Наприклад, давайте розглянемо питання «Чому Росія не визнає ДНР/ЛНР»? Ну ось просте питання, яке ставить в ступор. Ну дійсно, чому за два роки війни РФ так і не визначила навіть для себе, який статус мають утворення на Сході України? Абхазію та Південну Осетію Росія визнала дуже швидко. Поки обіцянки та прохання прийняти їх до свого складу залишаються без чіткої відповіді та відбуваються дипломатичні танці по колу, проте з ними поводяться майже як з державами з усіма наслідками. Інший приклад це Придністров’я. Був досить довгий та болючий шлях перетворення в щось, але на рівні «чогось» воно так і залишилось. Але Придністров’я хоча б отримало потужну фінансову та військову підтримку у вигляді російського миротворчого контингенту, що, в принципі, не так і мало.
Про Крим можна було б говорити дуже багато, але сам процес входження півострову до складу РФ був дуже швидким. В Кремлі розуміли, що затягувати цю процедуру не варто, оскільки наслідки можуть бути фатальними – територіальна втрата Криму з відновленням кордонів України відповідно до підписаних договорів та міжнародних зобов’язань. Тобто ще вчора це був український Крим, а вже сьогодні він перетворився на нового суб’єкта Російської Федерації.
Читайте також: З «армії» на волю
Так, чому тоді досі не визнали Донбас, чи як там називають окуповану територію, «Новоросію», суб’єктом РФ? В порівнянні з іншими самопроголошеними республіками, «шо то пошло не так». Виникають сумніви, а чи потрібен Донбас Росії взагалі? Напевно керівництво Кремля розраховувало на своєрідний «Крим-2», де під радісні крики пенсіонерів скрізь розвісили російські прапори і суттєвого спротиву населення не було. Але на Донбасі виникли добровольчі батальйони, які не погодились з таким розподілом території.
Також не потрібно забувати й про пряму зацікавленість Росії не в самому Донбасі, як території з гарним марсіанським ландшафтом, а в його промислових потужностях, від яких залежать багато заводів самої Росії. У випадку з «ДНР/ЛНР» без визначеного статусу, РФ отримала необмежений доступ до виробництв, які б значно скоротили бюджетні витрати Кремля. Тому багато підприємств було банально вивезено на територію Росії, де їх розгорнули вже під російським керівництвом та володінням. Ну наприклад, «Луганськтепловоз», ДП ЦКБМ «Донець», Оборонний завод космічної промисловості «Юність» та інші були просто демонтовані та під виглядом «гуманітарного вантажу» перевезені до РФ. Те, що не становило промислового інтересу було віддано на розграбування місцевим «шукачам металу», які, в свою чергу, входять до структури «віджиму», так званих, «керівників республік» – Захарченко та Плотницького.
Читайте також: Матриця
З даного розкладу, виникає інше питання: «Чому товариші Захарченко та Плотницький, які дуже переживають за молоді республіки, дозволили розікрасти власність народу, залишивши той самий народ без засобів існування»? Крім цього, що буде підлягати анонсованій «націоналізації», коли всі важливі стратегічні промислові об’єкти вже, по суті, не належать «ЛНР/ДНР»? Це схоже на цинічне знущання над людьми, коли, обіцяючи ману небесну, відбирають останні крихти хліба.
Більш того, самі російські політики починають визнавати, що санкції все ж такі суттєво вплинули на російську економіку, що значно скоротило «донорські» можливості Кремля. Можна згадати навіть ситуацію з виплатами пенсій та зарплат держслужбовцям в Придністров’ї на початку 2016, коли РФ відстрочила переказ грошей, оскільки сама ледве закрита бюджетний рік. Також не треба забувати про фінансові витрати на Крим та крилату фразу Д.Медведєва, що «грошей немає, але ви тримайтеся!».
Все частіше лунають з російських екранів заклики «затягнути пояси», тому висловлювання економістів про те, що бюджет РФ дірявий як сито, вже, напевно нікого не дивує. Навіть «рупор Кремля» В.Жириновський припинив закликати до боротьби за «русскій мир» та констатував, що нічого путнього з «республік» не вийде, а вони, у кращому випадку, перетворяться на щось подібне Придністров’ю, тобто на валізу без ручки.
Читайте також: Бенефіціари «мирних ініціатив»
Враховуючи все вище наведене, сам собою напрошується висновок: Росії Донбас або якійсь самостійні республіки на його території зовсім не потрібні. Зараз на меті стоїть повне знищення виробництва та металургійних потужностей в українському Донбасі, що призведе до повного зубожіння населення та знищення конкурентоспроможності регіону. Тому поки московські маріонетки Захарченко та Плотницький будуть очолювати «республіки» – війна не скінчиться і буде тривати роками. А після низки дипломатичних реверансів Кремль зробить «жест доброї волі» та поверне виснажений Донбас назад Україні.