Українці, які сформувалися як особистості за радянських часів, схильні до патерналізму, а відтак донедавна постійно підтримували на виборах популістів, не здатних реформувати державну систему. Їм прищепили страх, тому вони бояться змін і не здатні зробити жодного кроку назустріч цим змінам. Їх привчили бути толерантними до неправди й корупції, тому суспільство потерпає від корумпованих та брехливих чиновників і політиків. Вони заздрили європейцям та американцям, не маючи доступних останнім матеріальних благ, тому за першої-ліпшої нагоди шукають наживи й халяви. Причина всіх цих негараздів полягає не в олігархах або чиновниках, а в скалічених тоталітаризмом поколіннях українців.
Сьогодні Україна, здається, усвідомила, що потрібно будувати нову державу практично з нуля. А для цього слід культивувати нове покоління прогресивних, вільних від тоталітарного впливу людей. Передусім потрібно створювати можливості для особистісного розвитку та нормального, благополучного життя в межах економічної системи.
На початок 2014 року частка людей, які пішли чи ще підуть до школи за незалежності та практично не пам’ятають реалій СРСР (віком близько 30 років і менше), становила близько 35%. Натомість сегмент громадян, які вчилися і формувалися як особистості за радянських часів (віком понад 45 років), дорівнює 43%. Тобто покоління, уражене тоталітаризмом, досі переважає, а враховуючи циніків, вирощених у буремні дев’яності, на кшталт «молодореформаторів» Арбузова та компанії, його перевага відчутна. І це на сьогодні, мабуть, головна перешкода для розбудови України. Адже не можна побудувати вільну країну з невільних громадян. Через таких ми ще років 10 матимемо регулярні пробуксовки на шляху реформування держави та розвитку країни, і цей період буде тим тривалішим, чим більше бар’єрів існуватиме для розвитку нового, прогресивного покоління та доступу його до ключових позицій у державі. А таких перешкод нині не бракує.
Ментальні ретрогради, мабуть, головний бар’єр для розвитку молодого покоління не лише віртуально в загальнодержавній статистиці. Є безліч випадків їхнього перешкоджання просуванню молоді в повсякденному житті. Українські компанії охоче беруть на роботу вчорашніх студентів. Вони платять їм невисоку зарплату нібито за недосвідченість. Але коли людина пропрацює п’ять-шість років, набереться досвіду й стане генератором ідей, виявляючи готовність переходити на нові рівні відповідальності, знаходиться керівник-ретроград, який цьому розвиткові протистоїть. Просто йому ще 10 років до пенсії, і він, учепившись зубами за свою посаду, не бажає її втрачати. Він уже давно перестав докладатися до розвитку компанії, часто-густо вбачає в молодих своїх потенційних конкурентів і неабияких зусиль докладає до боротьби з такою повітряною «конкуренцією». Навіть якщо володіє певними знаннями, необхідними для загального успіху справи, то глибоко ховає їх і не ділиться з молодими, бо боїться, що ті його посунуть. Дарма, що від цього програють і бізнес, і представники нового покоління.
Читайте також: За межею бідності. Україні загрожує деградація державних послуг
Тож коли в Україні говорять про закритість соціальних ліфтів, то в багатьох випадках причиною є десятки чи сотні тисяч ретроградів, які сидять на певному щаблі соціально-економічної піраміди й зовсім не економічними способами не пускають молодь нагору.
Щоправда, цю проблему значно пом’якшує той факт, що в економіці є цілі галузі чи професійні пласти, майже недоступні ретроградам. Ідеться про сфери, які потребують навичок, властивих здебільшого молодим, як-от вміння користуватися комп’ютером (програмування, системне адміністрування, продаж комп’ютерної техніки), мобільність та комунікабельність (торгові представники, мерчендайзери, «човники», врешті-решт, заробітчани) та інші риси. Скажімо, в ІТ-компаніях, які розробляють програмне забезпечення, дуже рідко зустрінете людей віком за 40. Не випадково такі галузі й професійні пласти розвиваються значно вищими темпами, ніж у середньому по економіці, бо там працює енергійна та ініціативна молодь. Звідси висновок, що акцентована культивація молодого, прогресивного покоління потребує створення можливостей для розвитку нових галузей економіки (для цього часто необхідні такі самі реформи, як і для старих секторів), що, своєю чергою, потребують навичок і рис, притаманних молоді. Саме в цих напрямах нове покоління зможе повністю реалізувати свій потенціал без ризику бути придушеним ретроградами.
Водночас є ціла низка галузей та компаній, у яких середній вік працівників – 40 і більше років. У них потенціал молоді та її бажання розвиватися з’їдають практично моментально. Є організації, особливо серед державних, у яких більшість працівників передпенсійного віку. Багато з них, маючи відверто депресивний і безініціативний характер, такі важкі у спілкуванні, що у вчорашніх студентів, які потрапили на роботу чи виробничу практику в такі заклади, за кілька місяців без перебільшення різко погіршується стан здоров’я. Це цілком реальні приклади. Можливо, вони не описують середньостатистичної ситуації, але навіть якщо є відхиленнями, то дають непогане уявлення про те, що відбувається в галузях, де бракує молодої крові.
Читайте також: Гібридні результати шокової терапії
Молодь здебільшого мріє про кар’єру у великих, інтегрованих, часто олігархічних холдингах. З одного боку, це нібито добре, адже там достатня кількість щаблів, проходячи які можна нормально й досить довго розвиватися. Але ж риба гниє з голови: так само як олігархи не здатні розвиватися, лише виживаючи, так і їхні структури показують дуже слабкий прогрес або повну його відсутність (для того щоб у найкращих традиціях Маркса наймати дешеву робочу силу й вивозити в офшори додаткову вартість, ні особливого розуму, ні технологічного розвитку не треба). Відтак представники нового покоління, які в них працюють, маринуються і деградують якщо не інтелектуально, бо часто займають позиції, які ставлять адекватні за складністю завдання, то принаймні морально, адже корпоративні цінності олігархічних структур украй рідко бувають патріотичними. Звідси висновок: молодій людині найкраще працювати на себе, тобто шукати зайнятість у малому та середньому бізнесі. Власне, це те, що притаманно українцям, які споконвіку займалися індивідуальним чи сімейним обробітком землі, й те, що потрібно відновлювати й культивувати в новому поколінні тепер.
Ті, хто, зовсім юний, дивився Помаранчеву революцію по телевізору, стали в основі Революції гідності. Ті, хто через вік дивився по телевізору Революцію гідності, стануть ядром громадянського суспільства й або сформують нову країну, або знімуть тих, хто їм заважатиме, у значно радикальніший спосіб, ніж прогнали Януковича. Теперішнє українське керівництво має це усвідомлювати й усіляко сприяти молодому поколінню, інакше нова країна матиме іншу владу.