Облога «Града Володимира»

Не вщухають пристрасті навколо столичної Пейзажної алеї, де, в районі заповідника «Град Володимира», має вирости «будинок МЗС». У скандалі «засвітилися» прізвища відомих політиків. Будівельники побилися з місцевими жителями, громадськість на знак протесту пікетувала Міністерство закордонних справ. Останнє поспішило відхреститися, мовляв, повноваження у забудовника відкликано. Анатолій Голубченко, перший заступник голови міськдержадміністрації, суворо попередив: будівництво на Пейзажній алеї незаконне, тому котлован необхідно зарити не пізніше 21 січня, інакше ТОВ «УМ-Інвест», компанію-забудовника, позбавлять ліцензії. Яму ніхто не засипав, ліцензію ніхто ні в кого не відібрав. Схоже, заяви чиновників і політиків – лише димова завіса, а будівельники вичікують слушної нагоди, аби таки почати зводити хмарочос для «безпритульних» дипломатів. Водночас досі незрозуміло: хто насправді стоїть за облогою «Града Володимира»? Шукаючи відповідь на це питання, Тиждень провів власне розслідування.

 

Одразу ж попереджу: я не берусь стверджувати, що юридичні та фізичні особи, на які я вийшов, досліджуючи цю тему, стовідсотково причетні до скандалу на Пейзажній алеї. Однак, так чи інакше, їхні імена виринають, якщо простежити бізнес-зв’язки фігурантів.

 

 

Міністерство закордонних справ отримало ділянку на перетині провулку Десятинного і Пейзажної алеї 5 липня 2004 року, за іншими даними – 26 листопада 2004 року. Напередодні виборів мера Києва, зважаючи на негативне ставлення громадськості, тобто, виборців, до забудови історичної частини Києва, 9 березня 2006 року міськрада ледь не одностайно скасувала рішення про землевідвід. Однак, ані тодішній мер Олександр Омельченко, ані нинішній – Леонід Черновецький, рішення про скасування від 9 березня 2006 року так і не завізували, що дає змогу забудовнику його ігнорувати. І вже 26 березня на Пейзажній алеї з’явилися екскаватори. Почалася облога.

 

До нинішнього скандалу справа йшла 12 років. 18 лютого 1995 року Міністерство закордонних справ уклало з акціонерним товариством «Українське майно» інвестиційний договір №1811/1 про будівництво житлового будинку для працівників МЗС. Втім, далі підписання цього документа справа не рушила.

 

Є підстави вважати, що ВАТ «Українське майно» було створено спеціально – під конкретний інвестиційний договір. Адже це ВАТ, за даними Тижня, на 10 діб молодше підписаного із МЗС документа – зареєстровано 28 лютого 1995 року. ВАТ «Л-Холінг» (ліквідовано у 2003-му за неподання бухзвітності податковим органам), один із співзасновників «Українського майна», також було зареєстровано в лютому 1995-го. Інший співзасновник, Український фонд підтримки реформ, цікавий не датою створення, а персонами своїх власників. Перший – Віктор Пинзеник, нинішні міністр фінансів, на момент появи «Українського майна» був віце-прем’єром з питань економічних реформ. Другий – Ігор Гринів – сьогодні член фракції БЮТ у Верховній Раді України. Останній – депутат-БЮТівець Сергій Терьохін, тоді займався законотворчістю у комітеті ВР з питань фінансів і банківської діяльності. Сьогодні ці політичні діячі усіляко заперечують свою причетність до скандалу навколо Пейзажної алеї. І дійсно: за даними активістів руху «Збережи старий Київ!», акціями «Українського майна» тепер володіє американська компанія ECLAD Invest Ltd і почесний консул Філіппін Валерій Коваленко.

 

Зараз важко судити, чи насправді ВАТ «Українське майно» й усі ті, хто від початку до нього причетні, збиралися щось будувати. У 1995 році це було не надто прибутково, за $10 000 (стільки орієнтовно може коштувати 1 м² житла на Пейзажній алеї) тоді можна було придбати цілу квартиру. Тож навіщо було починати складну багатоходову комбінацію? Наразі залишимо це питання відкритим.

 

У грудні минулого року, коли скандал з «будинком МЗС» сягнув свого піку, прес-служба зовнішньополітичного відомства заявила: договір із «Українським майном» скасовано, повноваження у забудовника відкликано. Скасування інвестиційного договору №1811/1 датується ще 18 листопада 2004 року. Про справжні причини та ініціатора розриву нічого не відомо. Втім, це не так суттєво, адже зараз збудувати «дипломатичний» хмарочос намагається інша компанія – ТОВ «УМ-Інвест». Причому, як стверджують активісти руху «Збережи старий Київ!», вона аргументує свої повноваження укладеним з МЗС інвестиційним договором… №1811/1 від 18 листопада 2004 року. Можна, звісно, припустити, що договір-близнюк укладали в один день зі скасуванням попереднього. Якби не одне «але»: ТОВ «УМ-Інвест» зареєстровано в податкових органах пізніше містичного документа – 28 грудня 2005 року. Та це ще не вся «чортівня».

 

Дружина Лойфенфельда, або Слід Табачника

 

І «Українським майном», яке від початку збиралося зводити «будинок МЗС», і ТОВ «УМ-Інвест» керує одна людина – Віталій Назаров. Він також разом із таким собі Сергієм Піндиком та фірмою «ІнвестПромБуд» є співзасновником згаданого ТОВ. Існує, до речі, ТОВ «Українське майно – Інвест», яке від «УМ-Інвесту» відрізняється тільки датою реєстрації (24 лютого 2006 року), керівники і засновники ті самі.

 

Директором ТОВ «ІнвестПромБуд», за інформацією Тижня, є Байзан Олег Іванович. Людина з таким прізвищем та ініціалами помічена у складі фракції Блоку Юлії Тимошенко в раді Подільського району Києва. Олег Байзан, наскільки нам відомо, разом із громадянином Диким є співвласником ТОВ «Скіф-2004», яке, власне, і заснувало згаданий «ІнвестПромБуд» (дата реєстрації в ДПА: 18 квітня 2005-го). Зазначимо, що «Скіф-2004» був неодноразово помічений в «освоюванні» столичної землі. Зокрема, у вересні 2006 року він отримав під забудову острів Галерний (Конча-Заспа).

Фірма «Скіф-2004» також є співзасновником низки комерційних структур, що спеціалізуються на будівництві. Серед них – «КредитПромБуд», «Бізнес Підряд», «Авангард-2005», «ОфісБудСервіс». Останнє є співвласником ТОВ «Коніка». Інший власник цієї фірми – Олександр Якович Лойфенфельд, фінансовий директор київського футбольного клубу «Арсенал» і давній друг та бізнес-партнер його інвестора Вадима Рабіновича.

 

Ім’я Олександра Лойфенфельда неодноразово згадувалося в контексті майнових конфліктів. У 2006 році підконтрольні йому структури запекло боролися за акції ЗАТ «Дослідний завод зварювального обладнання Інституту електрозварювання ім. Патона». Наприкінці минулого року фірми, близькі до Олександра Лойфенфельда та президента Федерації футболу України Григорія Суркіса, встановили контроль над ВАТ «МЗБК» – єдиним в країні підприємством із виробництва залізобетонних конструкцій для мостів і автомагістралей.

 

Лойфенфельд також відомий як співвласник банку «Синтез». У серпні минулого року ця фінустанова втрапила у вельми неприємну історію – вона згадувалася як фігурант кримінальної справи про конвертацію тіньових грошей, частина з яких буцімто ішла на фінансування масових акцій Партії регіонів.

 

Співвласником банку «Синтез» є брат одного із провідних регіоналів Дмитра Табачника – Михайло. Михайло Табачник і Олександр Лойфенфельд періодично «світяться» на інших ланках бізнес-ланцюжків, пов’язаних із засновниками «УМ-Інвест».

 

ТОВ «ІнвестПромБуд», співзасновник «Ум-Інвест», разом з пані Розалією Бондарською є власником будівельної компанії «Фрістайл». Розалія Еміліївна, як пише вітчизняна ділова преса, перебуває у цивільному шлюбі з Олександром Лойфенфельдом. За інформацією Тижня, вона є власницею або співвласницею понад 30 комерційних структур. У сферу її бізнес-інтересів потрапив навіть кінематограф – вона також співзасновниця фірми «Рогоза-Кіно» (Юрій Рогоза – письменник-кіносценарист – прим. авт.). Однак нас, звісно, перш за все цікавить не кіно. З-поміж фірм, до яких причетна пані Бондарська, привертає увагу ТОВ «Декстер». Співзасновником цієї структури є ЗАТ «Технології і консалтинг», серед власників якого той-таки ж Михайло Табачник і ТОВ «Грааль», відоме у столиці низкою неоднозначних будівельних проектів. Зокрема, реконструкцією Європейської площі.

 

 

Вже згадана Розалія Бондарська є співвласницею будівельної фірми «Буттехальянс», співвласником якої, у свою чергу, є фірма з не менш важковимовною назвою «Техспецмонтаж». Далі – цікавіше. Фірма ця заснована двома ТОВ – «АЕФ» та «Інтерсплав». Якщо слідувати ланцюжком власників цих фірм, виходимо на ТОВ «Арлан», потім ТОВ «А-Лекс» і т. д., дістанемося врешті-решт до загальновідомої назви «Приват» і трьох прізвищ – Боголюбов, Коломойський і Мартинов. Ці пани рекомендацій, гадаю, не потребують. Однак, це ще не все.

 

Олег Байзан, причетний до заснування «УМ-Інвест», зареєстрований у податкових органах як керівник щонайменше 11 фірм. Ми не будемо говорити про всі, зупинимося лише на найцікавіших екземплярах.

 

ТОВ «Зубр ЛТД». Співзасновник підприємства вже відомий Олександр Лойфенфельд. Ще один власник «кантори» – ДП «Лідер-2000», яке контролює ТОВ «Камертон-2004» (директор той же Байзан). Це ТОВ причетне до створення фірми «Буд Сервіс», співвласник якого – народний депутат від Партії регіонів Валерій Зубарєв. У складі власників «Камертону-2004», за інформацією джерел Тижня, згадується Володимир Михайлович Боднар. Нині він депутат Київської обласної ради (Блок Юлії Тимошенко), а до цього він очолював ТОВ «Маджестік», благодійний фонд «Українська скарбниця» і фонд інтелектуальної співпраці «Україна – XXI століття». Отцем-засновником останніх двох є соратник чинної прем’єрки народний депутат Богдан Губський. Пан Губський разом із іншим співзасновником БФ «Українська скарбниця» Оленою Романюк згадується нашими джерелами як співвласник ще одного підприємства, керованого Байзаном, – ТОВ «Науково-виробнича компанія «Авалон».

 

Засновником та інвестором «Авалону» є названа фірма «Маджестік», яку експерти відносять до сфери впливу родини Лойфенфельдів. «Мажестік» свого часу був співзасновником ТОВ «Інвест-Фінанс», серед власників якого згадується ТОВ «Запоріжсталь-Секюріті», дітище ВАТ «Запоріжсталь» – нині підконтрольне колишнім БЮТівцям Василю Хмельницькому, Андрію Іванову, а також Едуарду Шифріну. «Інвест-Фінанс» є, у свою чергу, співзасновником фірми «Євроградобуд». Партнером «дітища» Лойфенфельдів і «Запоріжсталі» у цій справі є ТОВ «ХХІ століття» Льва Парцхаладзе – одного з найбільших будівельних магнатів країни.

 

І на остаток. У квітні 2005 року було опубліковано перелік з 16 працівників МЗС, які мали отримати квартири в майбутньому будинку на Пейзажній алеї або безкоштовно, або за собівартістю. Серед них – Володимир Макуха, той самий, який минулого року поступився кріслом міністра економіки в уряді Януковича Анатолію Кінаху. Але найколоритніше серед безпритульних дипломатів виглядає Валентин Наливайченко, який нині очолює Службу безпеки України.