Володимир Івасюк—композитор, автор дестків пісень, серед яких «Червона Рута», «Водограй», «Над морем», «Я піду в далекі гори» та багато інших. Будучи сміливою і відкритою людиною, він вмав колосальний вплив на людей. Його любили, до нього прислухалися, в нього вчилися свободі. Тоталітарному режиму такий магнетизм не був потрібен. Івасюка знайшли в лісі повішеним у квітні 1979 році, крапка в цій історії не поставлена, багато свідчень не сходяться в єдину картину, а друзі та рідні стверджують, що Івасюк аж ніяк не самогубця. Попри драматичні події, його пісні продовжують жити серед слухачів різних поколінь. Рік за роком музиканти шукають нові аранжування та підходи до пісень Івасюка.
Біля Львівського оперного театру натовп—молодь, люди середнього і старшого віку. Такі різні на перший погляд, але об’єднані однією музикою. Відкриваються двері і публіка швидко просувається всередину . Зрештою, заповнюється уся зала оперного театру. Якби таку картину побачив винуватець торжества Володимир Івасюк, то, певно, зрадів би. 4 березня йому виповнилося би 70 років, а 25 березня за ініціативи музикантів відбулися одразу два концерти в рамках проекту «Івасюк 70». Серед учасників Manu, Kaтя Chilly, Брія Блессінг і гурт «Shokolad», гурт «Rockoko», «Піккардійська Терція», Павло Табаков та капелла «Трембіта».
Гасне світло, на задній частині сцени з’являється скупчення зірок, що нагадує невелику галактику, на сцені стоять інструменти і установки для електронного пульту. Першим з’являється Manu. Виконавець відомий у Львові і за його межами своїми музичними експериментами, майстерним змішанням на перший погляд непоєднуваного , часто в його проектах зливаються живі інструменти з електронним супроводом. Він задає ритм, головну фактуру, за декілька хвилин на сцену виходять Катя Chilly в традиційному українському одязі і вже звично боса. Тонкий, голос поєднується з елетронним супроводом. Лірична колискова Івасюка звучить по-новому, таке відчуття, що співають десь з космосу. Позаду мене дві жінки років 50 активно коментують кожен епізод концерту:
-Це Катя з «Голосу країни», я тобі про неї розказувала.
– Нічого собі, і справді вона. Ну щось Івасюка тут не впізнати. Він же не так співав.
-Зараз же все модернізують, що зробиш!
Читайте також: Шрам на шкірі
Після короткого діалогу жінки перестають переговорюватися, зі всіх сил намагаючись зрозуміти «нову хвилю» шанувальників Івасюка. Далі на сцені з’являється інструментальний гурт «Rockoko» , публіка пожвавлюється. Пісні Івасюка звучать із драйвом і рок-вставками, а соліст гурту Михайло Романишин пританцьовує зі скрипкою, чим легко «розкачує» залу. Родзинкою стало поєднання в одній композиції мотиву Nirvana «Smells like teen spirit» і «Водограю» Івасюка. Наступною естафету приймає американка Брія Блессінг і гурт «Shokolad». Брія запам’яталася українському слухачеві ще з шоу «Голосу країни» у 2014. Вона родом зі Штатів, але вже більше 15 років живе в Україні. Колись її підкорив Львів і вона вирішила лишитися. Як вона сама неоднаразово говорила, музика для неї—це спосіб спілкуватися із людьми. До слова, українською вона володіє досконало. Її версія пісень Івасюка скоріше була ближчою до джазу із блюзовими нотками. Легка манера поводитися на сцені і вміння відчувати кожне слово, яке вона співала. «Балада про дві скрипки» звучала із живою флейтою і мелодійними фортепіанними переходами, відчуття, ніби ти присів на галявині, де спілкуються між собою фавни. На одній із композицій дівчина на балконі 1 ярусу стала підтанцьовувала і підсвічувати ліхтариком на телефоні. Всидіти на місці було важко. Згодом до неї приєдналися ще кілька молодих людей.
Акапельним Івасюком порадували публіку учасники гурту «Піккардійська терція», які свого часу одні із перших надали оновленого звучання добре знаним хітам. Жодних інструментів—лише чисті голоси. Гурт є своєрідним містком між різними поколіннями слухачів, їх однаково легко і відкрито сприймає як молодь, так і старше покоління. Глядачі зустрічали музикантів такими оплесками, що одразу усвідомлюєш, що «Піккардійська Терція» у Львові майже національні герої. Серед знаменитих композицій Івасюка звучали «Два перстені», «Капелюх» та інші.
А найбільш традиційним і наближеним по манері виконання до Івасюка був Павло Табаков і капелла «Трембіта». Співак вже не перший раз бере участь у заходах, присвячених Івасюку. Концерт помітно вирізняла домашня атмосфера, творцям проекту важливо було не бути помпезними чи надто офіційними, бо і сам Володимир Івасюк за спогадами очевидців, був людиною із добрим гумором і легкою манерою спілкуватись. Вечір завершила «Червона Рута» у колективному виконанні глядачів і музикантів. По завершенню публіка ще довго аплодувала і згодом поступово стала покидати залу, бо за першим концертом усі учасники відіграли ще другий ( на прохання глядачів, які не встигли придбати квиток на перший концерт). Причому в обох випадках зала була заповнена.
Читайте також: Інша Донеччина. В пошуках Ліни Костенко
Біля гардеробу молода пара обговорювала концерт і дівчина назвала Івасюка найбільш чуттєвим виконавцем свого часу. Тією самою думкою поділилась і Брія Блессінг зі сцени— Івасюк вмів любити так, як рідко хто вмів. Саме тому в його піснях так багато глибокої простоти і нескінченної ріки любові.
І допоки в історії його загибелі так і не стоїть остаточна крапка, він перемагає смерть своїми піснями, які знають від малого до великого.
Перед початком другого концерту перед входом до оперного театру ще більше людей, вони в передчутті свята, а тим часом інша частина слухачів вже виходить із задоволеними обличчями. В тому і унікальність Івасюкового таланту—він давно став народним.