Року так з 2012-го осінь у мене асоціюється з оповіданнями Бруно Шульца. Безперервна мжичка, застуда, зміна роботи, квартира майже без меблів, до якої щойно у вересні перебралися, і «Цинамонові крамниці та всі інші оповідання». Погода за понад 10 років змінилася: вересень цьогоріч був ще одним місяцем літа… Знову нова робота (тут я, мабуть, перевершу навіть свого діда, у якого була списана вся трудова книжка, хоча тепер інші часи й можливості, тому порівнювати не варто), знову нова квартира. І знову це опале листя під ногами викликає спогад про Шульца й усе, що було тоді. Чи була то остання спокійна осінь? Навряд так можна назвати час, коли країну очолював Янукович… Але ще не було щоденного кровопролиття. Був химерний, в’язкий і тихий Бруно Шульц, й осінь уже давно не викликала асоціацій з усіма цими «очей очарованьем» чи «плачущим небом под ногами». Не знаю, чомусь раніше осінь асоціювалася в літературі саме з цими «вершками» росліту. Адже так, це саме те, що знаходило тебе само. Від чого сховатися було важко чи навіть неможливо. А от уже «осінь-маляр із палітрою пишною тихо в небі кружляє» чи «назбирала діброва осіннього жару, щоб не холодно жолудям було» доводилося шукати, докладати зусиль. Це не проблема для втаємничених, але не для всіх інших. Й от стало цікаво, чи пишуть про осінь сучасні поети.
Нині для цього не обов’язково бігти до книгарні й переглядати полички з поетичними збірками, бо в кожного є телеграм-канал. Тож, поблукавши цими каналами, знайшов декілька. Наприклад, вірш Олега Коцарева:
Осінь під землею
відчуй волосинками на передпліччі
як у підземеллі
ще збереглося тепло
закам’янілий слід літа
у переходів поцілунках завмерлих
у барокових арках
знеоздоблених
у садах
де
можна не попереджати
обережно з комахами
обережно з квітами
!
Осінь під землею. Торік вона розпочалася 10 жовтня з масованого обстрілу Києва ракетами. Школярі співали в метро «Червону калину». Мені подзвонили з лікарні й скасували операцію на нозі, призначену на 12-те. Після того я її так і не зробив. Плитку з балоном так і не купив (може, цьогоріч?), але зрозумів справжню цінність електронної читалки.
Цьогоріч знову очікуємо ударів по енергетичних об’єктах. Знову діти співатимуть у підземеллі. Знову сподіватимемося на теплу зиму. Запасатимемося флісками. До речі, колега зі старої роботи написав днями, що в одному з перших боїв згоріла його форма. Друзі збирають гроші на нову. А ще — що у вбитих росіян бачив шеврони «ничего личного. меня мобилизировали». Хтось у підрозділі навіть колекціонує такі. Так, нічого особистого, просто ще одна осінь кривавої війни… Погода сьогодні хороша, сонячна. Учора дощило й знову чомусь згадувався Бруно Шульц. Химерний і тривожний. Треба закачати до електронної книжки.