Normal
0
false
false
false
RU
X-NONE
X-NONE
MicrosoftInternetExplorer4
За останні три роки в Україні міцно утвердився сталінський принцип «важливо, не як голосують, а як рахують». Тому здобуття повного контролю на Центрвиборчкомом є для Банкової не менш важливим, аніж використання різноманітних піар-технологій на кшталт «антифашистських маршів».
Зараз ЦВК умовно поділений між владою та опозицією в пропорції дев’ять членів проти шести. До меншості зараховують і досі чинного голову ЦВК Володимира Шаповала, котрий загалом намагається балансувати між владою та опозицією, а відтак не може вважатися регіоналами «надійниим». У зв’язку з досягненням Шаповалом пенсійного віку крісло голови комісії, фактично, стало вакантним, відповідно, зменшиться і представництво опозиції.
На зміну Шаповалу президент несподівано запропонував абсолютно невідомого широкій громадськості Олександра Копиленка. Навіть члени ЦВК не знають свого вірогідного майбутнього колегу. «Я знаю, що він входив до складу різних робочих груп, зокрема й з розробки змін до виборчого законодавства», – каже один з них. «Я його зовсім не знаю. Коли бачу – вітаємось, ось і все», – говорить інший.
З 2002 року Копиленко працює на посаді керівника Інституту законодавства Верховної Ради – органі, покликаному досліджувати ефективність вітчизняної правової системи. До того Копиленко був радником спікерів ВР Олександра Ткаченка та Івана Плюща, за чутками, він одружений на племінниці Володимира Литвина, котрий того ж 2002 року вперше сів у крісло голови парламенту.
Цікавість до фігури Копиленка зумовлена ще й тим, що він може успадкувати від Шаповала посаду голови ЦВК. Принаймні такого варіанту не відкидає частина опозиціонерів та експертів. «Непримітний чиновник, вроджений функціонер – такий виконає усі вказівки, які йому спустять», – каже один з опозиційних нардепів.
Втім, повної визначеності у цьому питанні немає. Окрім Копиленка, фігурують й інші можливі кандидати на посаду: дійсні члени ЦВК за квотою Партії регіонів Михайло Охендовський та Тетяна Лукаш. Міністр юстиції Олександр Лавринович, якого довший час називали головним кандидатом на цю посаду, схоже, вже не розглядається. Зазначимо, що згідно із законом, голова ЦВК не призначається ані президентом, ані парламентом, а обирається членами комісії зі свого числа.
Читайте також: Найбільше шансів очолити ЦВК мають лояльні до ПР члени комісії
Дійсні члени ЦВК в офіційних розмовах взагалі відмовляються обговорювати можливих кандидатів на посаду наступника Шаповала, у неофіційних – припускають, що новий голова буде «зі сторони», тобто наразі ще не є членом комісії. Але це не обов’язково буде Копиленко. «Він може бути «пробним шаром». Якщо парламент за нього не проголосує, знайдуть іншу кандидатуру. Але я маю враження, що серед моїх нинішніх колег майбутнього голови немає», – каже один з членів ЦВК.
Якщо ж Партія регіонів отримає вказівку підтримувати саме Копиленка, успішність його призначення цілковито залежить від дисциплінованості регіоналів. На четвер, коли має розглядатися це питання, керівництво фракції оголосило «загальну мобілізацію», адже окрім питання щодо ЦВК, у більшості накопичилось чимало інших питань, які мають бути нарешті проголосовані. Поставлено завдання не повторити вівторкової ганьби, коли важливі для ПР законопроекти з тріском провалилися через велику кількість прогульників у синьо-білих лавах.
На підтримку опозиції у цьому питанні регіоналам точно розраховувати не варто. Заміні лояльного Шаповала на «ворожого» Копиленка опозиціонери очікувано не зраділи. Привід бойкотувати (можливо, аж до блокування трибуни) призначення Копиленка знайшовся одразу – згідно з законом, перед поданням кандидатури президент мусив проконсультуватися з депутатськими фракціями, чого, звісно, не було зроблено.
Підстави особливо обурюватися мають УДАР та «Свобода», адже в складі ЦВК, сформованого ще 2007 року, досі засідає висуванець вже зниклої з політичного обрію Соцпартії, натомість ці дві фракції взагалі не мають свого представництва. Опозиція одразу запропонувала радикальний сценарій повного переформатування комісії і принципу її формування: склад ЦВК скорочується з 15 до 6 осіб, по одному від кожної фракції та позафракційних.
Чинне законодавство взагалі не передбачає жодного врахування фракційного складу парламенту. Квотний принцип формування комісії у 2007-ому році був лише наслідком політичних домовленостей між владою та опозицією напередодні позачергових парламентських виборів.
Загалом, при формуванні комісії можуть використовуватися два підходи: вищезгаданий квотний, і так званий «професійний», коли членами ЦВК призначаються люди, гідні обіймати такі посади за своїми діловими та моральними якостями. Зрозуміло, що в останньому випадку критерії відбору будуть вкрай суб’єктивними, тож в умовах авторитарного режиму створюють з’являється загроза тотальної підконтрольності комісії діючій владі (як, до речі, і сталося в окремих країнах колишнього СРСР).
Натомість квотний принцип дозволяє зберігати певні баланси. Його обстоюють і члени ЦВК з умовної проопозиційної меншості, наприклад, заступник голови комісії Андрій Магера. «Сама природа існування виборчої комісії передбачає існування певних політичних домовленостей. Безумовно, можуть існувати різні підходи, але з досвіду можу сказати, що квотний принцип себе виправдовує», – зазначив він у розмові з Тиждень.ua.
Принципи формування Центрвиборчкому мають неабияку актуальність не лише через поступове наближення президентських виборів. Справа в тому, що рівно через рік закінчиться термін повноважень аж 13 із 15 її членів. Відповідно, напередодні президентської кампанії у Банкової може з’явитися спокуса заповнити комісію абсолютно слухняними «високоморальними професіоналами». В середовищі опозиції ходять чутки, що влада намір віддати опозиції лише три місця в ЦВК з п’ятнадцяти – по одному на фракцію.
В межах чинного законодавства вплинути на цей процес опозиціонери не можуть. Але виникає інше питання: чому опозиція почала говорити про недосконалість закону про ЦВК лише з появою інформприводу – заміни Шаповала на Копиленка? Чому ця тема не піднімалася раніше: на погоджувальних радах, у виступах з парламентської трибуни, у зверненнях до європейської спільноти? Питання, вочевидь, риторичні. Доводиться вкотре констатувати, що опозиція не робить усього від неї залежного навіть задля своєї перемоги на майбутніх виборах.