Поки Захід ухиляється від путінських погроз щодо Третьої світової війни, він все ще не усвідомив, що глобальна війна Росії проти демократичної цивілізації вже давно йде повним ходом.
Театри цього великого протистояння множаться. Одним із них є Грузія, де Кремль встановив лояльний до себе режим за допомогою зухвалих фальсифікацій на виборах і масованих дезінформаційних операцій. Демократична опозиція там з великою мужністю і відданістю бореться проти цього ворожого поглинання з боку російського авторитаризму. Однак без рішучої підтримки з боку ЄС і західних демократій загалом грузинський рух за свободу чекає така ж доля, як і в Білорусі: бути розгромленим жорстокими репресіями.
Однак у західній громадській думці ця битва за майбутнє Грузії не отримує тієї уваги, на яку вона заслуговує. ЄС надто довго вагався з рішучими діями проти знищення демократії в цій країні, яка має стратегічне значення для безпеки Європи в цілому, хоча мав для цього всі необхідні важелі. Зрештою, Грузія отримала статус кандидата на вступ до ЄС лише минулої зими.
Тепер Брюссель має недвозначно дати зрозуміти, що країна не має перспективи членства в ЄС, якщо вона не дотримуватиметься базових демократичних принципів. Європейці повинні наполягати на проведенні нових виборів під міжнародним наглядом і відмовлятися визнавати режим, який узурпував владу всупереч Конституції. Більше того, Захід повинен запровадити цільові санкції проти лідерів правлячої партії «Грузинська мрія» та її прихильників, які підривають демократію та служать російським експансіоністським амбіціям.
У відповідь на прийнятий за російським зразком закон про «іноземних агентів» грузинське громадянське суспільство і незалежні ЗМІ повинні отримати значно більшу підтримку з боку Заходу — фінансову, політичну і дипломатичну. Однак, перш за все, санкції проти Росії як джерела зла повинні бути ще більше посилені, а військова допомога Україні повинна бути значно збільшена без зволікань у відповідь на постійні експансіоністські амбіції Москви.
Скоординовані трансатлантичні зусилля необхідні для того, щоб Грузія не потрапила до рук злочинної, терористичної російської імперії. Але Захід далекий від таких спільних дій, він перебуває в процесі руйнування самого себе.
Дональд Трамп прагне корумпованої «угоди» щодо України зі своїм авторитарним взірцем для наслідування Путіним, надаючи Кремлю шаблон для ще глибшого розколу Заходу та подальшого підриву підтримки України з боку Заходу. Європа ж у цей час, замість того, щоб самій братися до рішучих заходів, дивиться, наче кролик на змію, за тим, що насправді робитимуть США під час другого президентства Трампа.
Обережність щодо агресора-геноцидника, з якою Західна Європа демонструє своє небажання присягати на вірність свободі, призводить до появи ознак дезінтеграції всередині самого ЄС. Наразі, принаймні поки що, вдалося запобігти падінню Румунії і перетворенню її на наступний форпост Кремля в ЄС після Угорщини та Словаччини.
Несподіваний, блискавичний крах режиму Башара Асада в Сирії показав, що російська глобальна мережа війни аж ніяк не є невразливою. Наступ Ізраїлю в Лівані послабив і Хезболлу, і Іран, до такої міри, що ці головні опори сирійських диктатур впали. Росія ж, яка, завдяки рокам терористичних бомбардувань сирійського цивільного населення, утримувала свою маріонетку Ассада при владі, тепер виявилася нездатною врятувати його правління. Це фіаско політики насильства Кремля має змусити Захід усвідомити, що настав час масово посилити військовий тиск на російського агресора в Україні.
Реакція Заходу на розгортання північнокорейських військ для підтримки російського агресора в Україні досі була надто слабкою. Цей крок остаточно дав зрозуміти, що Росія розглядає свою війну на знищення проти України не як суто «регіональну» кампанію із завоювання українських територій, а як першу битву своєї глобальної війни проти всього демократичного світу. А зі вступом Північної Кореї у війну на європейському континенті, конфліктна ситуація в Азії тепер безпосередньо пов’язана з ситуацією в Європі.
Адже ця інтервенція є частиною військових приготувань тоталітарної північнокорейської держави жаху, які її диктатор Кім Чен Ин просуває із загрозливою інтенсивністю. Буде абсолютним кошмаром, якщо Китай нападе на Тайвань, а північнокорейський режим скористається можливістю вторгнутися до Південної Кореї в руслі цієї агресії. Багато що вказує на те, що саме таким є план антизахідної військової осі Китай-Росія-Іран-Північна Корея, яка віднедавнв відома під абревіатурою «CRINK».
Якщо західні демократії нарешті не усвідомлять, що вони фактично вже перебувають у світовій війні проти глобального автократичного варварства і що немає більше можливості уникнути її, а лише перемогти, вони загинуть.