Замість двох разів гімн зіграли один – ним закрилася перша сесія Верховної Ради шостого скликання і відкрилася друга. Але депутати прийняли лише порядок денний, розім’ялися у штовханині та розійшлися. У наступні дні вони мають розглянути доцільності негайного референдуму щодо НАТО, мрія регіоналів та комуністів, вирішити долю забіякуватого міністра внутрішніх справ Юрія Луценка – також із подачі опозиції, та проголосувати за позбавлення депутатської недоторканності – це вже фішка більшості і, нарешті, підвищити прожитковий мінімуму для електорату. Чи може в принципі розпочатися робота принаймні за цим порядком денним, експерти вже перестали прогнозувати – жоден з політологів, на відміну від депутатів, не ризикує своїм іменем, аби назвати дату початку реальної законотворчості.
Причина ступору Ради не тільки в тому, що регіонами постійно блокують трибуну. Коаліція могла б спокійно повторити прецедент 2000 року і, не зважаючи на опозицію, зібратися в іншому приміщенні, наприклад в Українському домі, аби проголосувати за низку кадрових призначень і першочергових законопроектів. Проте в неї не вистачає голосів для цього – як не один, то другий коаліціант або хворіє, або у відрядженні. Серед прогульників, яких спікер позбавив платні, 10 – із фракції «Блок Юлії Тимошенко», 7 –«Нашої України – Народної Самооборони». І Регіони користуються цією слабинкою більшості на повну катушку – то намагаються з бійкою виривати картки відсутніх депутатів, то блокують спікера Яценюка, як не в президії, то в кабінеті. Хоча в самих із дисципліною не краще – аж 47 регіоналів не з’являлися в Парламенті. Консультації керівників фракцій ні до чого не призводять. Наразі виглядає так, що радикальне крило в Партії регіонів, обличчям якого є Нестор Шуфрич і яке складається з екс-чиновників уряду Януковича взяло гору у внутрішньопартійній боротьбі над поміркованими бізнесменами. Врешті-решт у Януковича немає іншого виходу – в умовах «мирної» опозиційної діяльності радикали поступово були б відтерті на маргінальні позиції впливовими бізнесменами, які вже знайшли стежинку на Банкову. А за жорсткого конфлікту ні частина комуністів, яка не проти піти на співпрацю з «режимом», ні частина регіоналів, яких представляє Богатирьова і які заріз не ходять до Ради, не наважаться відкрито виступити проти лінії партії.
