У збiльшеному форматi графiки "Нафтогазовi королi полтавського розливу".
Днями міністр охорони навколишнього природного середовища Георгій Філіпчук заявив про намір найближчим часом анулювати 156 ліцензій на користування надрами. Щоправда, чи відбиратимуть у приватних структур права на видобуток газу та нафти, урядовець не уточнював. У стрічках новин упродовж кількох тижнів чільне місце посідають перипетії довкола чорноморського нафтогазового шельфу та американської компанії Vanco. Проте не менш прискіпливо слід подивитися на експлуатацію родовищ, які вже є. Проблем там далеко не менше.
НАШ КУВЕЙТ
Більше десяти років триває запекла боротьба за родовища в Полтавській області. Навіть для простих громадян крадіжка енергоносіїв тут дає чималий приробіток. Мешканці області «вгризаються» в конденсатопроводи й відкачують сировину, скоюють крадіжки зі складів підприємств. Деякі села перетворюються на маленькі нафтопереробні заводи. Тут цінують фахівців, які знають, як переробити нелегальну нафту й конденсат на більш-менш кондиційне пальне. Ділкам вдається на рівному місці заробляти десятки тисяч доларів на місяць. Проте це – ніщо, порівняно з оборудками людей, які мають доступ до влади.
Полтавські родовища приваблюють тим, що не потрібно надміру витрачатися на їх наукове вивчення – інтенсивний видобуток тут ведеться ще з дореволюційних часів. За бажання, налагодити вигідний бізнес можна навіть на площах, які в СРСР були законсервовані як малоперспективні. Це суттєво зменшує витрати. Хто метикуватіший, зрозумів це ще на початку української незалежності й заходився бурити свердловини, не очікуючи офіційних дозволів. Дехто на правах інвестора перебував у державних структурах і з часом підім’яв під себе найперспективніші «вишки».
ВУХА «ДОНЕЦЬКИХ»
Про зловживання у цій галузі особливо голосно заговорили в 2005 році, коли МВС узялося перевіряти діяльність ЗАТ «Нафтогазвидобування» – підприємства, яке заснував Нестор Шуфрич. У квітні 2005 року тодішній секретар РНБО Петро Порошенко заявив, що після незаконної видачі ліцензії на користування Семиренківським газоконденсатним родовищем структури Нестора Шуфрича викрали десятки мільйонів гривень. У червні 2005 року прокуратура Полтавської області порушила кримінальну справу щодо посадових осіб ЗАТ «Нафто- газвидобування» – збиток державі від дій ЗАТ оцінили в 56 млн грн (чи повернули ці гроші державі, не відомо). Цікаво, що за оренду 1 м2 землі підприємство платило лише 50 коп. на рік. Шуфрич змушений був заявити про продаж усіх своїх активів у нафтогазовому комплексі. Після виходу з бізнесу (не факт, що він таки відбувся остаточно) Нестор Шуфрич, цілком можливо, передав усі важелі контролю за свердловинами Миколі Рудьковському. В серпні 2005 року «Нафтогазвидобування» навіть відрапортувало про небувалий успіх – пробурили свердловину глибиною понад 6 км. Великі обсяги видобутку гарантували йому щорічний прибуток у $50 млн.
Наступний переділ надр пов’я зують із другим пришестям Януковича-прем’єра і призначенням на посаду очільника Мінекології екс-мера Макіївки Василя Джарти. За незначний час він разом із керівником НАК «Надра України» Едуардом Ставицьким налагодив цілу систему передачі ліцензій від державних структур – приватним. Спочатку створювали компанії, в яких контрольний пакет акцій належав НАК «Надра України». А після отримання ліцензій частка держави у статутному фонді зменшувалася до мізеру. Так, на початку 2007 року «Надра України» разом із двома приватними фірмами (однією з яких було ЗАТ «Нафтогазвидобування») заснували «Східний геологічний союз». У липні компанії передали дві ліцензії на користування надрами Кошевійського та Макарцівського родовищ, які до того часу розробляли державні структури. А вже восени відбулися збори акціонерів, на яких ухвалили зміни до статуту, і в результаті власником частки у 99,99% стала компанія Omago Investment BV, зареєстрована в Нідерландах. За останні місяці 2007 року «СГС» добув 25 млн м3 газу і 3 тис. т нафти. До речі, серед засновників згаданої «Української бурової компанії» засвітилася Анжеліка Заплатинська – дочка депутата Володимира Заплатинського. У 2006-му він пройшов у парламент як депутат «Нашої України», однак швидко перекинувся до регіоналів.
У Полтавській області тоді ж так само отримали дозволи розробляти надра ТОВ «Астроінвест енерджі» та ТОВ «Українська бурова компанія», аналогічно в Харківській області – приватна фірма «Геолсоюз». Ще одна цікава компанія – «Голден Деррік». На її баланс, за підписом Василя Джарти, було передано Полтавську експедицію із випробування свердловин, а це, щонайменше – майна на $200 млн. У «Геол-союзу» й «Голден Дерріка» є спільний засновник, а серед інших співвласників «Геолсоюзу» фігурує також зять Василя Джарти – Валерій Омельченко.
«ПРИВАТНИЙ» ФІРТАШ
У лютому цього року група «Приват» придбала 12,62% акцій британської нафтовидобувної компанії JKX Oil & Gas PLC. Суму оборудки оцінюють у $147 млн. За кілька днів після купівлі Геннадій Боголюбов, один із співвласників групи «Приват», заявив про те, що група навіть може продати свою частку в «Укрнафті» – найбільшому нафтовому активі «Привату». Щоправда, експерти скептично ставляться до цієї заяви: таким чином, на їхню думку, «Приват» просто намагається вибити у держави зниження рентної плати за видобуток нафти, пригрозивши віддати компанію росіянам.
JKX зареєстровано у Великій Британії, однак, по суті, компанія – українська. З 1994 року вона займається розвідкою родовищ і видобутком нафти й газу в Полтавській області як акціонер інших компаній. Фактично вона контролює майже 74% нафти і 38% природного газу, видобутих в Україні недержавними компаніями.
JKX – публічна компанія, котирується на Лондонській біржі, щоправда, в її історії досить білих плям. Акції «розпилені» між величезною кількістю інвесторів. Придбаний пакет надасть змогу Коломойському стати одним із найбільших співвласників компанії та претендувати на місце в наглядовій раді JKX.
Цьогоріч інших видобувальників може потіснити ще один. На початку року Антимонопольний комітет України дозволив угорському енерготрейдеру Emfesz Kft, за яким стоїть Дмитро Фірташ, консолідувати понад 50% акцій ЗАТ «Укр надрасервіс». Завершивши угоду, Дмитро Фірташ не тільки оформить права власності на групу українських родовищ газу, а й надаватиме послуги з буріння і капремонту свердловин. Імовірно, мова йде про купівлю 99,9% акцій. «Укрнадрасервіс» засноване ще у 1998 році задля газовидобутку. Відповідно до офіційних звітів «Укрнадрасервісу», в середньому компанія щорічно видобуває до 15 млн м3 газу. Компанія зацікавила співвласника «РосУкрЕнерго» правами на розробку кількох українських родовищ газу – Червонозаярського (Полтавська обл.) і Платовського (Харківська обл.), а також Білосарайського майданчика (шельф Азовського моря).
Власниками компанії до завершення всіх процедур наразі залишаються президент ЗАТ Сергій Антоненко і ТОВ «Українські машинобудівні заводи», котре належить колишньому народному депутатові Геннадію Руденкові. Цікаво, що Шуфрич не єдиний есдек, який змушений був продати свій бізнес у 2005-му. Це зробив і його однопартієць Руденко – він продав активи компанії «Рудіс» сирійцю Харесу Юсефу, котрий де-який час працював радником президента Ющенка.
Придбавши новукомпанію, Фірташ, до того ж, поставить у залежність від себе інших гравців, оскільки ЗАТ надає вузькоспеціалізовані послуги. Крім видобутку газу, одним із профілів «Укрнадрасервісу» є буріння нафтових і газових свердловин, їх капремонт та обслуговування. До останнього часу її послугами користувалися «Укрнафта», «Нафтогазвидобування» й «Полтаванафтогаз».
АЛХІМІЯ ЗИСКУ
Із вуст керівників видобувних компаній часто можна почути фрази на кшталт того, що не такі вже великі прибутки приносить їхня діяльність: і собівартість набагато вища, і гроші в геологічну розвідку вкладати треба, й податки високі. Та чи це вся правда? «…Так, ЗАТ «Нафтогазвидобування» (власний видобуток) здійснювало постачання газу природного ТОВ «Зідан-Енерго» за ціною 80,1 грн (з ПДВ) за тис. м3, зазначене товариство постачало газ ТОВ «СЕВ» за ціною 485,0 грн за тис. м3, яке у свою чергу здійснювало реалізацію кінцевому споживачеві за ціною 520,5 грн за тис. м3. При цьому, різниця в цінах між виробником і кінцевим споживачем становить 440,4 грн за тис. м3. У наведеному ланцюзі найбільший розмір доходу від зазначеної діяльності отримало ТОВ «Зідан-Енерго» – 404,9 грн за тис. м3, або 91,9% загального обсягу доходу.
Аналогічно ЗАТ «Нафтогазвидобування» реалізовувало газ природний ТОВ «Паливекосервіс» за ціною 106,0 грн (з ПДВ) за тис. м3.ТОВ «Паливекосервіс» реалізувало газ ТОВ «СЕВ» за ціною 635,1 грн за тис. м3, яке в свою чергу здійснювало постачання газу ТОВ «Регіон-Газ» за ціною 641,6 грн за тис. м3. ЗАТ «Теплоелектроцентраль» (кінцевий споживач) отримував газ природний за ціною 670,8 грн за тис. м3. При цьому, різниця в цінах між виробником і кінцевим споживачем становить 564,7 грн за тис. м3. У наведеному ланцюзі найбільший розмір доходу від зазначеної діяльності отримало ТОВ «Паливеко- сервіс» – 529,1 грн за тис. м3, або 93,7% загального обсягу доходу…» Це – цитата з довідки «Про результати перевірок додержання державної дисципліни цін суб’єктами господарської діяльності з постачання газу природного споживачам України» Держінспекції контролю за цінами. Перевіряли ще в 2006 році, але з того часу ситуація навряд чи змінилася.
Матеріали перевірок свідчать, що більшість ліцензіатів, які постачають природний газ за нерегульованим тарифом, фактично перепродують паливо один одному по ланцюгу (3-4 ланки), а не постачають безпосередньо споживачеві. Тобто, включення до ланцюга постачання кожної нової ланки в особі певного газотрейдера, призводитьдо зростання собівартості продукції.
Не дивно, що найчастіше офіси посередників, що наживаються на перепродажу газу й перебувають в одному ланцюжку, розташовані в одному будинку. Тобто – належать тим самим власникам. А в деяких випадках фірм-посередників знайти на місці «прописки» не вдається зовсім: адреси – фіктивні.
І ще один нюанс. Жодна інспекція так і не змогла перевірити безпосередньо свердловини, де газ і нафту добувають. Специфіка видобутку газу така, що з однієї свердловини паралельно добувають і газ, і газовий конденсат, і нафту, причому вихід конденсату й нафти – скрізь різні. Реальну картину газовидобутку на місцях знають, крім газового начальства, лише люди, які там працюють. А показники витрат на виробництво конкретно газу, конденсату чи нафти в загальних виробничих витратах суттєво відрізняються. А це, власне, і дає можливість маніпулювати цифрами на свій розсуд і заробляти надприбутки.
[708]
ДОВІДКА
Нафтогазові чорноземи
У середньому на рік у регіоні видо- бувають 1,7 млрд м3 газу, 450 тис. т нафти та близько 0,5 млн т газового конденсату. На сьогодні в області діє 681 нафтогазова свердловина, а загальна довжина нафтогазогонів становить понад 2,5 тис. км. Частка видобутку газового конденсату на Полтавщині від загальнодержавного – понад 60%, газу – 37%, нафти – 11%. Усього на території області вуглеводні видобувають 13 підприємств. На користування нафто газоносними надрами діють понад 100 ліцензій, з яких близько 60 – на геологічне вивчення надр, решта – на їх промислову розробку.