На широко розрекламовану «гарячу лінію» Сергія Тігіпка вийшло додзвонитися з четвертого чи п’ятого разу. Було зайнято. Не знаю, чи причина цього в популярності лінії, чи в малій кількості операторів.
– «Гаряча лінія» Сергія Тігіпка, слухаю вас…
– Доброго вечора, я студент, і мене цікавить, як Сергій Леонідович планує вирішувати проблему працевлаштування випускників вишів, адже зараз вони переважно йдуть працювати не за спеціальністю…
– /Стукіт клавіатури/ Все, ваше питання записане. Дякую, що зателефонували…
– Чекайте, чекайте, а ви хіба на запитання не відповідаєте?
– Ні, я лише оператор, на запитання відповідають експерти зі штабу. На ваше теж дадуть відповідь.
– А де я її зможу побачити?
– На сайті десь приблизно за тиждень. На опрацювання запитання експертам потрібен час.
– Добре, я зрозумів. Від самого Сергія Леонідовича я, виходить, нічого не почую. То, може, хоч скажете, де можна отримати його нову книжку?
– Вона має бути в книжкових магазинах з 15 вересня. Їхній перелік – на сайті.
– А безплатно їх не роздають? Чому?
– У мене немає інформації про безплатні книжки.
– То, може, знаєте, коли Тігіпко зустрічатиметься з виборцями? Щоб можна було прийти з ним поспілкуватися?
– На жаль, не маю такої інформації, але залиште свої координати. Вам зателефонують, коли буде зустріч у вашому місті чи регіоні.
/Диктую контакти/…
– До побачення. Дякую ще раз, що зателефонували…
Після «змістовної» розмови заходжу на сайт. Список запитань знайти доволі легко. Мого поки що немає, тому навмання гортаю кілька сторінок із чужими. На одній із них читаю: «Мені 55 років. Я мама 5 дітей і 14 онуків. Я не розуміюсь у цьому інтернеті. Де я зможу нормально поставити запитання й одразу відповідь почути?»
«Хочу зустрітися з Тігіпком особисто», – цей лейтмотив повторюється, мабуть, найчастіше поміж більше ніж 20 тис. запитань, що надійшли на «гарячу лінію» за два місяці її роботи. Послання до кандидата у президенти трагічні: «Хвора дитина, потрібна допомога». Інколи комічні: «У мене післязавтра суд, на кону 300 тис. грн. Тільки Тігіпко може допомогти, нехай подзвонить на мій номер…»
Є й інші типові запитання. Наприклад, про те, коли закінчиться криза, який реальний курс долара, як боротися зі свавіллям влади та вирішити мовну проблему. До них швидко пишуться типові відповіді, запозичені з тих чи інших інтерв’ю претендента.
Натомість запитання нетипові довго лишаються без відповіді. Досі не додано коментарі до більшості запитань, що надійшли у вересні. Практично немає відповідей на запитання стосовно освіти чи медицини. Може, причина в тому, що експертів на «гарячій лінії» не вистачає так само, як і операторів? До речі, знайти своє запитання на сайті також непросто – шукати можна лише за порядковим номером, а дізнатися, який номер присвоїли твоєму запитанню, ніяк…
Деякі оригінальні запитання «гарячої лінії» проглядати майже так само весело, як сайт з анекдотами. Наприклад, прохання вирішити проблему з бродячими собаками на якійсь із вулиць Львова або запитання, чи знайомий Тігіпко з Кабалою. Але лідер мого власного хіт-параду – запитання про те, як пропатчити KDE2 під FreeBSD (яке хакери люблять ставити на інтернет-конференціях президентам країн). До речі, на нього відповідь є. Точна, одним командним рядком. Комп’ютерні експерти в Тігіпка, виходить, оперативніші, ніж решта.
На користь сайта свідчить і, зокрема, зрозумілий та чіткий поділ на розділи. Дизайн, щоправда, перегукується зі стилістикою інтернет-сторінки Віктора Януковича.
Є на сайті посилання й на інші сторінки Тігіпка в соціальних мережах. Наприклад, на сторінку в «Твітері», де вивішують посилання на інтерв’ю кандидата та статті про нього. В «Живому Журналі» розміщуються прес-релізи та описи самого Тігіпка (або від його імені) про поїздки в регіони. Або на персональну сторінку «Вконтакті», де чесно написано, що читає її прес-служба…
Теперішня президентська кампанія особливо цікава тим, що українські претенденти дуже стараються пристосувати до наших умов досвід Барака Обами. Юлія Тимошенко, кажуть, запросила у свою команду його піар-спеціалістів, Арсеній Яценюк намагається створити найбільш схожий на американського лідера медіа-образ, а Сергій Тігіпко так само використовує «просунуті» канали зв’язку з електоратом. Байдуже, що його блоги діють як додаткові сайти, а не як майданчики для дискусій та спілкування. Неважливо і те, що книжка коштує 37 грн – майже 7% студентської стипендії. Формальної схожості «з кращими зразками» дотримано.
Єдина проблема в тому, що, згідно з вітчизняною політичною традицією, виборці віддають перевагу спілкуванню наживо. Тому люди переважно хочуть зустрітися з Тігіпком особисто, а не «Вконтакті»…