Під колеса оптимізації в регіоні потрапили 16 закладів середньої освіти, більшість із яких селищні. Наважилися воювати з чиновниками лише половина з них, однак вистояли далеко не всі. Остаточно на сьогодні в Донецькій області закрито 12 шкіл. Спалахи протестів у Торезі та Горлівці повагом ущухли, до судів батьки так і не дійшли.
Епіцентрами спротиву стали Донецьк та сусідня Макіївка. Саме тут матері учнів чотирьох україномовних шкіл (№ 111, 100, 27, 3) відчайдушно тримають піврічну оборону в судах, пікетують адміністрації і готові навіть без учителів та підручників до останнього залишатись із дітьми в рідних стінах.
КУЛЬГАВА ЛОГІКА ЛІКВІДАЦІЇ
Спроба влади довести доцільність закриття освітніх закладів за допомогою бюджетної математики тільки обурює батьків. Заклик «затягнути паски» не переконує тих, хто давно звик самотужки й без державної участі купувати інвентар та підручники. Батьки переконані, що приміщення шкіл хочуть згодом перетворити на розважальні центри та магазини.
До того ж місцевим чиновникам, яким доручено на власний розсуд зменшувати витрати держбюджету на освітню галузь, бракує аргументів стосовно логіки вибору об’єктів під закриття. Як з’ясувалося в процесі судових слухань, так званої дорожньої карти оптимізації мережі загальноосвітніх навчальних закладів немає навіть у керівництва Донеччини. Принаймні про неї нічого не знають в ОДА.
Тим часом органи місцевого самоврядування Макіївки та Донецька зазначають, що ліквідація шкіл – вимушений крок, оскільки наповнюваність навчальних закладів у регіоні за останні роки зменшилась приблизно на 25%. А через демографічну кризу утримувати напівпорожні будівлі – дороге задоволення. Так, за даними управління освіти Донецької ОДА, вартість навчальних послуг на одного школяра в середньому перевищує 6 тис. грн. Тоді як у деяких освітніх закладах через значний недобір учнів ця сума сягає 25 тис. «Якщо ми сьогодні не закриємо напівпорожні школи, які до того ж потребують капітального ремонту, завтра не зможемо оплачувати роботу вчителів», – пояснив журналістам дії макіївської влади заступник міського голови Володимир Полянський.
Як заспокійливе чиновники обіцяють підвищення якості навчання, сучасно обладнані класи та організацію транспорту для проїзду до віддалених шкіл. Однак порозумітися з батьками не можуть і досі. Враження про кращу освіту, в якій запевнюють, псує сувора реальність у вигляді розбитих селищних доріг та банальний брак коштів на цивілізоване втілення програми оптимізації.
ДОРОГА ДО ЗНАНЬ
У Макіївці, міській раді якої підпорядковуються 17 селищ, взялися ліквідовувати україномовні школи № 3, 27, 100 й 94. Батьки та працівники останньої незадоволення рішенням міськради не висловлювали. Інші неодноразово влаштовували протести й писали листи до президента, уряду та парламентаріїв із закликами про допомогу.
Селище Красний Октябр розташоване за 20 км від центру Макіївки, сюди їдуть по знання діти ще із трьох сусідніх селищ. Однак, починаючи з березня, батькам учнів ЗОШ № 100 наполегливо рекомендували до 1 вересня подати заяви на переведення учнів до Навчально-виховного комплексу № 102, за 6 км від Красного Октября. Транспорт чиновники пообіцяли й наразі вже організували, проте дорога до запропонованої, нехай і сучаснішої школи викликає у громадян страх за життя дітей. Взимку її ніхто не очищує від заметів, асфальт рясніє дірками. Щоправда, перед початком навчального року тут латали ями, однак водії прогнозують, що ремонту вистачить до першої зливи або снігу.
Інша околиця Макіївки – селище імені Крупської – 1 вересня теж не дорахувалося однієї школи, дев’ятирічки № 27. Незважаючи на те, що батьки відстоюють навчальний заклад у суді, а ліквідацію тимчасово припинено, із будівлі ще в червні оперативно вивезли меблі та підручники. Таке відбулось у багатьох закладах, що потрапили під приціл влади. Під тиском чиновників від освіти та директорки ЗОШ № 27 батьки з учнями за день до початку навчального року здались і покинули рідні стіни. Однак, прийшовши до рекомендованих закладів, дізналися, що навчальної літератури немає і там. «У 31-й школі нам сказали готувати гроші й купувати підручники, – розповідає мати трьох дітей Ганна Іларіонова. – Шкільних нам не вистачило». Виходить, місцева влада зекономила бюджетні кошти за рахунок батьків.
БАТЬКАМ ПОГРОЖУВАЛИ
За вісім місяців відстоювання права дітей навчатися в місцевих школах батькам довелося пройти випробування на міцність. Їх неодноразово звинувачували в саботуванні освітнього процесу, в політичному замовленні, а в судах відмовлялися приймати позови. Аби вгамувати непокірних, мери Макіївки та Донецька надсилали до суддів листи із проханням прискорити розгляд справ до 1 вересня.
На роботі керівництво вимагало від батьків негайно вгамуватися й віддати дітей до запропонованих владою шкіл, а на адреси матерів надходили погрози про розправу. «30 травня, коли я ввечері поверталась додому повз нашу 111-ту школу, до мене підійшли двоє парубків віком до 25, – згадує Ірина Круглова, позивачка проти Донецької міськради. – Мене взяли під руки і сказали: «Ну що ти, «глазастая», «язикатая»? Очі ми тобі повиколюємо, язика одріжемо, а твоєму синові ноги попереламуємо, якщо по судах не припиниш бігати. Зрозуміла?» Це «попередження» жінка дістала одразу після того, як віднесла копії судових рішень про припинення ліквідації донецької ЗОШ № 111 до Петровської районної ради. Однак погрози лунають і досі. Коли 1 вересня школа переможно відчинила свої двері (діє судове рішення про зупинення закриття начального закладу), і для 240 учнів пролунав перший дзвоник, до Ірини підійшла на розмову вже представниця районного відділу освіти. «Тебе запроторять «на дурочку», а дітей заберуть», – пригрозила мені освітянка», – розказує Круглова. У День знань донецьку школу відразу після «лінійки» оточила міліція, батьків не пускали до дітей. Очевидно, присутність правоохоронців була викликана побоюваннями влади, що батьки розпочнуть нові протести. Активістку Ірину Круглову непритомною винесли з навчального закладу, викликавши швидку. Наразі станом жінки опікуються лікарі.
У Макіївці після того, як батьківський колектив повернув частину вивезеного управлінцями шкільного майна, самотужки підготував школи до першого дзвоника й відмовився переводити дітей до запропонованих навчальних закладів, управління освіти міськради влаштувало батькам «просвітницький рейд» по домівках. «До всіх, хто не забрав заяви із закритих шкіл, приїжджали представники районної міліції та служби у справах дітей, – повідомила кореспондентові Тижня мати семикласника, позивачка проти макіївської влади Ганна Назіпова. – Батькам роздавали «Акт роз’яснення з утримання, виховання та навчання дітей». У ньому повідомлялося, що наших вчителів із першого вересня звільняють у зв’язку з нещодавнім рішенням Донецького апеляційного суду, який підтримав ліквідацію шкіл. Тому ми несемо особисту, зокрема й кримінальну відповідальність за отримання дітьми загальної середньої освіти».
Люди просять чиновників, перш ніж ліквідовувати навчальні заклади, уважно перечитати Закон України «Про освіту», який дає батькам право самим вирішувати, де навчати синів та дочок.
На сьогодні закриття чотирьох шкіл у регіоні оскаржується в донецьких районному та окружному судах, а також у Вищому адміністративному суді України. У трьох «спірних» школах зусиллями тат і мам пролунали перші дзвоники. Проте через відсутність підручників та педагогів у макіївських освітніх закладах, які ліквідують, дітей тимчасово влаштували до інших шкіл. Скільки триватиме боротьба за право навчатись у них, сказати не можуть ані чиновники, ані захисники батьків.
Доки в Україні тільки нарощують темпи оптимізації освітніх закладів, деякі регіони вже відчули на собі їх брак. А великі міста переживають дефіцит дитсадків. Зовсім скоро підростуть хлопчики й дівчатка, народжені під час бебі-буму 2005–2007 років, тож якщо влада належним чином не потурбується про можливість відновлення закритих нині шкіл, на будівництво нових знадобляться куди більші кошти. Тенденція до зростання кількості учнів уже простежується. Так, цього року до школи на Донеччині пішло на 10,5 тис. учнів більше, ніж минулого.
ДО РЕЧІ
Державна санітарно-епідеміологічна служба України закликає споруджувати нові школи, аби вирішити проблему переповненості класів. «Для радикального розвантаження необхідно загальноосвітні заклади будувати і відкривати, – заявив на зустрічі з журналістами головний державний санітарний лікар Анатолій Пономаренко. – Але ми, на жаль, бачимо, що не тільки в дошкільних закладах, але й у загальноосвітніх […] допускаються значні перевантаження і більша кількість (учнів. – Ред.), ніж за нормативом». Згідно з чинними нормами максимум школярів у класі – 30.