, щоб застерегти пролетарів околиць від будь-якого від будь-якого сепаратизму як суто буржуазної пастки і в зародку придушити сепаратистські прагнення залізною рукою, використання якої в цьому випадку відповідало б істинному змісту й духу пролетарської диктатури, вони, навпаки, викликали своїм гаслом замішання в масах усіх околиць і дали простір демагогії буржуазних класів».
Читайте також: Як радянізується сучасний Харків
Що ж, не випадково площа носить ім’я цієї революційної дами, чи не так? І не має значення, що вона викривала «буржуазні класи»: за «червоної» влади «Допа» і «Ґепа» негайно стали би «спадковими пролетарями» – ясна річ, на керівних посадах, із спецпайками і спецквартирами…
Що ще тут можна додати? Хіба що афористичне речення з творів знаних фантастів ХХ століття, які дивовижним чином передбачили появу на арені історії таких «антифашистів», як харківські очільники: «Вони з тих знаменитих євреїв, які здатні викликати напад гострого антисемітизму у самого Меїра Кахане чи навіть у теоретика сіонізму пана Теодора Герцля». Це – слова Аркадія Натановича та Бориса Натановича Стругацьких з їхнього роману «Обтяжені злом». І справді: обтяжені Кернес і Добкін, обтяжені…
Але, якщо вже зайшла мова про передбачення і проникливість Стругацьких, то не зайве нагадати: у їхніх творах у Харкові ХХІІ століття розмовляють (увага, ще одна цитата) «ясна річ, українською мовою».