Україна й зокрема її Збройні Сили намагаються трансформуватися відповідно до вимог сучасності. Вдається це по-різному: десь краще, десь гірше, як і в інших сферах суспільного життя.
Не дивно, що в цьому процесі трансформування найважливішу роль відіграють люди. Саме люди на місцях можуть або на своїх морально-вольових рисах витягнути абсолютно неможливу за всіма критеріями справу (досить згадати оборону Донецького й Луганського аеропортів), або власним спротивом поховати найкращі та найсучасніші ініціативи. Тому критичного значення набуває виховання новітніх лідерів, які потрібної миті поведуть за собою в бій. До того ж не лише проти ворогів-окупантів, а й проти старих схем, корупції та радянського мислення.
Відповідно до закріпленого в Конституції євроатлантичного курсу, система військової освіти в Україні змінюється, щоб стати сумісною з аналогами в країнах НАТО. Як пояснив Тижню Володимир Мірненко, доктор технічних наук, професор директор Департаменту військової освіти і науки Міністерства оборони України, основними завданнями реформування вітчизняної системи є підвищення якості освіти та набуття українським військом операційної взаємосумісності зі збройними силами країн — членів Альянсу. Це реалізується в рамках проєкту «Професійна військова освіта», ініційованому Міністерством оборони України в межах оборонної реформи на середньострокову перспективу, який стартував у 2020 році. У відомстві очікують, що ці зміни вплинуть на загальну систему кадрового менеджменту, сприятимуть розкриттю лідерських рис військових і підсиленню базових компетенцій новими знаннями. Для цього використовуватимуть уніфіковані освітні програми.
«Освітній процес для офіцерського складу сил безпеки й оборони оперативного та стратегічного рівнів відбуватиметься централізовано в системі професійної військової освіти (L-курси)», — зазначив Мірненко. Новинкою стане те, що військовослужбовці мають навчатися впродовж усієї служби й так підвищувати власну кваліфікацію, до того ж новий алгоритм військової освіти передбачає взаємозалежність між набутими компетенціями та кар’єрним просуванням. Тож призначення на нову посаду вимагатиме успішного проходження певного курсу. Наприклад, під час здобуття вищої освіти за освітньо-професійною програмою підготовки бакалавра (магістра) курсанти проходять базовий курс L-1А. Останнім блоком навчальних дисциплін передбачено фаховий курс L-1В (взвод) за процедурами планування та прийняття військових рішень TLP (Troop Leading Process). Така підготовка дасть випускнику змогу обіймати первинні посади: командир взводу, заступник командира роти. Але, щоб отримати посаду командира роти, офіцер має пройти командний курс L-1С на базі військового вишу тактичного рівня за процедурою TLP у поєднанні з елементами MDMP (Military Decision Making Process) — процедури прийняття військових рішень на рівні батальйону для сухопутної компоненти ЗСУ. «Радянська практика «закінчив військовий виш і більше можеш не вчитися» відходить у минуле», — наголосив він. Розпочати таку підготовку офіцерів за оновленими перехідними програмами планують уже з вересня 2021 року. Це дещо нагадує принцип «розвивайся або звільняйся», який застосовують в американській армії, — від військових там очікують на постійне вдосконалення, а тих, хто не бажає вчитися і будувати кар’єру, позбуваються.
Читайте також: Ключі від укаїнського неба
Допомагають реформувати українську військову освіту кілька іноземних радників зі США, Канади, Литви, Німеччини та Данії. Наприкінці 2020 року вперше було здійснено інституційний аудит професійної військової освіти. Фактично було оцінено те, як якість професійної військової освіти відповідає потребам інтеграції України до Альянсу. Іноземні радники також консультують з проблематики впровадження натовських процедур планування та прийняття військових рішень (TLP, MDMP, JOPP), синхронізації освітніх програм курсів професійної військової освіти для офіцерського складу L-1C, L-2, L-3, L-4 та створення курсу стратегічного управління й державної політики L-5.
З 2013 року за сприяння Представництва НАТО в Україні успішно реалізується програма з удосконалення військової освіти DEEP-Ukraine. У межах цієї програми відбуваються тренінги, освітні програми, консультації, стажування й інші міжнародні заходи підготовки науково-педагогічних працівників закладів військової освіти всіх рівнів із залученням викладачів та інструкторів із держав — членів НАТО та ЄС. Упродовж 2020 року в рамках програми DEEP здійснено 26 заходів, участь у яких узяли 275 представників Міністерства оборони України, Збройних Сил України, військових вишів та 117 експертів з держав — членів Альянсу. Також триває співпраця в рамках Операції UNIFIER (військова навчально-тренувальна місія ЗС Канади), ORBITAL (ЗС Великої Британії), Міжнародної програми військової освіти й підготовки (IMET).
Звичайно, є й кілька проблем, що заважають успішно трансформувати освітню систему. Зокрема, за словами Мірненка, процес гальмує застаріле законодавство. Не унормовано сам термін «професійна військова освіта», що відкриває шлях до сертифікації L-курсів відповідно до стандартів НАТО. «Це одна з наших основних амбітних цілей, досягнення якої забезпечить взаємне визнання сертифікатів про здобуття професійної військової освіти у військових вишах України, НАТО та інших держав», — наголосив він. Мірненко впевнений, що після внесення необхідних змін система професійної військової освіти має запрацювати на повну потужність. Відповідний законопроєкт «Про внесення змін до деяких Законів України щодо військової освіти і науки» наразі перебуває на розгляді у Верховній Раді, його рекомендував профільним комітетом та він отримав позитивні відгуки представництва НАТО в Україні.
Читайте також: Не в беретах річ: про мертві, живі та ненароджені традиції
Водночас, згідно з даними цьогорічного регулярного звіту «Чому військовослужбовці звільняються з армії?», яке готує ГО «Повернись живим», однією з причин звільнення є система освіти, яка часто працює неналежно. Для багатьох військових навчання нерозривно пов’язане з кар’єрним зростанням, а проблеми освіти перекреслюють плани на майбутнє. До того ж саме можливість професійно розвиватися є одним з основних мотивів перебування на службі. Як ідеться в дослідженні, проблеми в цій сфері зазвичай зводяться до якості військової підготовки в навчальних центрах, планування навчань і подальшого розподілу військовослужбовців на посадах. Респонденти відзначали незадовільну якість підготовки в навчальних центрах (мало практики, господарські роботи замість навчання, низький рівень інструкторів). Інколи для бійців, які вже мали бойовий досвід, викладають учорашні строковики.
Трапляються й гірші ситуації. Свого часу автор цієї статті під час курсів для мобілізованих мав викладача, який абсолютно відверто підтримував анексію Криму, розповідав фейки роспропаганди й усіляко агітував припинити війну проти «братнього народу», а одразу після завершення курсу планував поїхати на зустріч випускників до Росії. Водночас, попри використання застарілих практик і заперечення передового зарубіжного досвіду, він мав доволі високий науковий ступінь і серйозну посаду на кафедрі поважного військового навчального закладу. Генерал-лейтенант Михайло Забродський в інтерв’ю Тижню прокоментував необхідність позбутися радянської ідеології у війську й зауважив, що нинішні генерали й полковники в радянські часи були курсантами. «Як правило, армійський світогляд закладається людині раз і назавжди, його дуже важко позбутися», — зазначив він (див. Тиждень № 41/2020). Що могло залишитися в головах у нинішніх курсантів після спілкування зі згаданим «авторитетом» — питання риторичне. Але такий приклад показує, чому навіть у деяких молодих сержантів та офіцерів, які сьогодні приходять до війська, подекуди буває типове радянське мислення, відсутність справжнього лідерства й неповага до підлеглих. Цікаво, що найменше це притаманно командирам з бойовим досвідом, а також військовим, які брали участь у міжнародних місіях.
Читайте також: Процес замість результату
По-різному застосовують і досвід АТО/ООС — це дуже залежить від конкретного підрозділу й навіть інструктора. Наприклад, активно застосовують бойові практики в ДШВ і ССпО, деякі механізовані бригади й підрозділи морської піхоти. Натомість, за словами Вадима Ворошилова, колишнього льотчика-винищувача, який нещодавно звільнився з лав Повітряних Сил ЗСУ, жодних навчальних матеріалів, що містили б узагальнений досвід АТО/ООС у нього не було, як не було і змін у бойовій чи теоретичній підготовці пілотів. Про це він заявив в ефірі програми «Донбас.Реалії».
Такі проблеми з навчанням стають одним з факторів, що змушують військових замислюватися про звільнення. Так, за даними вже згаданого звіту, фактори кар’єрного зростання (27,7%) і можливості навчатися (22,7%) займають відповідно четверте та восьме місце за рівнем незадоволеності з боку військових. Це особливо критично, коли йдеться про фахівців, які експлуатують високотехнологічні зразки ОВТ, як-от літаки, БПЛА, радіолокаційні системи чи ракетні комплекси. На проблемі відсутності достатньої кількості навченого персоналу під час нещодавнього форуму «Ефективна промисловість для обороноздатності» наголосив Тарас Чмут, керівник ГО «Повернись живим».
Позитивне розв’язання проблем з військовою освітою важливе не лише для Збройних Сил, адже армія може й має бути місцем формування нової державної еліти, як це відбувається в США, Великій Британії чи Ізраїлі. Як зазначив Володимир Мірненко, офіцер має навчатися впродовж усієї кар’єри, прагнути підтримувати свої професійні знання на належному рівні, виявляти лідерські риси й демонструвати приналежність до професії військовослужбовця. «Він має почуватися громадянином, який служить своїй державі», — підкреслив він. На думку Мірненка, основне завдання освіти — виховати волю та вміння вчитися. Заклади освіти мають випускати людей, спраглих до нових знань, які постійно вчаться, критично мислять, готові до нестандартних рішень і займають проактивну позицію. Такі риси потрібні для будь-якого колективу, байдуже — військового чи цивільного, державного чи приватного. Зрештою, наявність мотивованих і підготовлених людей є запорукою успіху всієї країни.