Після цинічного знищення в переддень Нового
року старовинного будинку у Києві на Подолі, столицею вперто ширяться чутки про
можливі нові руйнації. Наступним в черзі, цілком може стати “Замок барона», чи
не найкрасивіший київський будинок споруджений на початку вул. Ярославів вал.
Історія хвороби проста. Замок барона Штейнгеля чи, як стверджують краєзнавці, будинок графа Михайла Подгорського, як і його зруйнований колега, є в приватній власності. І хоча обоє
становлять значну культурну цінність, це ще абсолютно нічого не гарантує.
Статус пам’ятки в нашій країні не лише можна скасувати таємним рішенням
зацікавлених чиновників, а й відкоригувати енною кількістю умовних одиниць. Власне,
доля зруйнованого будинку на Подолі, чудово це ілюструє. Тож, хоча прямої
загрози знищення замку поки що начебто й немає, ніхто не гарантує, що через
кілька днів вона не з’явиться.
Підігріває
такі побоювання і позиція власника. Ним начебто є столичний депутат Олександр
Лойфенфельд голова спостережної ради благодійного фонду “Бабин Яр”,
фінансовий директор футбольного клубу “Арсенал”, друг Вадима Рабиновича і за
сумісництвом мільйонер. Йому вже давно сверблять руки
продати замок, але через високу ціну, покупець ніяк не знаходиться. Втім, коли
раптом знайдеться, то власник обіцяє максимально посприяти в оформленні
дозволів, аби з замку можна було зробити все що заманеться. Про це
громадськість міста дізналася з розслідування журналістів однієї з київських
газет, які представившись покупцями обговорювали можливість перебудови пам’ятки
архітектури…
Ціна замку наразі 9 мільйонів доларів. Не так
вже й багато, як для центру Києва, де тільки одна квартира може коштувати за
мільйон.
Захищати
історичну пам’ятку, як завжди взялися звичайні громадяни. Ініціатором виступила громадська організація «Збережи
старий Київ» і депутат Київради Олександр Бригинець. Вони й забили на сполох і закликали киян
прийти під стіни замку в понеділок 10 січня на акцію протесту. Як не дивно, але небайдужих виявилось
чимало. Всюдисущій міліції, аби чогось раптом не трапилось, навіть довелось
запрошувати на допомогу «Беркут». Втім послуги цих хлопців не згодилися. Акція
пройшла мирно і досить цивілізовано. А що була аполітичною, то підтримати її
прийшли і депутати, і краєзнавці, і студенти, і журналісти, і музиканти. Загалом
близько півтисячі людей, яким не однаково у якому місті їм доводиться жити.
Говорили
не лише про “Замок Барона, а й про інші потенційні жертви, яких в столиці
нараховують не менше десятка. Це і будинок на Софійському майдані, і помешкання
київського війта Г. Киселевського на Подолі, і будинок художника Мурашка, і
споруди «пивзаводу Марра», і багато інших.
«Те,
що на будинку висить табличка пам’ятник архітектури ще нічого не означає, –
стверджує Олександр Бригинець. – Будівля доводиться до жахливого стану і її
треба знести – це план А, і план Б – це коли сам Мінкульт знімає статус з
архітектурної пам’ятки. У Мінкульті навіть немає переліку реєстру всіх пам’яток.»
Сам Мінкульт таке твердження
навіть не заперечує. Реєстру дійсно немає і коли буде невідомо. А поки намалюють, то
з мапи Києва зникнуть не лише Старий водогін і флігель Казанського на Поштовій площі, а ще багато-багато
пам’яток, на місці яких зведуть потворних бетонних монстрів.
Після
короткого мітингу, театралізованого перфоменсу і невеличкого концерту
мітингуючі з смолоскипами та свічками завітали до Міністерства культури перед
яким зі свічок виклали слово “ганьба” та символічно проголосили свої
вимоги. Символічно, бо вислухати їх вже не було кому. Чиновники від культури
допізна не працюють. А дарма, бо претензії громадськості варті того аби бути
почутими:
Надати
підтвердження статусу нерухомої пам’ятки будівлі за адресою Ярославів Вал 1,
відомої як «Замок Барона» та неможливості руйнування даного об’єкту. Дати
пояснення щодо погроз власника даного будинку на можливість незаконної
перебудови замку.
Надати
громадськості рішення Міністерства культури від 13 липня 2009 року №521.0.16-09,
згідно з яким прибутковий будинок по вул. Сагайдачного, 1 не підлягав занесенню
до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, а тому був знищений.
Встановити та опублікувати імена всіх причетних до цього рішення працівників
Міністерства культури та туризму України.
Відправити
у відставку з посади заступника директора Науково-дослідницького інституту
охорони пам’ятників Віктора Вечерського, рецензента проекту будівництва на
Сагайдачного 1, а також причетного до незаконного будівництва в охоронній зоні
ЮНЕСКО на Гончара 17/23 та будівництва на місці знищеного парку коло метро
Театральна, що призвело до руйнування театру Лесі Українки. Зняти з посади
Андрія Вінграновського, голову Держкультурспадщини, що захищає будівництва в
охоронній зоні ЮНЕСКО, а також біля Пейзажної алеї.
Опублікувати
нарешті список пам’яток місцевого та національного значення. Опублікувати
список об’єктів, що були позбавлені або котрим було відмовлено у статусі
нерухомої пам’ятки за 2009-2010 роки та відповідні укази з даною інформацією і
зазначенням причетних осіб. Відкрити доступ ЗМІ, незалежних спеціалістів та
громадськості до засідань Містобудівної Ради Києва та Експертної комісії з
питань статусу об’єктів.
У
разі невиконання вимог кияни обіцяють влаштувати чиновникам веселе життя:
оприлюднювати правдиву інформацію про їх подвиги, розклеювати їх пики по всіх
стовпах та під’їздах і зліпити з них справжніх «зірок цирку». Спокій цим слугам
народу в такому разі буде лише снитися.
Чи
почують глас народу його слуги на мерседесах і лексусах доводиться лише
здогадуватись. Скоріш за все – ні. Адже захланність – хвороба невиліковна. Але
це лише на перший погляд. Як показує практика при бажанні лікується все…
