На пошуки нового прем’єр-міністра Емманюель Макрон витратив довгі п’ятдесят днів. У результаті зумів таки знайти людину, близьку за політичним та економічним баченням.
За процедурою, новий прем’єр ще мусить пройти через горнило Національної Асамблеї. Проте сам факт, що Макрон зумів фактично програвши вибори, призначити керівника уряду, який не є представником ані крайніх лівих, ані крайніх правих політичних сил, свідчить і про зухвальство і про певну авантюрність, без яких, мабуть, сучасна політика й не робиться. Новим прем’єром став Мішель Барньє — колишній європейський комісар, міністр, сенатор, республіканець, прихильник ліберальної економіки та сильного, впливового ЄС.
Ліві лідери вже закликали французів вийти на вулицю з протестами щойно попередній прем’єр-міністр Габріель Атталь передав владу своєму наступнику. Першу таку демонстрацію «Нескорена Франція» скликає вже завтра. Лідер цієї політсили, проросійський політик Жан-Люк Меланшон волає про «вкрадену перемогу» на всю потужність своїх соціальних мереж. Його кандидатура — донедавна нікому не відома чиновниця Люсі Касте — так і не дочекалася дзвінка від президента Макрона, попри підтримку фракції «Народного фронту» (193 мандати).
Лідер соціалістів Олів’є Фор у своєму твітері також розгнівався на «нехтування демократією», аргументуючи тим, що Барньє — республіканець, а ця партія «посіла 4 місце у виборчих перегонах і навіть не увійшла до “Народного фронту “». Лідер крайніх правих Жордан Барделла пообіцяв «дуже уважно прослухати виступ нового прем’єра в парламенті та пропустити почуте через ситечко». За свою довгу політичну кар’єру Мішелеві Барньє не раз доводилось проходити «поміж крапельками». Схоже, щоб втриматися при новій посаді, це вміння йому знадобиться найбільше.
Під час урочистої промови в Матіньйонському палаці у четвер ввечері Барньє зробив кілька реверансів у бік своїх майбутніх політичних партнерів. Зокрема, він пообіцяв «повагу всім, без винятку всім представленим політичним силам». А кому прийнято повагу не виявляти? Правильно, крайнім правим, проти яких від повоєнних часів французи звично гуртуються у «республіканські фронти ». Він і не міг зробити інакше, бо політична арифметика невмолимо підказує: без голосів крайніх правих, або принаймні без їхньої нейтральності Барньє не здобуде підтримки парламенту. Абсолютна більшість — 289 голосів — не назбирується лише за підтримки пропрезидентського блоку, його власної, республіканської партії та незалежних центристів. Той факт, що Барньє відкрито висловився про «обмеження імміграції до Франції», також може забезпечити йому лояльність правих радикалів.
Мішель Барньє прийшов у політику, як він каже, в 15 років. «Я мав честь долучитися до послідовників Шарля де Голля й за все життя ніколи не змінював політичні поглядів», – наголосив він під час виступу вчора. Його бачення економіки близьке макронівському: він підтримує непопулярну пенсійну реформу та виступає проти збільшення податків. На його думку, держава мусить підтримувати, а не обдирати бізнес.
У проєкції на українські інтереси добрим є те, що Барньє дуже непогано орієнтується в українській темі. Він не раз навідувався до Києва в 1990-х роках. Саме він був одним з переговірників стосовно остаточного закриття Чорнобильської АЕС у 1995-му році, саме він домігся, аби Україна в 2000-му дістала достатнє фінансування від Великої Сімки на побудову саркофагу та на інші супутні проєкти.
«Савойський горець», як називає Барньє, за місцем народження, французька преса, вперше заявив про себе як про успішного політика в 1992 році. У статусі голови регіональної ради на своїй малій батьківщині він тоді вдало зорганізував зимові Олімпійські ігри в Альбервілі. Поза тим, Мішель Барньє значно популярніший в Брюсселі, ніж у себе вдома. Саме він на посаді єврокомісара здійснював переговори з Великою Британією щодо Брекзіту. Він зумів бути достатньо твердим та не дав розколотись європейцям, коли така загроза була реальною.
У колах, наближених до Єлисейського палацу, кажуть, що Макрон зупинив свій вибір на Барньє, бо той не має президентських амбіцій. Себто — працюватиме, не шукаючи глядацьких симпатій, заради справи та результату. Макрон також не зможе подаватися на наступний термін. Схоже, що він збирається використати час, який йому залишився при владі, щоб здійснити все те, що він замислив. У цьому сенсі Барньє може бути йому дуже корисним.
Що далі? Новий прем’єр мусить запропонувати до затвердження новий уряд. Якщо парламент його затвердить, у Макрона з’явиться шанс на відносно гармонійну співпрацю з новою урядовою командою. Шанс — зовсім не гарантія, але дуже схоже, що французький президент на нього серйозно розраховує.