Для абсолютної більшості цих людей (а також частини тих, хто повноцінно працює із заробітними платами, близькими до мінімальних) формальна «зайнятість» не виконує головного завдання – людина не може утримувати сім’ю. Відтак не 2–2,5% працездатного населення України, як фіксує офіційна статистика, і не 8–9% (оцінка за методологією МОП), а близько третини не має повноцінної (такої, яка унеможливлювала б перебування за межею бідності) роботи, що й пояснює причини масового заробітчанства українців за кордоном.
Якщо екстраполювати згадану третину на все населення, то це означатиме, що в межах наявної олігархічної моделі економіки в країні налічується 13–15 млн фактично «зайвих людей» (з урахуванням родин тих, хто не має достойного заробітку).
Оскільки обслуговування сировинних експортоорієнтованих монополій не потребує значної кількості робочих рук, а їхня дешевизна досягається за рахунок блокування розвитку нових галузей, які могли б запропонувати вищий рівень оплати праці, таке становище вигідне правлячій олігархії і залежній від неї владі, якій це вигідно ще й тому, що змушує мільйони громадян іти в бюджетну сферу, де рівень заробітної плати значно нижчий від реального прожиткового мінімуму.
Детальніше читайте у статті «Зайві люди» у журналі «Український тиждень» №33