Ображають маленьких

Рекламуючи податкову реформу, представники команди президента Вік­тора Януковича обіцяли підприємцям ледь не золоті гори – спростити звітність, знизити ставки податків і зборів, упорядкувати законодавство. Проте щойно декларації почали матеріалізуватись у вигляді конкретних законопроектів, з’ясувалося, що розуміння податкових реформ владою не збігається з потребами підприємців. Замість обіцяного послаблення фіскального тиску та встановлення прозорих правил гри, чиновники зосередилися на «закручуванні гайок» платникам податків в умовах заплутаної системи. Восени Верховна Рада планує розглянути та прийняти проект Податкового кодексу (далі – ПК). Каменем спотикання цього документа, ухваленого в першому читанні, є норми, які мають змінити правила роботи в спрощеній системі оподаткування. Відповідні положення зачіпають інтереси близько 1,7 млн спрощенців (91,6% – фізособи, 8,4% – юр­особи, дані ДПАУ станом на 1 січня 2010-го), які лише торік перерахували до бюджету понад 4,4 млрд грн.

Загалом навряд чи в когось є сумніви, що спрощена система оподаткування, встановлена президентським указом майже 12 років тому, потребує вдосконалення. Зокрема й тому, що цю систему активно використовують для оптимізації бюджетних відрахувань, а самі спрощенці ризикують опинитися поза межами солідарної пенсійної системи. За всі ці роки уряди, парламенти, підприємницькі об’єднання розробили та обговорили низку варіантів реформування спрощенки, частину з яких оформили у вигляді законопроектів. Але жоден із цих документів так і не прийняли. Влітку 2010-го Верховна Рада в першому читанні ухвалила розділ про спрощену систему в складі ПК. Ознайомлення з документом наштовхує на запитання: «Де ж ті 12-річні напрацювання, що стали результатом безлічі жвавих дискусій на численних круглих столах?» Самі спрощенці відреагували на проект ПК різким протестом, і уряд Миколи Азарова погодився доопрацювати документ. У результаті з нього вилучили деякі руйнівні для дрібного бізнесу норми, але й остання редакція кодексу не містить відповідей на принципові для підприємців позиції. Неадекватна реформа спрощеної системи оподаткування змусить більшість бізнесменів або згорнути справу, або піти в тінь.

Рудимент чи рушійна сила?

Спрощену систему оподаткування в нашій країні було запроваджено указом президента Леоніда Кучми у 1998 році. В липні 1999-го документ удосконалили та виклали в новій редакції, яка діє й досі. Дванадцять років тому революційний крок влади був продиктований необхідністю боротьби з тіньовою економікою, але чи не важливішим став соціальний чинник – документ стимулював населення до самозайнятості та створення робочих місць.

Суть спрощенки полягає в тому, що підприємцям-фіз­особам (із річною виручкою до 500 тис. грн та не більше 10 найманих працівників), а також невеличким підприємствам (із виручкою до 1 млн грн і штатом до 50 співробітників) надається можливість замість низки податків і зборів сплачувати один-єдиний, що значно спрощує звітність і зводить до мінімуму спілкування з податківцями. Ставка такого податку для фізосіб визначена в розмірі від 20 до 200 грн на місяць (її встановлюють органи місцевого самоврядування), а для юросіб – 10% із виручки від реалізації продукції (або 6% у разі, якщо фірма бажає окремо сплачувати ПДВ). Ця система виявилася привабливою як для підприємств, що занепадали в умовах надмірного податкового навантаження, так і для армії нелегальних комерсантів. Якщо 1999 року спрощенцями зареєструвалися 66,1 тис. приватних підприємців і 28,6 тис. підприємств, то вже в 2002-му їх налічувалося відповідно 426,8 тис. та 115,6 тис. Зростали й доходи держави. Так, 1999-го року від спрощенців-фізосіб до бюджету країни надійшло 57,7 млн грн, а від юросіб – 66,3 млн грн, то в 2002-му – 659,7 млн грн та 844,5 млн грн відповідно.

Розробники спрощеної системи розраховували, що вона поставить на ноги малий бізнес, який мав би перерости в середній. Теоретично на певному етапі розвитку справи спрощенець мав би вирішувати дилему – обмежити власну виручку, що перевищує максимально дозволений рівень, або ж перейти на загальні податкові умови. Оскільки чи не головна мета будь-якого бізнесу – зростання прибутку, підприємці мали б обирати другий варіант. Однак у вітчизняних реаліях не так сталося, як гадалося. Значне фіскальне навантаження від загальної системи призвело до зворотних наслідків – середні й навіть великі підприємства почали штучно подрібнюватись, аби користуватися лазівкою спрощеної системи оподаткування. Власники оформлювали спрощенцями деяких своїх працівників, щоб заощадити на відрахуваннях із фонду оплати праці, які в Україні чи не найбільші в Європі.

У відповідь влада почала обмежувати сферу застосування спрощеної системи. Але із оптимізацією оподаткування намагалися боротись суто адміністративними методами, не вдосконалюючи фіскальної системи як такої. Користі від такого підходу було небагато.

День бабака

Одним із головних аргументів критиків єдиного податку є те, що його ставку з кінця 1990-х фактично не змінювали (одного разу було збільшено граничну межу ставки для фізосіб-спрощенців – із 180 до 200 грн). Водночас індекс споживчих цін із 1998 року зріс у 5,5 раза, а мінімальна заробітна плата – у 20 разів. Таким чином, попри те що номінальні бюджетні надходження від спрощенців зростають щороку, їхні реальні обсяги, навпаки, знижуються. За підсумками 2009 року, економічний сектор, де працюють 13% працездатного населення, сформував тільки 1,2% доходів зведеного бюджету.

Така ситуація є загрозливою і для наповнення держскарбниці, й для розвитку конкуренції. Розрив між фіскальним тиском на тих, хто пере­­буває на єдиному податку, й підприємців, що працюють на загальних засадах, сьогодні занадто відчутний. Так, за мак­симальною ставкою фізособи-спрощенці сплачують на рік 2400 грн єдиного податку, що становить 0,48% від граничного обороту (500 тис. грн). Відповідно продукція фірм, які працюють на загальних умовах, перестає бути конкурентноспроможною. Наприклад, швей­­ні фабрики (звичайні платники) перераховують до бюджету всі податки, зокрема й ПДВ. Таким підприємствам важко конкурувати зі спрощенцями, які реалізують на ринках дешеву китайську продукцію, завезену до України без сплати мита під виглядом секонд-хенду. Схожа ситуація й із взуттям. За інформацією Держмитслужби, 90% імпортного взуття декларують як гумове, а насправді під цією класифікацією майже безмитно завозять брендові шкіряні вироби. Реалізують їх ті ж самі спрощенці. При цьому їхній асортимент дешевший за аналогічну вітчизняну продукцію щонайменше на 20%, оскільки більшість спрощенців не сплачують ПДВ. Натомість слід брати до уваги і той факт, що багато видів діяльності, які провадить малий бізнес, можуть бути рентабельними виключно в умовах спрощеної системи оподаткування.

Інший бік медалі – граничний рівень виручки від реалізації, за якого можна сплачувати єдиний податок. Очевидно, що 0,5–1 млн грн у 1998 році та в 2010-му – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Тобто з фактичним зниженням ставки податку через інфляцію, пропорційно знижувались і вимоги до виручки. Зараз у середньому денна виручка (не плутати з чистим заробітком) фізособи-спрощенця орієнтовно не повинна перевищувати 1,3 тис. грн (себто підприємець за день може продати не більше двох пар чобіт по 500 грн). Цілком зрозуміло, що на практиці ці суми набагато більші. Проте деякі підприємці, аби не переходити на загальні умови оподаткування й не втратити дохід, ідуть на порушення закону – штучно занижують виручку. В 2010-му, за словами першого заступника голови ДПАУ, начальника податкової міліції Віктора Шейбута, його підлеглі викрили низку магазинів у Києві, які, користуючись спрощеною системою оподаткування, торгували елітними годинниками. «Вони сидять на єдиному податку, а продають товари на мільйони гривень. В одному зі столичних магазинів ми вилучили 195 годинників на суму 74,6 млн грн, а в іншому – 605 шт. на 74 млн грн», – обурюється Віктор Шейбут. А його колеги – прем’єр Микола Азаров і міністр фінансів Федір Ярошенко – підготували жорсткий проект ПК, прийняття якого з водою спрощеної системи може виплеснути й дитину.

Сестрам по сережкам

У доопрацьованій редакції ПК (після протестів бізнес-сере­довища та критики провідних експертів) уряд пішов-таки на деякі поступки дрібним підприємцям. Зокрема, пропонується вдвічі знизити ставки єдиного податку для юросіб (до 5% та 3%+ПДВ), при цьому граничний обсяг виручки для таких підприємств планують збільшити до 2 млн грн, а для фізосіб-спрощенців – зменшити до 300 тис грн. Від такого нововведення виграють передусім підприємства торгівлі, заклади харчування, виробництва товарів із невеликою доданою вартістю тощо.

Для більшості фізосіб урядовці пропонують залишити фіксований податок у теперішньому розмірі – від 20 до 200 грн на місяць. При цьому в новій редакції ПК визначений перелік видів діяльності, за яку доведеться перераховувати державі від 200 до 600 грн. Такі суми щомісяця сплачуватимуть адвокати, бухгалтери, аудито­­ри, консультанти, рекламісти, ІТ-фахівці тощо. Фіскали переконані, що представники саме таких професій складають групу ризику – начебто в великих компаніях їх найчастіше реєструють як спрощенців, аби уникнути зайвих нарахувань на фонди оплати праці. Крім того, в цих професіях складно точно оцінити кінцевий результат і вартість роботи (приміром, важко встановити, які саме консультаційні послуги були надані та скільки вони коштували), й саме ці види діяльності використовують для переведення коштів у готівку та заниження офіційного прибутку. В попередній редакції ПК Мінфін пропонував зовсім виключити ці види діяльності зі сфери застосування єдиного податку, але під тиском громадськості пішов на поступки. Водночас низка бізнесів таки буде змушена перейти на загальні умови.

Аби унеможливити мінімізацію оподаткування фондів опла­­ти праці, уряд вигадав новелу – заборонити фіз­осо­бам-спрощен­цям отримувати понад 50% доходу від одного замовника. Це обмеження передусім ударить по тих підприємцях, які мають одне постійне джерело заробітку й низку дрібних замовлень. Скажімо, юристам, рек­ламістам або працівникам ІТ-ринку, яким пощастило отримати великі довгострокові кон­­тракти, доведеться або перейти на загальну систему оподаткування, або влаштуватися до основного клієнта в штат. Але – що цікаво – нормативне обмеження ще не прийняли, а учасники ринку вже знають, яким чином його обійти. «Будемо міркувати на трьох, – каже програміст, який побажав залишитись інкогніто. – Домовлятимемося з колегами й розписуватимемо «зайві» доходи від того чи іншого клієнта пропорційно, один на одного».

Крок уперед, два назад

Порівняно з попередньою редакцією ПК уряд дещо розширив можливості застосування так званих податкових канікул для малого бізнесу. Нульовою податковою ставкою у разі прийняття ПК зможуть скористатися фізособи, які займаються торгівлею на ринках і наданням послуг населенню, а також приватні фірми (з річним доходом до 300 тис. грн), які надають послуги населенню (перелік визначений законом). Але насправді податкові канікули все одно залишаються фікцією, позаяк у липні набули чинності зміни до Закону «Про загально­обов’язкове державне пенсійне страхування», котрі зобо­в’я­зали всіх фізосіб-спро­щенців додатково сплачувати до Пенсійного фонду понад 217 грн. А з 1 січня 2011 року спрощенцям доведеть­­ся взагалі робити всі соціальні відрахуван­­ня, що передбачено Законом «Про збір і облік єдиного внеску». Й хоча цим документом нібито запроваджено єдиний внесок, його розмір визначили як суму відрахувань до ПФ та чотирьох соцфондів. Загалом податкові канікули зведені то того, що навіть ті спрощенці, які зможуть на них вийти (а таких небагато), сплачуватимуть державі щомісяця 339 грн – майже в півтора раза більше, ніж раніше. Зобов’я­зання решти спро­щенців-фіз­осіб становитимуть близько 1 тис. грн на місяць. До того ж «податкові канікули» не передбачають скасування звітності й навіть її ускладнюють – так чи інакше, всім спрощенцям доведеться звітувати перед ПФ, чиновники якого, відповідно, отримають право проводити перевірки.

Утім, усі закладені в проекті ПК послаблення для спрощенців перекреслює одна, але дуже неприємна норма – обов’язко­вість використання всіма платниками єдиного податку (від сантехніка до ринкового торгівця) касових апаратів. Зрозуміло, що цей несподіваний крок обумовлений бажанням податківців контролювати доходи підприємців. Але ж навряд чи такий підхід є ефективним – зараз усі підприємці, що займаються продажем алкоголю й тютюнових виробів, зобов’язані використовувати реєстратори розрахункових операцій, проте в більшості прибудинкових крамниць касові апарати є, швидше, предметом інтер’єру. Отже, можна передбачити, що зі втіленням у життя нових правил гри спрощенцям просто доведеться витрачатися ще й на «дах» у середовищі контролерів.

Реформа чи формальність?

І в першій, і в другій редакціях розділу кодексу про спрощену систему оподаткування не простежується бажання уряду проводити концептуальну рефор­­му. Під деклараціями про послаблення податкового тиску Мінфін пропонує збільшити фіскальне навантаження на малий бізнес. Зокрема, ускладнюється звітність спрощенців (це багато в чому нівелює значення цієї системи) й посилюється контроль із боку чиновників. При цьому – парадокс, але факт – майже не ліквідуються шпарини для ухиляння від сплати податків. Натомість суттєво розширюються повноваження податківців та інших контролерів, які виявлятимуть різного роду схеми в ручному режимі. Чи не єдиний реальний наслідок такого підходу – ускладнення роботи підприємців і зростання рівня корупції.

Причиною того, що уряд не спромігся винести на громадське обговорення зважений та прогресивний проект Податкового кодексу, передусім є те, що документ готувався глибоко в надрах Мінфіну. Навіть віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко (який начебто мав очолити групу з доопрацювання ПК) здивувався опублікованій в «Урядовому кур’єрі» редакції закону, зазначивши, що не має до неї жодного стосунку. Причому Сергій Леонідович укотре пообіцяв оприлюднити справжній проект кодексу (над яким працювала група, до якої нібито входили підприємці), й укотре – «найближчим часом». Але це схоже на гарну міну при поганій грі.

Констатуємо, що громадське обговорення проекту ПК, обіцяне урядом Миколи Азарова, виявилося фарсом. Принаймні наразі немає можливості ознайомитися з альтернативною версією документа, а оприлюднення урядової в офіційній газеті остаточно переконує, що до Верховної Ради передадуть саме таку редакцію. Схоже, підприємців, які кілька років поспіль ламали списи над різними варіантами реформування, вкотре поставлять перед неприємним фактом. А далі розвиток подій прогнозувати нескладно – армія спрощенців як завжди вийде під парламентські стіни боронити свої інтереси.

[2084][2086]