Натомість країна стала свідком низки дивних заяв представників влади, які спочатку оголосили, що полонені українці повернулися додому, а потім відмовилися від своїх слів. Зокрема, відзначився новоявлений генеральний прокурор Руслан Рябошапка, який чомусь поділився фейковим постом депутата Бучанської міської ради Анни Ісламової, котра написала, що обмін полоненими успішно завершився.
Поступово з’ясувалося, що Ісламова жодного стосунку до обміну полоненими не має і не володіє інформацією про обмін, а просто передруковує різні чутки, але було вже пізно. Це потрапило у ЗМІ, а сім’ї бранців поїхали в аеропорт зустрічати визволених. Однак того дня рідних вони так і не побачили. Сподівання виявилися марними. Було оголошено, що обмін переноситься на 3 вересня, але й цього дня нічого не відбулося. Стало зрозуміло, що з якихось причин домовленість про обмін зірвалася.
Читайте також: У МЗС Росії підтвердили переговори з Україною щодо обміну моряків
Серед причин називають різне. Нібито Росія наполягала на видачі кількох осіб, яких українська сторона обмінювати поки що не планувала. Але такі питання зазвичай узгоджуються заздалегідь, і якщо зрив стався в останній момент, то причина була явно в чомусь іншому. І в цьому випадку очевидно, що вона не в конкретному прізвищі, а радше в бажанні Кремля зіпсувати настрій українцям, а заодно й підставити Володимира Зеленського. Адже, як відомо, дати надію й обдурити — це гірше, ніж не давати жодних надій.
Повернення українських громадян на Батьківщину з полону — це завжди гучна і радісна подія. На відміну від російської сторони, яка намагається не привертати зайвої уваги до таких заходів, в Україні завжди святкували звільнення своїх. І в променях цієї радості зазвичай охоче купалися представники влади. Володимир Зеленський міг принести співгромадянам радісну звістку вже на самому початку свого президентства, але на сьогодні Кремль таку можливість для нього заблокував. І незрозуміло, коли вона все ж таки буде втілена.
Зате паузою сповна скористалися представники проросійських сил, а точніше кум Путіна Віктор Медведчук. Разом із партнером по партії «Опозиційна платформа — За життя» Вадимом Рабіновичем він оперативно злітав до Москви й не пропустив нагоди попіаритися на полонених. Розгорнутий сюжет про їхній візит до Росії та зустрічі з українськими в’язнями, як зазвичай, показали підконтрольні Медведчукові телеканали.
За словами заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, обмін був зірваний тому, що Путін в останній момент несподівано висунув нові умови. «Довівши ситуацію до такої серйозної верхньої точки, він дав задній хід, поставивши нову умову — звільнити свідка по «Боїнгу» (катастрофі МН17. — Ред.). Це дуже серйозна провокація, це черговий злочин, який скоїв Путін», — заявив Умеров під час своєї прес-конференції. Очевидно, під свідком мається на увазі командир ППО бойовиків «ДНР» у місті Сніжному Володимир Цемах, якого недавно захопили в полон українські спецслужби. Він вважається причетним до знищення малазійського Boeing МН17 і, напевно, є цінним свідком у справі. Той факт, що Росія наполягає на його видачі, вже сам по собі доводить, що Кремль визнає причетність Цемаха до справи й боїться відповідальності за збитий цивільний літак. Але хай там як, а сам факт, що росіяни зажадали видачі цього бойовика в останній момент, так, щоб зірвати обмін, інакше, як провокацією, не назвеш.
У самій Росії затримку обмінного процесу пояснюють зміною схеми, за якою він має бути проведений. Зокрема, російське видання «Коммерсантъ» із посиланням на свої джерела повідомило, що сторони не змогли домовитися про юридичні підстави звільнення та передачі одна одній ув’язнених. У результаті був розроблений новий план, згідно з яким засуджені повернуться на Батьківщину після президентських указів про їх помилування, а підслідні, яких ще не засудили, поїдуть в Україну та Росію з нотаріально завіреними копіями кримінальних справ. За злочини їх пізніше засудять заочно.
Читайте також: Із полону бойовиків у полон бюрократії
За словами росіян, це пов’язано з тим, що українська влада від самого початку визнавала кримінальне переслідування наших моряків незаконним, вимагаючи їх звільнення без будь-яких приводів та умов. Таким чином, отримавши копію, а не реальну справу, правоохоронним органам України не доведеться, як це передбачалося первісною схемою, припиняти кримінальне переслідування своїх же громадян.
Якщо справа справді тільки в цьому, то обмін полоненими все ж таки має відбутися найближчим часом — після того, як будуть залагоджені всі юридичні нюанси. Щоправда, точних термінів наразі більше ніхто не називає. Якщо ж обміну ми так і не побачимо, стане очевидним, що юридичні заковики — це лише привід для зриву домовленостей російської стороною.
Очевидно, що для Москви власні бранці мають набагато меншу цінність, ніж українські полонені для Києва. Саме тому питання обміну всі п’ять років конфлікту російська сторона розглядає як поступку української і використовує як привід для торгу. Досі навіть невідомі прізвища людей, яких вона хоче отримати, — настільки там не цікавляться своїми ж полоненими. Якщо з українським списком усе майже зрозуміло — там 22 моряки, а також відомі політичні в’язні (Сенцов, Кольченко, Клих, Карпюк, Бекіров), то з російського відомо лише кілька прізвищ. Передусім це учасник одеських подій 2 травня Євґеній Мєфьодов, журналіст Вишинскій, а також двоє кримчан — Максим Одинцов та Олександр Баранов, які раніше були українськими військовими, але потім зрадили присягу й отримали російські паспорти.
Читайте також: Ключ не в Путіна
Хто решта три десятки людей? Залишається тільки гадати. Називаються різні прізвища. Зокрема, там має бути й російський військовий Віктор Аґєєв, який був захоплений у полон у бою на території Луганської області. Але переважно це нікому не відомі люди, про яких у Росії не згадували ні політики, ні журналісти. Своїх полонених РФ завжди соромилася, очевидно, розуміючи, за яких ганебних обставин вони потрапили до українських в’язниць.
Цікаво, що майже всі російські видання, які пишуть про це, вживають словосполучення «обмін полоненими», хоча згідно з офіційною російською версією між Україною та РФ немає воєнного конфлікту. Як відомо, офіційна Москва вважає, що в нас п’ять років точиться громадянська війна, у якій Росія участі не бере. Виходить парадокс: війни ніби немає, а полонені є. Втім, у Російській Федерації таким парадоксам, здається, вже давно ніхто не дивується. Ось і журналісти не обтяжують себе якимись поясненнями, пропонуючи читачеві самому шукати правду між рядків.