Жодних галапагосів, багамів і бермудів! У нас є свій Новий Світ, де море і скелі. Там і варто зустрічати рік прийдешній. Мною та ще трьома відчайдухами було втілено давню мрію – відгородитися від цивілізації горами і зустріти Новий рік біля самого моря… наш стіл ми облаштували на валуні за 3 м від чорноморських хвиль.
Ми залишали втомлену святковими приготуваннями столицю. Севастопольський потяг тікав на південь. Ранкове світло вибілило Миколаїв, Херсон, Армянськ. Сімферополь зустрів вайлуватими таксистами. Закрадалися сумніви – чи не зіпсує приморська мжичка свято, яке не уявити без багаття і неба, всіяного новорічними зірками.
Дорогою на Судак гори хмарували. Але за перевалом, коли дорога стрімко пірнула донизу, розпогодилося.
До Нового року лишалися лічені години. Білетерка Судацької фортеці знаходилася ще на варті і охоче впустила нас до цитаделі. Ми окупували якісь руїни та під шурхіт вітру влаштували бліц-проводи Старого року.
Вийшовши з фортеці, спіймали «жигулі». Дорога увесь час звивалася, відкриваючи, то мури на високому скелястому пагорбі, то напрочуд спокійне море, то світлосірого Сокола. Наближуючись, він ставав дедалі могутнішим, закриваючи решту вершин.
У селищі Новий Світ взяли у знайомого газди добірних дров (Толик, дякую!) і, прихопивши в гастрономі кілька пляшок місцевого шампанського «Новий Світ» – певно, найкращого на вітчизняних теренах! – води та фруктів, залишили селище.
Рушили стежкою в напрямку Караул-оба (з татарскої – «Дозорного мису»). Шлях перетинав ялівцевий гай. Стежку перерізала глибока яруга, хвіст якої закінчувався десь у морі. Нам туди, в бухту, названу Блакитною за колір води в погожу днину. Або ще Царською – певно, за красу, або тому, що російські імператори протирали тут свої штанці.
Спустилися без особливих проблем, вихоплюючи ліхтарями знайомі ще з літа камінці. За клаптиком крупного піску лежало море. Абсолютно спокійне!
Запалили принесені газові ліхтарі, поставили намет. Свято-святом, а спати також потрібно. Знайшли прототип новорічної ялинки, виклали доріжку до деревця свічками із противітровими ковпаками зі старих поліетиленових пляшок. Плаский камінь призначили столом. З багаттям не зволікали, адже газ у ліхтарях швидко скінчиться, та й від моря тягне вогкістю… Вогонь з’їв сухі газети. Після наполегливих дмухань яскраві язики охопили добірні толикові дрова і вже не припиняли танцю аж до самого Нового року.
Хильнули. Потягло на музику. Спочатку над морем попливли звуки сопілки, потім залунала дримба. Перемогла мелодія «Нам не зашкодить чарочка вина», і ми заходилися варити глінтвейн.
Гаряче сапераві розтеклося по тілу. У морі з’явилося відображення місяця. І ось пролунали вітання росіянам з якоїсь кримської FM-ки. Отже, ще майже година… Будьмо!
Перелаштувавши приймач на «правильну» хвилю, відкоркували пінний «Новий Світ» і, загадавши кожен свою мрію, розпочали рік лунким криком із перервою на обійми. Потім – феєрверк і танці довкола багаття!
…Прокинулися від яскравого світла, що пробивалося крізь намет. Гильготіли чайки. Хотілося поскидати одяг і пірнути в море, але мозок наказав варити каву. Певно, найважчі тортури – дорога назад. Від багаття, від скель, моря – до сірого міста, автомобільних заторів, дедлайнів…
Селище Новий Світ зустріло порожніми вулицями і… розквітлими трояндами. Вони росли 1 січня тут, біля старої клуні, наче останній доказ того, що впіймати весну можна посеред зими. І не у далеких світах, а на рідних теренах.