Уже наприкінці літа 2014 року стало вочевидь зрозумілим: хочеш вижити — крутися. Як завгодно, але шукай способи заробити гроші в цілком сумнівний час. І хтось, як завжди, загалом довго вагався та приглядався, а хтось починав вигадувати дивні схеми збагачення, у яких авантюризм та кримінальна відповідальність йшли неодмінно поруч.
Оформлення українських пенсій. Цю «професію» навіть не назвати одним словом. Було це так: на оголошення в газеті або через сарафанне радіо знаходилися охочі відновити українську пенсію, але без виїзду за «межі республіки». Тобто без власної присутності. Ці люди з різних причин, головна з яких — стан здоров’я, погоджувалися на те, щоб за них усе зробили «під ключ». Зрозуміло, що не просто так. Але аванс треба було давати на початку операції, а питання з пенсією в поодиноких випадках так і залишалося відкритим.
Читайте також: Це війна
На початку коштувало це цілком символічно — 500 грн. За ці гроші всі етапи переоформлення «менеджер» проходив сам, доки клієнт просто чекав удома. Майже одразу сума збільшилася до 1000 грн, потім до 1500 грн. Охочих було стільки, що люди чекали в чергах під дверима «офісів» по кілька годин. Часто за хворих приходили домовлятися їхні діти. Оформлювачів приймали двоє. Один записував прізвища клієнтів у журнал та лічив гроші, а другий переглядав папери: ксерокопії паспорта, коду, пенсійного. Між клієнтом і «менеджером» відбувалася коротка бесіда, і на цьому все. До таких «менеджерів» ставилися як до пособників Бога. При них говорили пошепки, боялися поставити зайве питання, гаряче віддячували їм навіть тоді, коли справа зависала на невизначений термін. Старі боялися незрозумілості, виїздів кудись. Тому багато хто волів заплатити гроші й просто не думати ні про що, чекаючи на дзвінок удома. Після дзвінка треба було прибігти в «офіс» по банківську картку, на яку через певний час падала українська пенсія.
То були золоті часи. Така операція коштувала фактично одну стандартну українську пенсію, а охочих було тисячі. За цей час кожен із «менеджерів» заробив на кілька авто або будинків. А додайте до цього відсотки за зняття пенсії, за оформлення регресу або ще якісь незначні послуги. Гроші брали буквально за все. Це були часи золотої лихоманки. Траплялося й таке, що «менеджери» просто зникали. Брали шалені гроші зі старих і починали нове життя. Навіть не в іншій країні, бувало й таке, що в тому самому місті. Іноді на них заводили карні справи, коли пенсіонерам вдавалося порушити процес розслідування та щось довести. Але переважно на таких «поплічників» у пенсійних справах просто молилися. Номери їхніх телефонів передавали пошепки, а заходили до них із поклоном. Уже тепер, коли все стало набагато важче, послуга коштує 6000 грн. І «менеджер» фактично просто вивозить клієнта до найближчого українського міста власним транспортом, проводить детальну інструкцію, куди йому йти, передає місцевому «агенту» й зникає. На місці клієнта під руки водять кабінетами, йому займають чергу, його влаштовують на ніч. Ближче до вечора клієнт прекрасно розуміє, що він заплатив за те, що міг би зробити й сам, але з витратами часу на черги. Однак грошей уже не повернеш. І такі клієнти знаходяться й нині, вони наївно вірять у те, що за 6000 грн усе зроблять за них, як і чотири роки тому. Знаю випадок, коли такий «менеджер» набрав повен автобус пенсійних туристів із купою банківських карток, щоб привезти гроші, як робив завжди, а водій орендованого автобуса заснув за кермом. В аварії та жінка-«менеджерка» загинула. У Луганську в неї залишився син-школяр та мати. Син розказував потім, що мама тоді весь час працювала, постійно була на виїзді, водій просто не витримав темпу й заснув за кермом. Щастя, що ніхто з клієнтів не вимагав потім від родини загиблої повернення грошей.
Читайте також: Не байдуже
Дивна нині з’явилася «професія» — носій. Саме так усі називають того, хто виконує приватні замовлення з переміщення вантажу. Скажімо, вам потрібна якась запчастина на пилосос або автівку. Ви мусите перейти міст, добігти до «Нової Пошти», вистояти чергу на КПП… І все заради тієї деталі. Набагато простіше, коли хтось доставить вам замовлення за незначні гроші. 1 кг переміщеної ваги коштує 100 руб. Але при цьому айфон вам обійдеться 1000 руб за ризик та його вартість. І заради одного айфона той носій не піде, у його рюкзаку, крім того, будуть запчастини, одяг, іграшки, косметика, тобто інші замовлення.
Мати власного носія в бізнесі — норма для «республіки». Носій — надійна перевірена людина, яка може не просто принести замовлення, а доставати його під офіс. Сьогодні, коли правила переміщення вантажу стали набагато жорсткішими, змінилися й ціни. Носій орендує свій склад у Станиці, коли не може пройти з першого разу через міст. У такого носія є система відкатів для військових з обох боків конфлікту. Зараз вимагають чеки на нові речі, є реєстр, за яким багато чого не можна переміщувати. Носії часто працюють у парі: один несе порожню коробку від телефона, інший ховає в речах сам телефон. І військові розуміють: якщо в речах була коробка, треба шукати й телефон, і якщо на нього немає чека, носій повертається, щоб завтра спробувати пройти під час іншої зміни або домовитися з військовими. До речі, розпізнати таких носіїв неважко: вони мають великі рюкзаки за спинами й тягнуть із собою тачки на двох колесах, на відміну від тих, хто перевозить яблука або ковбасу вантажними тачками. Може здатися, що ці люди просто подорожують, але це на перший погляд і лише тих, хто рідко подорожує сам. Ці носії дуже впевнені, а вантаж видає комерційну діяльність: іграшки, взуття, одяг.
Мене надзвичайно здивувало, коли один такий носій тягнув товари для секонд-хенду. Скільки можна перенести на собі? Носій спокійно пояснив: було замовлення, за це заплатили. Бувало й таке, що з «Нової Пошти» перевозили 300 пар взуття на замовлення магазину. Уявіть лише, яка з такими витратами буде вартість цих речей у «республіці»? До речі, професія носія вважається інтелектуальною та доволі інтелігентною в ієрархії спеціальностей нового часу. Мати в телефоні контакти свого носія та перевізника — данина часу, як колись прагнули лікуватися лише в одного стоматолога.