Останніми роками найбільший економічний страх людства — масова втрата робочих місць. Нібито запровадження новітніх технологій може мати такий наслідок. Про це говорять усюди — від Давоса до застіль у малих містечках, від США до України. Такий страх є основою для інших, споріднених побоювань: напливу мігрантів, відкритості ринків, вільного руху інформації та капіталу тощо. Ці страхи міцно засіли в головах людей, формують суспільну думку й визначають політичний ландшафт у багатьох країнах.
Однак вони не обґрунтовані фактами. Це той рідкісний випадок, коли дим буває без вогню. Бо реальність прямо протилежна. Рівень безробіття в США найменший за майже 50 років, у Японії — за 30 років, у єврозоні він практично досяг показника перед кризою 2008–2009-го, найменшого за понад чверть століття. Після тієї кризи американська економіка створила 20 млн робочих місць, китайська — майже 21 млн. Після виходу єврозони з боргової кризи в середині 2013-го зайнятість у ній зросла на понад 11 млн осіб, із них 1,3 млн припадає на Італію, яку регулярно лихоманить. Тож сьогодні розвиток технологій здебільшого створює робочі місця, а не знищує їх. Зайнятість стала зростати навіть в Україні. За даними Держстату, у III кварталі 2019-го в нас було на 253 тис. зайнятих більше, ніж роком раніше. За весь час незалежності цей приріст було перевершено лише у 2005-му, коли територія України була цілісною, у світі розгортався кредитний бум, а Помаранчева революція привела до влади президента, який обіцяв створити 5 млн робочих місць. Якщо зайнятість жваво зростає навіть у непростих українських умовах, то хіба цей страх обґрунтований?
Читайте також: Технології впливу
Звісно, безробіття не буде низьким вічно: ніхто не скасовував періодичних економічних криз. Нині в моді хайтек. А коли певна галузь стає модною, це часто закінчується зростанням цін на активи компаній, які до неї належать, утворенням бульбашок і кризовими розв’язками. Так було 12 років тому з нерухомістю в США, 20 років тому з технологічними (!) компаніями, відомими як доткоми, і кілька століть тому з голландськими тюльпанами. Так може статися й тепер. Якщо так, то компанії — уособлення технологій стануть епіцентром нової кризи. Тоді в певному наближенні технології можна буде назвати причиною безробіття. Але кожна криза рано чи пізно закінчується. Зайнятість знову почне зростати, а боязнь масового, технологічно зумовленого безробіття знову втратить реальне підґрунтя.
Утім, люди здебільшого бояться не тимчасового, а постійного знищення технологіями робочих місць. Мовляв, рóботи замінять живих працівників, прирікши нас на поневіряння. Однак це суперечить економічним законам. По-перше, якщо рóботи виконуватимуть певні операції ефективніше, ніж люди, то їх використання генеруватиме надприбутки. Невдовзі це помітять конкуренти, які й собі чимдуж інвестуватимуть у рóботів. Результат — надлишок пропозиції, що опустить ціну продукції галузі до рівня, який буде достатнім для оплати праці людей — виробників рóботів. Капітал і праця отримають справедливу оплату, а вивільнена робоча сила знайде себе в інших галузях.
По-друге, кожна угода в економіці має дві сторони: продавцеві відповідає покупець, боржникові — кредитор, працівникові — роботодавець. Рóботами можна замінити багатьох працівників, але попит, генерований останніми на свою зарплату, — ні. Якщо підприємець, що використовує рóботів, завдяки цьому сконцентрує у своїх руках багато доходів, то хто купуватиме його продукцію і за які гроші? У кожному випадку люди отримуватимуть гроші, або виробляючи нові продукти, або отримуючи свою частку від перерозподілу продукту праці рóботів. Інакше станеться колапс попиту, що суперечить самій суті економіки.
Читайте також: Гіперлуп. Очікування та реальність
Отже, страх знищення робочих місць технологіями необґрунтований. За своєю суттю це неусвідомлена боязнь змін. Вона супроводжувала кожну промислову революцію, кожен період стрімкого розвитку людства. Сьогодення не виняток. Технології зумовлюють зміни, що вимагають від людей вчитися й адаптуватися до нових умов. Комусь це дається легко, а в когось голова паморочиться від швидкості перетворень. Що стрімкіший розвиток, то більшу нерівність він створює, то більший страх перед новим. Але у своєму розвитку світ не може випередити людство. Тож насправді боятися нічого: кожна зміна входить у наше життя через певних людей, які її потребують. Якщо вони змогли її опанувати, то й решта зможе. Достатньо не відставати від пелотону — і вам нічого не загрожуватиме. У цьому контексті в України особлива стартова позиція. Нам не просто необхідно увірватися в нову епоху, а ще й наздогнати поїзд розвинених країн, який на всіх парах мчить туди. Змін не уникнути. Якщо так, то боятися немає сенсу. Треба просто спробувати їх осідлати. Нові технології приходять пліч-о-пліч із засобами їх комфортного запровадження в повсякдення. Під час першої промислової революції таким була загальна освіта. Зараз ним може стати неперервна освіта протягом усього життя. Тож не треба боятися — нумо вчитися.