Виборці спочатку на президентських, а потім на парламентських виборах проголосували проти чинних політиків. Голосували за кого завгодно, не знаючи ані осіб, ані прізвищ, — хоч за фотографа, хоч за журналіста, аби тільки проти обридлих, неефективних політиків минулого. Вибори 2019 року більше були схожі на флешмоб «Покажи політикам дулю», ніж на осмислене голосування. І результат цього флешмобу виявився вражаючим — більшість депутатів у Верховній Раді виявилися дійсно новими та випадковими людьми.
Сьогодні, через півтора року після цього неймовірного голосування, вже зрозуміло, що така «революція на виборчих дільницях» якісно в українській політиці нічого не змінила. Правила гри, та й основні гравці, залишилися колишніми. А «нові обличчя» досить швидко під них підлаштувалися і стали мало чим відрізнятися від старих. Кабмін Олексія Гончарука, який дійсно тримався осторонь корупційних схем, проіснував лише пів року і був зметений олігархічним лобі. Після нього в уряд прийшли вже звичні «розуміючі люди». І тепер усе обговорення кадрових перестановок у Кабміні зводиться до того, чиєю креатурою є той чи інший міністр — Коломойського або Ахметова? Як у старі часи.
Як бачимо, скільки б не змінювалися окремі депутати, командувачі параду залишаються тими самими. І пояснюється цей феномен досить просто — політику роблять гроші. А гроші останні 20 років в Україні в основному зосереджені в руках у тих самих людей. На відміну від депутатів та міністрів, власники української економіки не змінюються. І коли перед творцем чергового молодого політичного проєкту постає фінансове питання — йти йому зрештою доводиться до тих самих «інвесторів», що раніше фінансували старих політиків. В іншому випадку грошей на вибори просто не буде.
Читайте також: Криза партійного жанру
З цієї причини усі на перший погляд нові політичні проєкти насправді грають у стару, добре всім знайому гру. Команда Зе виявилася насправді слугами зовсім не народу, а цілком конкретних людей, чиї прізвища відомі всій країні. «Партія Шарія», яка спочатку скидалася на новий політичний проєкт, хоча і на проросійському фланзі, в результаті виявилася лише черговим тентаклем Віктора Медведчука. Проєкти Пальчевського та Смешка, згідно з матеріалами журналістських розслідувань, також мають цілком конкретних бенефіціарів.
Чи можуть в таких умовах з’явитися в українській політиці якісно нові політичні проєкти? Скажемо відверто — ймовірність цього вкрай мала. Як виглядає, олігархи ще довго справлятимуть на життя в країні вирішальний вплив. Можливо, до своєї фізичної смерті. Проте шанси на оновлення є. І з розвитком інтернету їх стає все більше, оскільки соцмережі істотно здешевлюють агітаційну роботу і дозволяють охоплювати з кожним роком усе більшу аудиторію. Сьогодні для донесення своїх меседжів до мільйонів співгромадян вже не обов’язково бути присутнім у телевізорі. І з кожним роком вплив «ящика» продовжує зменшуватися.
Читайте також: Андрій Левус: «Ключовою загрозою для України є можливий геополітичний розворот»
І все ж у найближчому майбутньому українську політику робитимуть передовсім олігархи. Власники мільярдних статків, заводів і найголовніше — телеканалів. За допомогою них в Україні все ще можливо «надути» рейтинг того чи іншого проєкту. Або навпаки, трохи «здути» його недружнім політикам. Практика показує, що далеко не всі політичні проєкти, які мають фінансову підтримку олігархів, злітають і показують гідний результат. Є хронічні невдахи, яким не допомагають ні постійна присутність у телевізорі, ні величезні бюджети на рекламу. Але водночас партій, які змогли б прорватися у вищу лігу української політики і подолати 5-відсотковий бар’єр без олігархічних грошей, немає зовсім. Є більш та менш залежні від олігархів партії. Однак зовсім незалежних немає. Це незручна і неприємна правда, яку слід визнати.
Таким чином, головна інтрига в українській політиці полягає не в тому, хто її робитиме — це якраз зрозуміло. А в тому, на кого зроблять ставку інвестори на майбутніх виборах і хто гратиме роль нових осіб. Як показує практика, це можуть бути абсолютно різні люди — від відвертих маргіналів до відомих громадських діячів.