Перемігши в першому турі президентських виборів в Австрії, крайній правий популіст Норберт Гофер став дуже самовпевненим. Відкрито почав казати, щó зробить, коли формально стане президентом: консолідує австрійське суспільство. Ще б пак: виграш в усіх австрійських землях, окрім столиці, та несподівані 36,4% голосів і 16% відриву від найближчого конкурента — колишнього лідера австрійських «Зелених» Александера Ван дер Беллена. Це при тому, що всі соціологічні дослідження перед виборами прогнозували останньому 25–30%, а Гоферові — лише 20%.
Популістська програма 45-річного Гофера, поза сумнівом, знайшла своїх прихильників: серед її титульних пунктів були кардинальне зменшення кількості біженців, яких приймає Австрія, та обмеження прав мігрантів на ринку праці. Окрім того, вона містила багато положень, небезпечних для України: Гофер хотів домогтися скасування санкцій Європейського Союзу проти Кремля, відновити співпрацю з ним у галузі енергетики в повному обсязі, визнати Крим частиною РФ, а конфлікт на Сході України врегулювати, надавши жителям Донбасу «самовизначення».
Читайте також: Проросійський націоналіст програв президентські вибори в Австрії
Це було все те, що хотіли чути австрійські євроскептики та російська преса. Вона рясніла заголовками на кшталт «Австрія обирає дружбу з Росією». Журналістам останньої навіть було все одно, що Австрійська партія свободи, котра висувала Гофера, була заснована в 1950-му колишніми прихильниками нацистського режиму.
Однак проєвропейський вибір переміг, хоч і з невеличким відривом: ліберальний інтелектуал Ван дер Беллен здобув 50,3% голосів у другому турі. За нього було віддано лише на 30 тис. голосів більше, ніж за Гофера, якому дісталося 49,7%. Успіх давнього прихильника європейських цінностей означає, що Австрія залишиться на європейському шляху, але суспільство й надалі буде поділене на два табори. Недарма майже половина виборців виявилася прихильною до його опонента.
Проте неочікуваний величезний успіх праворадикального кандидата змушує задуматися над тим, наскільки велику підтримку мають праві в країнах Європи. Вибори 2015-го уже засвідчили їхній великий вплив у Польщі, Франції, Швейцарії та Греції. Та це аж ніяк не весь континент. А про що говорять вибори 2016-го? Чи вся Європа розколота між правими та лівими ідеями?
На президентських виборах у Португалії, що відбулись у січні, впевнено звитяжив соціал-демократ Марселу Ребелу ді Соза, набравши 52% голосів. Будучи лідером Соціал-демократичної партії, він завжди підтримував європейську інтеграцію країни. Його найближчий конкурент, лівий поміркований євроскептик Антоніу Сампайо да Новоа, здобув лише 23% голосів. Жоден кандидат не представляв правої ідеології.
На парламентських виборах в Ірландії, що відбулись у лютому, перемогла класична трійця: правоцентристські консерватори «Фіне ґел», catch-all-центристи «Фіанна файл» та ліві республіканці «Шинн фейн». Усі ці партії або підтримують ЄС, або принаймні ставляться до Союзу нейтрально. Жоден суб’єкт із яскраво вираженими правими поглядами не брав участі у виборах.
На березневих парламентських перегонах у Словаччині праворадикалам із Народної партії — «Нашої Словаччини» вдалося набрати 8% і посісти четверте місце: доволі високий показник для політичної сили, що була заснована в 2009-му й на виборах 2012-го не подолала прохідного бар’єру, обмежившись 1,5% голосів. Вочевидь, цінності НП–НС (християнський фундаменталізм, антициганське, антимігрантське й антимусульманське спрямування) куди більше імпонують словакам, ніж чотири роки тому. Іще одна права євроскептична сила, але менш радикальна — Словацька національна партія — здобула 8,6% голосів. Проте класичний вибір, партія «Курс — соціальна демократія», все ще перемагає з показником 28,3%.
Читайте також :Австрія вирішила тимчасово анулювати дію Шенгенської угоди
Зате на виборах у Сербії, що відбулись у квітні, ультранаціоналісти із Сербської радикальної партії, котрі виступають за тісну співпрацю з Росією, «прийшли» третіми. Щоправда, набрали тільки 9% голосів, тоді як Сербська прогресивна партія, переможниця, — 48%. Лідер останньої Александар Вучич не раз висловлював намір вести державу до членства в ЄС у майбутньому. Це очевидний європейський вибір країни, яку завжди вважали форпостом прихильників Кремля в Європі.
У британських місцевих виборах 5 травня праві не брали участі. Навіть партії, що виступають за відокремлення своїх країн від Сполученого Королівства, як-от Шотландська національна, сповідують соціал-демократичні погляди. На перегонах узагалі домінували лейбористи: вони виграли 58 округів зі 124. З огляду на їхню євроскептичну політику не дивно, що розрив між прихильниками й противниками Brexit є мінімальним уже менш ніж за місяць до референдуму.
На повторних парламентських перегонах в Іспанії, що відбудуться 26 червня, ситуація теж складається не на користь правих: їх там просто немає. Домінує і надалі християнсько-демократична консервативна Народна партія: їй прогнозують 28–30% голосів — майже незмінний рівень підтримки від виборів грудня 2015-го (тоді політсила здобула 28,7%). Однак цікаво, що давня суперниця народників Іспанська соціалістична робітнича партія, за прогнозами, вже програє другу сходинку новій політичній силі «Подемос», котра теж позиціонує себе як соціал-демократичну, однак виступає проти глобалізації, підтримуючи пряму демократію. Водночас вона частково євроскептична, закликає скасувати Лісабонську угоду й делегувати повноваження національним референдумам.
Читайте також: В Австрії призначили нового канцлера
Отже, марш правих Європою все ще залишається точковим і доволі обмеженим. Наразі вони домінують лише в Польщі, Угорщині, Австрії, Швейцарії та Франції. А ще мають серйозний вплив у Данії, Швеції, Фінляндії, Нідерландах та Греції: там ці політсили отримують близько 10–20% голосів виборців, посідаючи третє-четверте місця на електоральних перегонах. Однак згаданий десяток держав не дає підстави говорити про тенденцію тріумфальної ходи правих сил усією Європою: у більшості все-таки домінують консервативні, соціал-демократичні або ліві партії. Праві здобувають популярність лише там, де є певна комбінація соціально-економічних ризиків, як-от велика кількість мігрантів, безробіття й «політика економії». Однак вибори 2016-го поки що бачаться значно менш успішними для них, аніж 2015-го. Для України це хороші новини, адже праві у Європі — потенційні союзники Росії, а вербувальна машина Кремля, на жаль, працює дуже якісно.