Українські судді люблять нарікати на ЗМІ. Медіатиск — чи не єдиний різновид тиску, про який можна почути майже від усіх представників третьої гілки влади. Численних офіційних скарг на тиск з боку політиків, бізнесу або колег по справі не було ніколи. Навіть після Революції гідності, під час якої судді масово ухвалювали рішення утримувати під вартою побитих мітингувальників або позбавляти їх водійських прав під надуманими приводами. Свідчень про тиск і погрози тодішньої влади майже ніхто з носіїв мантії так і не дав.
«Окремо варто звернути увагу, що низький рівень довіри серед населення до судів насамперед викликаний тим, що суди щодня перебувають під тиском негативної інформаційної кампанії в засобах масової інформації», — це уривок одного з офіційних повідомлень пресслужби Окружного адміністративного суду міста Києва (ОАСК), датований 13 квітня. Тема повідомлення насправді зовсім інша — відповідь на ініціативу президента Володимира Зеленського цей самий ОАСК ліквідувати. Вочевидь, укладачі вирішили згадати не тільки про свіжий привід, а й про давно наболіле.
Певною мірою відсилання до ролі ЗМІ в цьому випадку таки корисне. Прискіплива увага медіа до чогось або когось часто має два побічні наслідки. Дуже умовно їх можна узагальнити як створення «янголів» і «демонів». Перші нібито можуть залагодити всі проблеми, до того ж без особливих зусиль. А якщо перемогти других, то проблеми взагалі зникнуть самі собою.
Читайте також: Окружний адмінсуд Києва: нова «плівкова» справа
У наведеному уривку передусім виділяється «зовнішнє управління» — відоме словосполучення, яким рясніють телевізійні й телеграм-канали, близькі до експосадовців часів Януковича. Єдина відмінність, що йдеться не про анонімний телеграм, а про офіційний вебсайт одного з ключових судів в Україні. Тож ні, проблема ОАСК зовсім не в критиці з боку ЗМІ. Просто Павло Вовк і компанія завжди полюбляли дозволяти собі трохи більше, ніж дозволяють усі інші. І рано чи пізно щось таки мало статися.
«Щось» і сталося 13 квітня, коли президент вніс до парламенту законопроєкт про ліквідацію ОАСК, до того ж позначив його як невідкладний. Текст документа стислий і складається з трьох пунктів: по-перше, ліквідувати ОАСК, по-друге, створити замість нього новий Київський міський окружний адмінсуд (КМОАС), по-третє, раніше підсудні установі під очільництвом Павла Вовка справи до створення КМОАС розглядатиме третій суд — Київський окружний адмінсуд (КОАС). Досі юрисдикція КОАС поширюється на територію Київської області, але не самої столиці.
Читайте також: НАБУ і «змова Вовка»
Одразу варто зауважити, що внесення законопроєкту ще не означає його швидкого ухвалення. Наприклад, інший запропонований Зеленським законопроєкт про передачу частини справ ОАСК до Верховного Суду чекає на розгляд уже понад два місяці. Проте нинішній документ підкріплено особистим зверненням президента. Тому аж надто зволікати його політсила не зможе. Представник Зеленського в Конституційному Суді Федір Веніславський уже зазначив, що проєкт про ліквідацію суду розглянуть «на наступному пленарному тижні». Проте все залежить ще й від розгляду на комітеті. З огляду на це, документ можуть ухвалити в першому читанні 29 чи 30 квітня. Однак єдиний день для засідання комітету перед цим — 28 квітня, і оголошення про призначене засідання ще немає. Якщо депутати не встигнуть, то справу відкладуть на час «після свят» — найближчі пленарні засідання Ради відбудуться в другій половині травня.
Проте законопроєкт має великі шанси бути ухваленим. Тут питання не в настроях окремих депутатів чи груп. Річ у тім, що ОАСК й особисто його голова зажили такої поганої слави, що тихо саботувати рішення вже не вдасться. Президентська «Слуга народу» муситиме підтримати проєкт більш-менш консолідовано, адже завалити його означатиме публічний спротив Зеленському. Та ще й у поганій ролі захисника «корумпованих суддів». До того ж якщо певна частина «слуг» навіть і вчинить демарш, то такого права точно не матимуть опозиціонери з «Євросолідарності» й «Голосу». З огляду на настрої їхніх виборців, саботаж означатиме отримання, можливо, й більших репутаційних утрат, ніж для самого Зеленського.
Дебати щодо правильності чи хибності ліквідації ОАСК майже відсутні, і в цьому величезна заслуга самого суду. Щоб пояснити цю тезу, варто детальніше глянути на історію установи, її роль та особисто персону Павла Вовка.
Якщо почати з історії, то передусім слід нагадати, що нинішні намагання ліквідувати ОАСК не перші. Як і Володимир Зеленський — не перший президент, який став ініціатором такого рішення. У жовтні 2008 року Віктор Ющенко підписав указ про ліквідацію ОАСК і утворення на його місці двох установ: Центрального й Лівобережного адмінсудів у Києві. Тоді в країні тривала чергова політична криза й рішення Ющенка стало реакцією на те, що суд вирішив призупинити указ президента про дострокові вибори. Указ Ющенка так ніколи й не запровадили в життя. Майже одразу його дію призупинив інший суд — Київський окружний адміністративний (той, який розглядатиме справи ОАСК у разі нинішньої ліквідації). Уже в січні 2010 року одним з останніх своїх указів на посаді президента Ющенко скасував власну вказівку ліквідувати адмінсуд у Києві.
Читайте також: Поховані «плівки судді Вовка»
Це лише один з епізодів довгого серіалу, який уже розгортався довкола київського суду. Ключовим фігурантом був Олег Бачун, тодішній голова установи. У медіа його звинувачували в розкішному житті, користуванні чартерними літаками й інших гріхах, перелік яких мало змінився за майже 15 років. «Олег Володимирович користується автомобілем 2008 року Х6 BMW, який коштує $200 тис.», — дорікав судді в стінах Верховної Ради нардеп Андрій Портнов, тодішній основний противник Бачуна та один з найближчих соратників Юлії Тимошенко. Критикували голову суду й «регіонали» — також за надмірні статки.
Павло Вовк, експомічник іншого впливового в юридичних колах нардепа Сергія Ківалова, тоді лише починав кар’єру на посаді судді ОАСК. Коли в червні 2010 року вже нова влада на чолі з Віктором Януковичем таки змогла усунути Бачуна, кар’єра Вовка різко пішла вгору. Саме він став новим очільником суду й обіймає посаду досі. Таке «довголіття» вже можна вважати ознакою неабияких особистих здібностей Вовка. І тут варто перейти від історії до ролі суду в Україні.
ОАСК завжди був водночас благом і карою для його суддів. Питання насамперед у справах, які потрапляли на розгляд. Історія з указом Ющенка — лише вершечок. Фактично суд роками впливав на політичну ситуацію в столиці й масштаб цього впливу поширювався на майже всі сфери державного управління. Лише за останній час у портфоліо ОАСК назбиралися рішення від скасування звільнення певних посадовців (наприклад у 2018-му ОАСК поновив на посаді голову ДФС Романа Насірова) до впливу на церковну політику (саме ОАСК свого часу призупинив перейменування УПЦ МП).
За таких умов «дружити з усіма» точно не вдасться. Так само не вдасться сховатися від зайвих поглядів, адже чимало рішень ОАСК усе одно потраплятимуть на перші шпальти ЗМІ. Приклад Бачуна, який намагався дружити з владою, але таки пішов, коли вона змінилася, мав навчити Вовка іншої стратегії. «Єдина інстанція, у якій можна бути в чомусь упевненим, — це наша», — описав сам Вовк ключову ідею роботи його установи на записах прослуховування кабінету судді, які НАБУ оприлюднило у 2020 році. І ймовірно, впевненим міг бути будь-хто, якщо знайде правильний підхід до голови. На згаданих записах є багато висловлювань Вовка, які могли б стати афоризмами. Однак самі по собі записи стали першим свідченням того, що його епоха на чолі одного з головних судів таки завершується.
Читайте також: Зламати систему
ОАСК почав аж надто заграватися в політику. Надміру навіть для себе. Одним з ключових рішень у цьому контексті варто назвати не чиновницькі поновлення, а визнання незаконною націоналізацію ПриватБанку у квітні 2019 року. Саме після того скандали щодо ОАСК почали сипатися як із рогу достатку. У тому рішенні можна шукати й намагання вгодити новому президенту, який саме збирався обійняти посаду, і, як тоді багато хто вважав, його патрону Ігорю Коломойському. Але проблема в тому, що скасування націоналізації могло поставити під загрозу все: починаючи від економічної безпеки країни й закінчуючи співпрацею з міжнародними партнерами під час війни. Як відомо, націоналізацію здійснювали в тісній співпраці з МВФ. Подальші рішення — наприклад про скасування декомунізації назв вулиць у столиці — радше з розряду ритуальних танців, якими тубільці намагаються залякати ворога й продемонструвати власну безстрашність. Можна навіть припустити, що в суддів ОАСК відбулося затьмарення від успіхів. На це були підстави. Варто згадати тільки, що суд на чолі з Вовком фактично здолав цілу судову реформу, яку здійснювали з 2015 року. Судді просто проігнорували кваліфікаційне оцінювання, яке загрожувало багатьом із них утратою посади. І їм нічого за це не було. На завершення саме ОАСК ще й паралізував роботу ВККС, яка це оцінювання здійснювала, коли постановив, що кілька членів органу просто не мають повноважень.
Через війну ОАСК за своє збереження збитки від його наявності почали переважати вигоди майже для всіх зацікавлених сторін, окрім, можливо, деяких емігрантів у Москві. Саме за останні два роки Вовк перетворився на «демона», який виділяється навіть на тлі колег з не найкращою репутацією. Обшук НАБУ у квартирі, власники якої нібито можуть бути причетними до судді, з килимами готівки, антикваріатом і вже анекдотичними «ста шекелями», стали радше останнім акордом, а не причиною внесення законопроєкту про ліквідацію суду.
І тут саме час перейти до ризиків від можливого ухвалення такого рішення. Ліквідація ОАСК може стати сакральною жертвою для випуску пари й відвернення уваги від структурних проблем судової системи. Президент перетвориться на борця з корупцією, а решта суддів отримає перепочинок від надмірного невдоволення з боку громадськості. Проте майбутнє створення КМОАС, навіть якщо процес буде абсолютно прозорим, може розтягнутися на роки. Приклад є — Вищий суд з питань інтелектуальної власності в Україні створюють уже п’ять років. КОАС, який розглядатиме справи в перехідний період, — дітище тієї самої системи, а тому сподіватися на якісно інші рішення не варто. Зрештою, окрім політичних справ ОАСК розглядає багато інших. Навіть не так: більшість справ ОАСК — неполітичні. Судова статистика демонструє, що це один з найзавантаженіших судів країни. А також у нього найбільша кількість нерозглянутих справ. Цієї проблеми КОАС точно не вирішить, а радше загострить її, бо має свої справи. Ухвалення іншого згаданого в тексті законопроєкту про передачу підсудності в окремих справах Верховному Суду (ВС) частково усуне проблему. Однак радість від такого рішення в самих суддів ВС може викликати сумніви. Зрештою, невідомо, що станеться з суддями ОАСК після ліквідації установи. І чи не побачимо ми за кілька років того самого Вовка на посаді десь у Конституційному Суді? Він туди саме збирався, якщо вірити згаданим записам НАБУ. І це питання також до самого НАБУ, яке теж проходить серйозний іспит: чи воно лише постачальник новин, чи правоохоронний орган.
У будь-якому разі, не варто плутати ліквідацію ОАСК зі зміною української судової системи по суті. Після повалення одного «демона» цілком може виявитися, що суспільство перебуває у величезній наповненій жахливими створіннями печері. І битва тільки починається.