Підстав для таких думок про нього чимало. Схожі настрої в Парижі, Брюсселі, Берліні та багатьох інших столицях ліберальних країн. Утім, далі на схід картина змінюється. Адміністрація теперішнього президента США має популярність у країнах, які живуть у тіні Кремля. Їхні мешканці запам’ятали Адміністрацію Обами як далеких і непослідовних моралізаторів. Влада в Будапешті й Варшаві тішилася перемогою Трампа на виборах. Ворожість до мігрантів, протекціонізм в економіці та нехтування політичною традицією нині вже не табу. Радикали на зразок прем’єра Угорщини чи лідера правлячої партії Польщі можуть тепер заявляти, що дотримуються того самого курсу, що й лідер вільного світу.
Цього року у Варшаві захоплювалися Трамповою промовою, у якій він розповідав про національний суверенітет і свободу, майже не згадавши про демократію. У відповідь на світськість, яку, на думку консервативних поляків, нав’язує ЄС, президент США розкритикував сили (щоправда, не уточнив, які саме), котрі прагнуть «стерти межі між культурою, вірою й традицією».
Але навіть ті, кому не подобається політика Трампа, тішаться, що його Адміністрація допомагає їм захищатися від Кремля. Америка продає Польщі системи Patriot і дислокувала в країні сили стримування. Спецпідрозділи США працюють в Естонії, Латвії та Литві, готуючи місцевих резервістів та інших військових до тилової оборони на випадок вторгнення росіян. Військові зв’язки американців зі Швецією й Фінляндією як ніколи посилилися.
Чиатйте також: MI6 визнає російську загрозу
Конгрес США не шкодує грошей на європейську оборону: не лише для укріплення сил стримування, а й для контрпропаганди та інших невійськових форм підтримки безпеки. Гості з держав, що сусідять з Росією, колись марно домагалися зустрічей із можновладцями Америки. Тепер із ними носяться наче з писаною торбою. Попри прагнення Трампа приятелювати з Владіміром Путіним (про що було багато розмов у Twitter), імовірність великої угоди американців із російським лідером звелася майже нанівець.
Судити теперішні реалії за уламками минулого не варто. Уповноважений Держдепартаменту з питань Європи Весс Мітчелл — впливовий у політиці яструб, який присвятив кар’єру безпеці Центрально-Східної Європи. Керівниця російського напряму в Раді національної безпеки США Фіона Гілл — авторитетний експерт і співавтор критичної біографії Владіміра Путіна (зізнаюся, і Гілл, і Мітчелл — мої давні друзі).
Віце-президент США Майк Пенс налаштований стримувати РФ та відстоювати безпеку союзників США. Те саме можна сказати про міністра оборони Джеймса Меттіса й радника Трампа з питань національної безпеки Герберта Макмастера. Новий підхід різко контрастує з політикою Білого дому за Барака Обами, коли американці не хотіли слухати європейських союзників і їхніх побоювань. Запустивши 2009 року провальну політику «перезавантаження» у відносинах із Росією, Обама пожертвував інтересами союзників, бо тішився марною надією на зближення з Кремлем. Його Адміністрація несподівано відмовилася від створення бази протиракетної оборони в Польщі, причому 17 вересня — у річницю радянського вторгнення до цієї країни 1939-го. Непродуманий крок засвідчив, що в держдепартаменті тоді теж панував безлад. Однак тодішній держсекретар Джон Керрі більше переймався власними дипломатичними «хрестовими походами», ніж реформуванням згубної бюрократичної системи, яку лишив у спадок наступникові Рексові Тіллерсону. Адміністрація Обами також чинила спротив намаганням Конгресу запровадити санкції проти Росії.
Читайте також: Старі добрі методи
Деякі проблеми залишаються актуальними. Трамп відмовлявся підписувати закон про санкції, за який проголосувала більшість у Конгресі, затягував продаж оборонного оснащення Україні. Йому не подобаються багатосторонні інституції й угоди, і він ніяк не усвідомить значення інвестицій у європейську безпеку, які США виділяли протягом останніх десятиліть. Найгірше те, що нинішній американський президент не здатний «завойовувати серця». Нехай і незначна присутність Америки в площині моральної вищості вже була б кращою, ніж нічого. Через Трампа складніше переконувати людей у тому, що Захід бореться за добро у світі, а не являє собою змову купки заможних країн, які дбають лише про власні інтереси й намагаються втриматися на вершині. Якщо він відчує тиск через розслідування щодо його зв’язків із Росією, то може завдати удару по Конституції США або зіштовхнути світ у війну. Однак неспокій, спричинений поведінкою штатів, має й перевагу: у Європі стали серйозніше ставитися до оборони. Погрози Трампа відмовитися від гарантій безпеки для країн, які витрачають на оборону менше ніж 2% ВВП, обурили, але й спонукали європейців збільшити оборонні бюджети. Грандіозні плани зі створення європейської армії поки що лишаються мріями. Однак якщо війська ЄС будуть краще оснащені без дублювання спроможностей, від цього виграють усі.
Утім, найпомітніший результат — це усвідомлення дедалі більшої небезпеки й того, що країни Європи (безвідносно до членства в ЄС і НАТО) не здатні захиститися без допомоги американців. Нам можуть не подобатися поведінка й моральні стандарти Трампа, але в протистоянні загрозам, які стосуються нас і наших союзників, його Адміністрація діє краще за попередню.
————
Едвард Лукас, старший віце-президент «Центру аналізу європейської політики» (CEPA, Варшава й Вашингтон)