Сьогодні правляча партія «Слуга народу» вже не асоціюється зі свіжими силами, драйверами змін та іншими схожими визначеннями. Це засвідчили результати місцевих вибрів: президент уже не є локомотивом, здатним тягнути за собою кожного, хто стане під партійний стяг. Виборця спіткало очікуване витверезіння: епоха бідності не завершилася, минули дві весни, а серйозно саджати нікого не почали. Але ж було сказано на жовто-зелених бордах: ні обіцянок, ні пробачень. Тому Зеленському й не подарували того, що обіцяних радикальних змін не сталося, ба більше: мирне врегулювання постійно балансує на межі капітуляції, а інвестиційного буму й інших див із циліндра учорашнього коміка також не дочекалися.
На розчаруванні в чинній владі мала б зіграти патріотична опозиція та проросійські сили. І перші, і другі справді отримали доволі непоганий результат на місцевих виборах. Але він усе ж скромніший за успіх багатьох локальних, буквально кишенькових партій імені мерів. На рівні міста й області, як виявилося, наш виборець ладен плекати синицю в руках. Чого не скажеш про сподівання на президента й парламент. Тут, схоже, запит на щоразу нові обличчя триватиме. Цьому є кілька пояснень. Стара проросійська політична конструкція, що нині називається ОПЗЖ, молодим мешканцям Півдня і Сходу не є близькою, їм зрозуміліший Анатолій Шарій із амплуа безкомпромісного викривача, що дасть тягла будь-кому з публічного простору. Патріотичні сили тримаються ядерного електорату, але не можуть дати собі ради із питанням «збільшення покриття». Пишатися перемогами в Західній Україні — дуже слабка втіха.
Читайте також: Конституційний суд-антикорупція-президент. Змагання в множенні на нуль
На кону перебуває дорогий (у відсотках рейтингу й голосах на майбутніх виборах) трофей — учорашній виборець Зеленського. Алярмісти бачать його таким, що перекинеться у проросійський табір, оптимісти — таким, що розкається й підтримає патріотичні сили. А насправді він, найімовірніше, шукатиме того, хто ще не був у великій політиці та позиціюватиме себе як нове обличчя. Меседж тут простий: «слуги» не впоралися, давайте свіжих гравців, старі політики обридли.
Кадровий ресурс української політики не безмежний: ми бачимо, що й до партії Зеленського пристало чимало вчорашніх і позавчорашніх, а місцями «воскресли» плюсквамперфектині діячі на кшталт Вітольда Фокіна. Тож якесь стовідсоткове «очищення» — це міф, хоч би що вигадували політтехнологи. Однак лідери, які не асоціюються з нинішньою, попередньою й передпопередньою владою, мають непогані шанси. І Шарій, хоч як сумно це визнавати, — один із них. Недарма він сьогодні обрав своєю головною мішенню саме владу Зеленського — щоб вигідно вирізнятися на тлі нинішнього президента. Розігруючи роль своєрідного політемігранта в екзилі, Шарій уже зараз працює як локомотив, здатний затягувати в місцеві ради маловідомих людей, що йдуть під брендом червоної кульки.
Хто хоче з’ясувати ситуацію й оцінити правдивість заяв Шарія, нині без проблем знайде достатньо інформації і в українських блогерів, і на ТБ. Було би бажання, а з ним у хронічно розчарованого виборця проблема. Розвивати критичне мислення в десятки разів важче, аніж плекати міфологічне мислення, що спирається на сліпу віру в нові обличчя. Однак цю віру можна й обернути на користь. Не всі вчорашні виборці Зеленського перебіжать до Шарія. Багатьох можна буде перехопити дорогою або на дивані. Не забуваймо, що в 2019-му на дільниці прийшло чимало тих, хто взагалі відчував апатію до виборів і уникав участі у волевиявленні, аж доки побачив нове і, що не менш важливо, знайоме обличчя з позаполітичної сфери.
Читайте також: Логіка вибору
Армія, громадський сектор і неолігархічний малий бізнес — середовища, здатні генерувати нові обличчя (у хорошому розумінні цього слова) для української політики. Військові й волонтери традиційно мають високий рівень суспільної підтримки, а молоді бізнесмени — історію успіху. Для старших людей, охоплених радянською ностальгією, ці фактори навряд чи щось важать, чого не скажеш про молодь. Якщо подивитися на томи книжок про те, як розпочати власний бізнес, а також на відвідувачів тренінгів про особистісне зростання, то неважко зрозуміти, де нині шукають взірців ті, хто голосуватиме завтра (можливо, вперше). Для перемоги в битві з Шарієм та іншими потрібні не олігархічні телеканали й не мільйонні інвестиції, а власна лояльна інтернет-аудиторія, з якою майбутній політик говорить тією самою мовою.