У 1949-му в одному з інтерв’ю Альберт Айнштайн сказав, що в четвертій світовій війні люди воюватимуть уже камінням і палками. Так він влучно охарактеризував усі страхи довкола можливого ядерного конфлікту між тодішніми супердержавами США та СРСР. За довгі часи холодної війни людство кілька разів опинялося на межі початку цього конфлікту переважно через випадковості або технічні проблеми військових систем. Наявного ядерного арсеналу двох країн було достатньо для гарантованого знищення планети. Тоді політичним лідерам вистачило здорового глузду не натиснути на червону кнопку. Із завершенням холодної війни та розпадом СРСР борці за мир зітхнули з полегшенням. Здавалося, що загроза нової світової війни минула, а попереду на людство чекають сталий взаємовигідний розвиток і дружба. Утім, проблема нікуди не зникла, хоча й була на певний час відтермінована. Передумови, які колись існували за часів Першої та Другої світових війн, — мрії про реванш за попередні поразки, бажання змінити наявний світовий лад на свою користь, а головне — наявність сил та ресурсів для втілення цих бажань, — є й тепер. Завдяки рокам нафтоприбутків на геополітичну арену повернулася Росія зі своїми неоімперськими планами. Китай має амбіції стати чимось більшим, ніж просто світовою мануфактурою. США, хоч і припускаються помилок у міжнародній політиці, ще занадто потужні, щоб на них не зважати. Не меншу стурбованість викликають Іран, Пакистан, Індія та Північна Корея. Звичайно, масштаб їхніх амбіцій не можна порівнювати з наддержавами, але їхні розробки та риторика лідерів теж натякають на не зовсім пацифістські настрої.
Якою може бути війна майбутнього? Перш ніж шукати відповідь, треба зазначити, що на окремих ділянках глобального фронту вона вже давно триває. Просто замість класичних танкових клинів у бій ідуть мас-медіа, підкуплені політики, а ударів завдають торговельними митами. Її називають війною нового покоління, або гібридною. І ключовими в ній стають невійськові методи. Та щоб зрозуміти, як воюватимуть у наступній війні, можна подивитися на те, у які саме сфери інвестують провідні країни світу.
Читайте також: Танки уповільненої дії: Європа vs Росія
Одним із найперспективніших напрямів сьогодні є розробка різноманітних безпілотних апаратів. І якщо кілька років тому йшлося виключно про літальні апарати, то нині активно розвиваються сухопутні, надводні та навіть підводні дрони. Рік тому в Сполучених Штатах було створено перший у світі підрозділ підводних безпілотників. Перша Ескадра безпілотних підводних кораблів (Unmanned Undersea Vehicle Squadron One, UUVRON 1), за планами, має вийти на оперативну потужність до 2020-го. Підводні дрони можуть мати модульну конструкцію, підлаштовуючись до специфічних завдань. Серед можливих напрямів їхнього застосування — боротьба з підводними човнами, розвідка, протимінна діяльність, захист основних сил від диверсантів і терористів. Їхня перевага — малопомітність і значно менша ціна (деякі зразки можуть коштувати лише $50 тис.) порівняно зі звичайними підводними човнами. Крім того, у складі американського флоту вже є найбільший у світі надводний апарат — «Морський мисливець». Схожі плани щодо розробки підводних роботів має і Піднебесна. У липні цього року Китай провів випробовування цілої флотилії з 56 надводних безпілотних суден. Для того він навіть створив найбільший у світі морський випробувальний полігон поблизу міста Чжухай. Росія не відстає від лідерів: в окупованому Криму проходять випробування автономного підводного апарату «Клавесін-2», анонсовано виробництво дрона «Сарма» для Північного морського шляху. На додачу є проекти на кшталт «Вітязя», «Сурогату», «Тіні», «Посейдона» та «Статусу-6».
Не відстають і виробники повітряних безпілотників. Крім уже звичних моделей, ідеться про переробку наявних літаків у дистанційно керовані. Таким шляхом уже пішли Сполучені Штати, розпочавши проект щодо перетворення списаних винищувачів F-16 на дрони для наступного використання як мішеней у навчальних цілях. Розглядається варіант створення безпілотної версії F-35. Велика Британія показала проект свого майбутнього літака-робота Tempest («Буря»). За словами міністра оборони Сполученого Королівства Ґевіна Вілльямсона, стратегія полягає в «збереженні контролю в повітрі як над Британією, так і за її кордонами та утриманні лідерських позицій у секторі». Вартість проекту оцінюється у $2,6 млрд. Улітку цього року Пекін показав фото моделі безпілотника «Чорний меч», у якому можна впізнати елементи сучасних американських літаків. Утім, цей анонс може бути лише дезінформацією, щоб сплутати плани конкурентів.
Читайте також: Винищувачі п’ятого покоління — гра на випередження
Практично всі основні країни — виробники військової техніки показали свої прототипи наземних роботизованих платформ. Від відверто кумедних проектів на кшталт робота концерну «Калашніков», якого представили під час російського форуму «Армія-2018», до цілком здатних допомогти війську на полі бою, як-от український «Фантом», американський SWORDS чи ізраїльський Guardium. Певним симбіозом робототехніки та людини є проекти щодо створення екзоскелетів, таких як ONYX чи TALOS, які дають надможливості в силі та швидкості бійцям. У такі костюми, за задумом, мають бути вдягнуті спецпризначенці, які в гібридних війнах майбутнього відіграватимуть дедалі більшу роль.
Поява такої техніки може докорінно змінити тактику та стратегію ведення бойових дій. Найімовірніший сценарій — активне застосування цілих роїв малорозмірних безпілотних апаратів, очолюваних людиною-командиром. При чому оператор може перебувати як усередині битви, так і за кілька тисяч кілометрів від подій. У цьому сенсі сучасна війна дедалі більше перетворюється на комп’ютерну гру, щось на кшталт стратегії реального часу, у якій всі сили — від бійця на передовій до супутника в космосі — об’єднані в єдину інформаційну мережу. Недарма Сполучені Штати планують шукати своїх майбутніх пілотів завдяки онлайн-грі-симулятору. Головне при цьому не втілити в життя американський фільм «Воєнні ігри» («Wargames», 1987), у якому хлопець грався в комп’ютерну гру, а насправді випадково дістав доступ до систем управління ядерним озброєнням і мало не запустив ракети по СРСР.
Читайте також: Бойові лазери — зброя майбутнього?
Водночас використання роботів порушує одне серйозне питання — відповідальність за ухвалення рішень. Інакше кажучи, хто натискатиме на спусковий гачок. Наявні нині концепції покладають відповідальність на людину. Однак характер сучасних війн також передбачає, що через розвиток засобів радіоелектронної боротьби дрони можуть лишитися без зв’язку, сам на сам із противником, і в таких умовах мають діяти самостійно для виконання поставленого завдання. Ще більше проблем виникає за умови різкої зміни оперативних обставин (поява нових або зміна пріоритету наявних цілей, протидія високомобільному противнику). Як поводитимуться роботи в таких умовах, чи будуть адекватними рішення штучного інтелекту, зрештою, кого саме дрон знищить своїм ударом — наразі риторичні питання. На них поки що шукають відповіді переважно режисери фантастичних фільмів жахів.
Щодо бойового застосування кіберпростору також часто виникає більше питань, ніж є відповідей. На відміну від конвенційного озброєння кіберзброя та хакери практично не контрольовані. Створення та застосування комп’ютерних вірусів може коштувати лише сотні доларів, відбувається це непомітно й загрожує непередбачуваними наслідками. Втрати від шкідливого ПЗ унаслідок атаки об’єктів критичної інфраструктури можна порівняти з ядерною зброєю, але на відміну від неї жодне міжнародне регулювання цієї сфери поки що не є реальним. Крім того, якщо розробка згаданих вище безпілотників потребує наявності наукової бази, розвинутої військової індустрії, тривалого часу на моделювання та випробування, то створення вірусів може дозволити собі навіть така не надто видатна в науковому та фінансовому сенсі країна, як Північна Корея. Річ, яка певним чином пов’язує керування безпілотниками та кіберзброю, — це масиви даних. Можливості щодо обробки Big Data стають ключовими в сучасному світі. Як для мирних вчених або маркетологів, так і для військових. І якщо кілька десятиліть воєнна міць держави визначалася калібрами та мегатоннами, то тепер таку саму роль відіграють гігафлопси — показники швидкодії суперкомп’ютерів (див. «Суперзброя»). Торговельна війна між США та КНР, яка розгорнулася останнім часом, має, крім економічних цілей, і військові: зупинити прогрес Пекіна у сфері штучного інтелекту та обчислень. Піднебесна, своєю чергою, не рахує грошей і зусиль у новій гонці озброєнь (див. «Битва за гігафлопси»). Поки що відомо про внутрішнє використання цих обчислювальних потужностей: система стеження за власними громадянами КНР — одна з найрозвинутіших у світі. Як Пекін використає свої суперкомп’ютери за межами країни, покаже час.
Читайте також: Роботи в бою. Це вже не фантастика
Звичайно, поруч із відносно фантастичними засобами розвиваються й звичніші види озброєнь. Росія робить акцент на створенні гіперзвукового ракетного озброєння для подолання засобів ППО умовного противника, а для захисту своїх сил розвиває комплекси радіоелектронної боротьби. Сполучені Штати починають проекти щодо вдосконалення артилерії, Китай розвиває власну програму авіаносців, а Іран з Північною Кореєю хизуються новими балістичними ракетами. Такі засоби можуть стати ще небезпечнішими в поєднанні з наведеними вище технологіями.
Останні впливають не тільки на ефективність зброї, вони також змінюють і часові характеристики конфліктів. Похід Александра Македонського до Азії забрав майже десяток років. Бліц-криг Гітлера з наступним завоюванням більшої частини Європи тривав близько року. Для активної фази анексії Криму було достатньо лише місяця. Війна майбутнього, яка включатиме кібератаки, інформаційно-психологічну обробку, удари високоточної гіперзвукової зброї та придушення оборони безпілотниками, може тривати лічені години. При чому, на відміну від мальовничих батальних сцен минулого з красиво вдягнутими полками та джентльменським офіційним оголошенням, ця нова війна переважно відбуватиметься непомітно для пересічного ока аж до самого фінального удару. Відповідно зміниться й інтенсивність її ведення. Вона стане справді світовою, чи глобальною: завдавати ударів можна буде з власних територій, без обов’язкового висування до противника. Не останню роль у цьому відіграватимуть і космічні сили, про відновлення яких нещодавно заявляв президент США Дональд Трамп та які вже офіційно має у складі своїх збройних сил РФ.
Такі особливості конфліктів майбутнього потребуватимуть нових командирів, які готові до надзвичайно швидких змін ситуації, до гнучких дій, здатні мислити глобально й асиметрично. Зросте значення систем зв’язку та управління: їхня надійність та стійкість до зовнішнього втручання визначатиме долю битви. Водночас найрезультативнішим буде конфлікт, у якому сторона-переможець жодного разу не застосує конвенційні засоби, адже тепер пріоритетним стає радше здобуття контролю над територією, ніж її тотальне знищення. Як і триста років тому, гармати — це лише ultima ratio.