Ниркобарони

Влада визнала очевидне: в Україні процвітає торгівля людськими органами. Міністерство внутрішніх справ заявило, що викрило міжнародне злочинне угруповання, яке займалося незаконною трансплантацією нирок. Правоохоронці стверджують: «лігво» чорних трансплантологів знаходилось у Національному інституті хірургії і трансплантології імені Олександра Шалімова Національної академії наук України. Медики все заперечують. Мовляв, провідні хірурги країни не могли піти на злочин, тим більше в такому поважному закладі. Однак обставини справи дають підстави говорити, що цей дим зовсім не без вогню.

Суть справи

За інформацією Департаменту боротьби з кіберзлочинністю і торгівлею людьми МВС, викри­те угруповання чорних трансплантологів діяло останні кілька років. До нього входили 11 українців і один ізраїльтянин, котрий був організатором схеми торгівлі органами. Ділки розшукували добровольців, які б за винагороду в $10 тис. віддали б свою нирку. Донорів шукали здебільшого серед українців, які перебували у матеріальній скруті, але, як уста­­новило слідство, серед добровольців були також громадяни Росії, Білорусі, Молдови й Узбекистану. Реципієнтами, тобто отримувачами органів, ставали заможні хворі з Ізраїлю, країн Європи та Азії. Операції з пересадки проходили переважно в Азербайджані, кілька трансплантацій «київського угруповання» зафіксовано аж у Еквадорі й лише дві – в Києві. У більшості випадків, на переконання міліції, органи пересаджували українські лікарі.

Як стверджують право­охоронці, в торгівлі органами брали активну участь четверо хірургів вищої кваліфікації (їхніх імен не називають) із Національного інституту хірургії і трансплантології імені О. Шалімова, розташованого в Києві. Допомагали з пошуком донорів (віддавали перевагу жінкам віком 18–25 років) сім вербувальників із різних регіонів країни, які розміщували оголошення на тематичних сайтах. Тиждень знайшов одне з них, датоване 05.03.2010 року. (наводимо мовою оригіналу): «Помогу продать почку донорам, а также помощь людям, нуждающимся в органах. Все расходы за наш счет, реальная цена за почку $10 000, (предложения о десятках тысяч евро – опасная для жизни затея). Все реально, и без обмана, в краткие сроки. Кто заинтересовался, пишите на e-mail: findesc@…ru. Операция в Баку. Автор: Миша». Прикметно, що, як твердять у міліції, більшість вербувальників свого часу теж були донорами й пожертвували ниркою заради заробітку або виплати відсотків за кредитами. За декілька років ділки-трансплантологи сформували базу даних на понад 400 донорів. За «допомогою» цього угруповання добровільно позбулися нирок щонайменше 50 людей.

За даними МВС, за одну пересадку ватажки злочинного синдикату отримували $100–200 тис. Донору, як вказано вище, платили $10 тис. за нирку; хірург, котрий проводив пересадку, мав $15–20 тис. за операцію. Загальний обіг коштів цієї «концесії», за підрахунками МВС, орієнтовно становив близько $18 млн на рік, чистий прибуток – $15 млн, усього ж члени угруповання заробили понад $40 млн. В одного з хірургів, який фігурує у справі, правоохоронці під час обшуку вилучили $200 тис. готівки і ще $300 тис. перебували на депозитному рахунку. В гаражі його розкішного заміського будинку стояв недешевий престижний автомобіль.

Як повідомили Тижню в Департаменті зв’язків із громадськістю і міжнародної діяльності МВС України, викрити угруповання вдалося після того, як в організацію під виглядом донора-добро­вольця вкорінився міліцейський агент. За допомогою «підсадної качки» правоохоронці встановили, що організатори бізнесу на нирках виготовляли підроблені документи на донорів, за якими добровольці фігурували в історіях хвороб як близькі родичі реципієнтів. Ізраїльтянина, котрий очолював угруповання, затримали в аеропорту «Бориспіль». Також міліція зуміла попередити спробу вивезти для вилучення органів п’ятьох українців та білоруса.

У Національному інституті хірургії і трансплантології імені О. Шалімова будь-яку причетність до торгівлі органами заперечують. Зокрема, юрист інституту Оксана Гузь заявила, що жоден лікар закладу не займається незаконною транс­плантацією. «Єдина відповідь, яку я можу дати – серед співробітників інституту Шалімова немає жодного затриманого, немає жодного за­арештованого – всі працюють в нормальному робочому режимі. Підозрюваних також немає», – заявила Гузь.

«Нашу роботу завжди супроводжують плітки, хай на них реагують правоохоронці, – каже директор Координаційного центру трансплантації органів, тканин і клітин МОЗ України професор Руслан Салютін. – Зараз, як ви вже чули, створена спеціальна комісія зі службового розслідування фа­ктів у цій справі. В ній є представники МОЗ, Академії медичних наук. Справді, жодна людина з клініки Шалімова на цей момент не затримана, жодній не висунуто обвинувачення. Поки щось більш конкретне складно сказати, адже мало інформації, і таємницю досудового слідства ще ніхто не скасовував. Лише суд може визначити, хто винний, а хто ні. І ще: не справа лікаря перевіряти, чи є родичами отримувач органа та донор. (Законодавство більшості країн світу, зокрема й України, дозволяє пересаджувати органи від живого донора, лише коли він близький родич хворого. – Ред.). Це не його обов’язки – перевіряти достовірність наданих документів. Це справа правоохоронців. Тобто навіть якщо фальсифікували документи, то в чому тут провина лікарів? Хай міліція розслідує справу, а ми, лікарі, з задоволенням дізнаємося імена справжніх шахраїв».

У МВС від додаткових коментарів відмовилися, проте зазначили, що позиція керівництва клініки імені О. Шалімова дивує. Мовляв, директорат цього поважного медичного закладу не міг не помітити, що провідні фахівці клініки не рідше одного разу на місяць виїжджали на 5–10 днів за кордон.

Азербайджанський слід

У квітні цього року в Ізраїлі спалахнув черговий трансплантаційний скандал. Розголосу йому додало те, що з-поміж шістьох заарештованих за торгівлю людськими органами виявився 62-річний бригадний генерал запасу Меїр Замір – легенда збройних сил, котрий під час війни 1973 року на чолі невеликого загону стримував колони сирійських танків. На думку поліції, Замір & Ко розшукували ізраїльтян, котрі зіткнулися з серйозними фінансовими труднощами й переконували їх продати свої нирки. Донорам обіцяли велику компенсацію, після чого ті підписували декларацію, згідно з якою вони ставали родичами реципієнтів. Про цей випадок у далекому Ізраїлі не варто було б і згадувати, якби не один нюанс: підопічним Меїра Заміра також робили операції в Азербайджані.

Навряд чи це просто збіг обставин. В Азербайджані є три державні лікарні та кілька приватних клінік, які мають необхідне устаткування і ліцензії для трансплантації органів, однак відсутні хірурги відповідної кваліфікації. Щоб пересадити нирки коштом держави, азербайджанський уряд запрошує іноземних фахівців, передусім із Ірану, де трансплантологія поставлена на широкий потік. Офіційно в Азербайджані пересаджують зовсім мало нирок – дві-три на рік. Та чи означає це, що сучасні профільні заклади, оснащені за останнім словом техніки, простоюють?

У випадку з групою Заміра офіційний Баку категорично заперечував саму можливість проведення тіньових транс­план­тацій на його території. Натомість у ізраїльській поліції стверджують: у їхніх співгромадян нирки незаконно вилучали в азербайджанській клініці «Нур». Принаймні в потерпілого, котрий звернувся зі скаргою до правоохоронних органів.

За інформацією Тижня, українська міліція почала операцію проти синдикату чорних трансплантологів три місяці тому – коли в Ізраїлі арештували членів групи Заміра. Такий збіг у часі дає підстави припустити, що Міністерство внутрішніх справ України отри­мало «наводку» на торгівців органами від ізраїльських колег. Враховуючи те, що київське угруповання очолював громадянин Ізраїлю й діяло воно за подібною схемою, мова може йти не про два різні синдикати, а про один і той самий.

В Україні не вперше розгорається трансплантаційний скандал із ізраїльським слідом. Восени 2007 року в Донецьку заарештували ізраїльського хірурга Міхаеля Зіса, якого власті Молдови й Ізраїлю розшукували за підозрою в торгівлі органами. Незаконну пересадку нирок Зісу закидали і в Україні, однак наше правосуддя ці звинувачення відкинуло. В ніч проти 20 жовтня 2009 року Міхаеля Зіса передали до Ізраїлю, де він постав перед судом.

Не таємниця

Хірурги, з якими вдалося поспілкуватися кореспондентам Тижня, не засуджують колег-трансплантологів. Понад те – співчувають їм. «Повірте, всі, кому треба, були в курсі, що вклініці Шалімова люди займаються цим бізнесом, – каже один із лікарів на умовах анонімності. – Я сподіваюся все ж, що людей не посадять. Бо зовсім, на мій погляд, нема за що».

«Знаєш, тут річ навіть не в нашій корпоративній солідарності, – говорить інший медик. – У нас є неписане правило не визнавати провини колег до останнього. Але тут зовсім інше. Вибачте, проте вся ця справа дуже погано тхне. По-перше, ці лікарі з Шалімова – вони що, силоміць тих бідолах тягли на операційний стіл і вирізали їм нирку? Нічого подіб­ного – ці люди (донори. – Ред.) чудово знали, на що йшли й отримували за це заздалегідь визначену суму. І чималу, як на українські реалії. До того ж операції робили справжні майстри своєї справи, ніхто не загинув, усі живі-здорові. Ще й настільки, що навіть до міліції встигли побігти».

Під час журналістського розслідування щодо торгівлі людськими органами в Україні (див. №36/2008), журналіст Тижня, видаючи себе за учасника угруповання чорних транс­плантологів, вийшов на киянина, котрий хотів продати частину власної печінки. Потенційний донор надав копії результатів аналізів свого органа, проведених в Інституті імені Шалімова. Чоловік обмовився, що частину печінки через хірургів Інституту збирався придбати смертельно хворий пацієнт, але орган не підійшов за сумісністю.

«Я особисто знаю кількох хірургів із різних регіонів, які досить часто їздять за кордон під виглядом туристів і проводять там операції з пересадки нирок, – розповів один київський лікар. – Вони навіть не знають імені пацієнта. Приїхав, наступного дня операція, потім два-три дні їздиш країною, ніби ти турист – і додому з чесно заробленими грошима».

До речі, таким чином хірурги не порушують українських законів, оскільки вітчизняне право не передбачає переслідування  за правопорушення, скоєне за кордоном.

Логіку людей у білих халатах зрозуміти неважко: вони нікого ні до чого не примушують, більше того – пересаджений орган рятує життя смертельно хворій людині, а донор отримує можливість вирішити свої фінансові проблеми. Однак статті Кримінального кодексу, що передбачають покарання за незаконну трансплантацію і торгівлю людьми, ще ніхто не скасував.

Інша річ, що до цього часу ані в МОЗ, ані в правоохоронних органах не звертали уваги на проблему. Адже щоб з’я­сувати, що в Україні нелегальний попит на донорські органи й тіньова пропозиція нирок і печінок, достатньо мати доступ до інтернету. Те, що правоохоронці нарешті взялися за цей підпільний ринок, можна пояснити лише політичною волею керівництва країни. Раніше торгівля органами нікому не заважала й на неї закривали очі, тепер же владі потрібні гучні викриття.

[2051]