У Мосулі на іракську армію чекав такий розгром, що солдати просто на вулицях перевдягалися, кидали свою форму й тікали. Тіла тих, кому не вдалося втекти, – деякі жахливо спотворені – валялися між спаленими військовими вантажівками. Очевидно, близько півтори тисячі джихадистів з «Ісламської держави Іраку та Леванту» (ІДІЛ), що кількісно поступалися іракській армії (на кожного терориста припадало більш як 15 солдатів), захопили шість вертольотів Black Hawk, а також розграбували мосульські банки. До того ж вони випустили тисячі в’язнів. Коли чорні прапори джихадистів замайоріли над урядовими будівлями, місто покинули майже півмільйона біженців.
Два з половиною роки тому з території країни вивели останніх американських військових, і президент США Барак Обама назвав Ірак «суверенним, стабільним і самодостатнім». Нині джихадисти розривають країну на шматки. Мосул – друге найбільше місто Іраку. 10 червня іракський прем’єр Нурі аль-Малікі запровадив у країні надзвичайний стан і попросив зовнішньої допомоги. Наступного дня ІДІЛ укупі з іракськими сунітами-повстанцями захопила Тікріт (батьківщину Саддама Гусейна), до якого всього дві з половиною години їзди на північ від Багдада, столиці Іраку.
У найближчі кілька тижнів джихадисти можуть стати жертвами своїх надмірних територіальних апетитів. Принижена іракська армія може набратися мужності й дати відсіч, ба навіть повернути Мосул. Однак це може й не мати серйозного результату з огляду на символічні перемоги джихадистів і безперервний потік молодиків-новобранців до їхніх лав. ІДІЛ прагне перекроїти мапу Близького Сходу й створити сунітську державу, починаючи зі східної Сирії та центрального Іраку. Войовниче угруповання поширює свою отруту й терор на весь арабський світ. У разі перемоги, одного дня терористи-смертники з ІДІЛ націляться й на Європу з Америкою. Якщо Багдад і Вашингтон не переглянуть своїх настроїв, «Ісламська держава Іраку та Леванту» та подібні до неї організації і далі вестимуть свою руйнівну діяльність. Хоча, навіть якщо знайдеться новий підхід, зупинити джихад буде тяжко.
Переплюнути «Аль-Каїду»
Джерела ІДІЛ – у регіональних збройних конфліктах та ісламському фундаменталізмі. Воюючи проти Башара аль-Асада в Сирії, угруповання залучало іноземних бойовиків, зокрема й ветеранів. На тлі анархії в Сирії та Іраку силовики з ІДІЛ напхали кишені грошима, викрадаючи людей і вимагаючи викупу. Крім того, вони набули достатньо бойового досвіду, щоб протистояти іракським солдатам. Своїм фанатизмом і кривавістю ІДІЛ змогла налаштувати проти себе інші повстанські угруповання Сирії. Навіть «Аль-Каїда» засудила її дії – частково через те, що не схвалює ідеї створення мусульманської держави саме зараз, а частково через звірства ІДІЛ, зокрема й щодо самих мусульман.
Надто жорстока порівняно зі звичайними сирійськими повстанцями й надто радикальна порівняно з «Аль-Каїдою», ІДІЛ утворилася під впливом кількох різних чинників. На початку війни в Сирії Туреччина дозволяла іноземним бойовикам вільно перетинати свій кордон. Європейські держави виплачували ІДІЛ мільйони доларів в обмін на звільнення своїх викрадених громадян. Асад цинічно сприяв домінуванню організації над рештою сирійських повстанців: випускав екстремістів із в’язниць і вибірково атакував повстанські угруповання, оминаючи саме це. Він, побоюючись наслідків, не хотів, щоб світ допомагав його опонентам. Такий план спрацював.
Але в такому розвитку подій винні й іракський прем’єр аль-Малікі, і американський президент Обама. Малікі правив як протодиктатор від імені шиїтської більшості. Армія ослабла через те, що він проводив чистки серед вільнодумних офіцерів і призначав натомість своїх людей. Після того як 2011 року останні американські загони покинули Ірак, він наказав заарештувати сунітського віце-президента, але тому вдалося втекти. Він не зміг зберегти зв’язки із сунітськими кланами, які колись, у період американської окупації, вигнали «Аль-Каїду» та попередника ІДІЛ. Малікі також наказав відкрити вогонь по мирних сунітських протестувальниках.
Тимчасом життя в Іраку дуже важке. Через активність ІДІЛ щомісяця гинуть стільки людей, як у 2008 році; верховенство права слабше, ніж за Саддама Гусейна; процвітає корупція, а брак робочих місць та якісної освіти не дозволяє дивитися в майбутнє хоч із деяким оптимізмом.
У стані джихаду
Бездіяльність Барака Обами тільки погіршила становище. Без сумніву, рішення його попередника розв’язати війну – The Economist свого часу хибно підтримав його – виявилося катастрофою. Однак, вивівши війська з Іраку, Обамі не вдалося домовитися про те, щоб залишити там якийсь контингент, або про забезпечення авіаційної підтримки з боку США. Минулого місяця він відмовив аль-Малікі, коли той просив американську авіацію атакувати джихадистів. Тим часом у Сирії справдилися численні побоювання: прогнозованим наслідком обіцянки Обами не втягувати американців у війну стало таке серйозне посилення терористичної загрози, що перед США замайоріли значно більші неприємності.
ІДІЛ може каталізувати розпад Іраку та Сирії. Завдяки захопленій у Мосулі зброї та достатній кількості награбованих коштів для підтримки своїх бойовиків, вона з легкістю втримає позиції. Курди здатні створити власну державу в Іраку, відтак залишки переважно шиїтського уряду з аль-Малікі на чолі можуть відчути на собі народний гнів. Посилення ІДІЛ у різних частинах Сирії та Іраку закладе підвалини для поширення глобального терору. Наразі цілі організації зосереджені на місцевому рівні, однак її члени стверджують, що до сфери їхніх інтересів уходить також ширший регіон і Захід. Сотні бойовиків з ІДІЛ, імовірно, матимуть європейські паспорти. Вони вже побудували тренувальні табори в Східній Сирії, що викликає тривожні асоціації з організацією Усами бен Ладена в Афганістані.
ІДІЛ можна зупинити. Бойовиків насправді небагато – приблизно 11-тисячне військо, що поповнюється новобранцями, яких угруповання підбирає по дорозі, та в’язнями, яких звільняє. Після перемоги минулого місяця на виборах аль-Малікі ніяк не може сформувати коаліцію. Захоплення Мосула дає йому шанс полишити шиїтський тріумфалізм і сформувати уряд для всіх іракців, зокрема й поміркованих сунітів та курдів. Це допоможе приборкати ІДІЛ, особливо якщо курди залучать до боротьби з джихадистами свої воєнізовані формування пешмерга. Окрім того, не виключено, це може спонукати місцеві сунітські угруповання, що підтримують «Ісламську державу Іраку та Леванту», зупинитися. Обама може озброїти й тренувати іракських солдатів, а також послабити цю організацію у Сирії, активніше взявшись за озброєння та навчання поміркованих повстанців. Лише вони достатньо обізнані з місцевими реаліями та прагнуть позбутися IДІЛ та інших фанатиків. Однак Обама так не хоче виділяти ресурси на протистояння, що один з його найкращих спеціалістів з арабського світу з розчарування подав у відставку.
Боротьба з ІДІЛ може, звісно, зазнати краху. Навіть якщо аль-Малікі переможе, з попелу війни в Сирії або Іраку здатні постати інші екстремістські угруповання. Однак, якщо не боротися, на Близькому Сході – і, ймовірно, в усьому світі – проллється ще більше крові.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com