Чому поворотним? Бо доти в політикумі здебільшого домінували політичні угруповання лівого спрямування, наступники Естонської комуністичної партії або Народний фронт із більш поміркованим курсом. Праві політсили, що обрали радше націоналістичний і ліберальний шлях (і в цьому немає жодної суперечності), поза сумнівом, були менш помітні в перехідний період від 1987-го до 1991-го.
Ухвалення нової Конституції влітку 1992 року (див. Тиждень, № 25/2012) призвело зокрема, до того, що партії не мали часу на організацію належних електоральних кампаній, і це, можливо, зумовило беззаперечну перемогу правої політсили Isamaa («Батьківщина»), що здобула 29 зі 101 місця в Рійгікогу (22% голосів). Її потенційні союзники Mõõdukad («Помірковані») дістали 12 крісел (9,73%), а ERSP (Естонська націоналістична партія незалежності) – 10 (8,79%). Отож було створено умови для так званого Потрійного альянсу і з’явилося підґрунтя для появи на політичному небосхилі 32-річного прем’єр-міністра Марта Лаара.
Народний фронт опинився лише на третьому місці, виборовши 15 мандатів (12,25%). Поразку можна пояснити тим, що вісім місць (7,12%) здобула Роялістська партія, і це зменшило їхню кількість для НФ. Дехто гадає, що перемога правих на виборах могла бути зумовлена естонським індивідуалізмом.
Роялісти хотіли, щоб Естонією керував король (якого треба було привезти зі Швеції), і їх сприймали не надто серйозно, хоч дехто з них часто-густо привертав увагу ЗМІ (наприклад, коли вони принесли до парламенту опудало куниці, бо прізвище спікера було Нуґіс (назва цієї тварини естонською). А 1995 року вони вже не пройшли до вищого законодавчого органу.
На відміну від довоєнного парламенту, до складу якого входило 100 депутатів, Рійгікогу мав 101 місце – для уникнення глухих кутів у політичному процесі. Важливу роль відігравав і п’ятивідсотковий прохідний бар’єр, що не допускав до парламенту маленькі партії, а отже, сприяв консолідації. Таким чином, менше часу марновано було на чвари (як це часто буває із дрібнішими політсилами, схильними шантажувати великі через свій вплив на співвідношення голосів).
Перемога Isamaa на виборах та призначення Марта Лаара новим прем’єр-міністром відзначили різкий перехід Естонії до правого курсу, тоді як у більшості східноєвропейських країн і далі порядкували колишні комуністи або їхні поплічники. Лаар був запеклим антикомуністом.
Його призначення, крім того, означало початок або відновлення фундаментальних реформ: приватизація, деколективізація, запровадження пропорційних податків і скасування митних тарифів. Імідж Естонії як найліберальнішої країни у Східній Європі був створений саме за рахунок реформ 1992–1994 років, коли біля керма перебували Март Лаар і Потрійний альянс.
Лаар мав два приклади для наслідування. Він не раз казав, що британський прем’єр-міністр Марґарет Тетчер була одним із його улюблених політиків. Саме вона обмежила владу профспілок і розпочала масштабну приватизацію в Сполученому Королівстві. Март Лаар, по суті, робив те саме: він не підтримував колективних ферм (колгоспів) і відкрив кордони для іноземної конкуренції. На відміну від інших країн Східної Європи Естонія практично не мала митних тарифів (їх було знову запроваджено, коли вона вступила до ЄС), тож іноді Лаара звинувачують у знищенні сільського господарства країни.
Він і сам визнав, що прочитав єдину книжку з економіки – посібник Мілтона Фрідмана. Прем’єр-міністр та його уряд дотримувалися дуже суворої монетарної політики, що відтоді домінувала в Естонії. Нову валюту, крону, було введено в обіг до Лаара, але його уряд створив традицію збалансованого бюджету. Лише кілька наступних кабінетів порушували це неписане правило, та навіть тоді можна було дуже швидко відновити баланс скарбниці. Врівноважений бюджет надзвичайно допоміг Естонії під час економічної кризи, після якої вона почала активно відновлюватися, адже не мала боргів.
Таким чином, перехід від Верховної Ради часів Радянського Союзу до Рійгікогу був не лише формальним, а й реальним. Вересневі вибори нового парламенту відзначили початок нової епохи й допомогли країні остаточно розпрощатися з радянським минулим.
Ерккі Баховскі продовжує серію публікацій про досвід Естонії в посткомуністичній трансформації. Її приклад у переході від соціалізму до ринкової моделі економіки та правової держави, дерадянізації всіх сфер життя є доволі показовим для України