Нові обличчя Афганістану

Суспільство
29 Грудня 2021, 11:21

Після перших місяців панування талібів у Кабулі світ будує версії щодо майбутньої політики Афганістану. Поглядам різних фракцій та політичних акторів нового «Ісламського Емірату Афганістан» присвячують новини та аналітичні матеріали. Нерідко вони побудовані на стереотипах та мають мало спільного з реальністю.

Особливий інтерес прикуто до так званої мережі Хаккані та її лідера — Сіраджуддіна Хаккані. Він син Джалалуддіна Хаккані, засновника організації, який помер три роки тому. Сіраджуддін керує мережею з 2015 року, коли батько через хворобу втратив можливість вести справи. За шість років стало зрозуміло, що трансфер влади організація пережила, чим уже вирізняється з-поміж багатьох подібних структур. Нова хвиля інтересу до особистості Хаккані та таємничої політичної сили, яку він очолює, піднялася після оголошення складу уряду «Ісламського Емірату», де Сіраджуддін отримав позицію міністра внутрішніх справ, а його дядько Халіл Хаккані здобув портфель міністра в справах біженців.

На перший погляд, рух Хаккані не виділяється з плеяди інших угруповань бойовиків, які виникли довкола різноманітних польових командирів у 1980-ті. Тоді Афганістан фактично припинив бути цілісною державою, а владу на місцях взяли авторитетні люди — мулли, племінні старійшини, бандити. Одним із них і став Джалалуддін Хаккані, етнічний пуштун родом із прикордонної до Пакистану провінції Пактія. Виходець із заможної родини, він здобув якісну релігійну освіту в Пакистані.

Читайте також: Тисячі афганських біженців вербують до іранських воєнізованих формувань – звіт

Коли почалася громадянська війна, уже немолодий мавлаві (почесний релігійний титул — Ред.) долучився до партизанського опору, поступово збираючи навколо себе людей, лояльних йому особисто. У ті часи він користувався опікою Сполучених Штатів Америки та Пакистану, а Рональд Рейган навіть називав його «борцем за свободу». Після захоплення Хоста — першого контрольованого комуністами міста, яке зайняли ісламісти, Джалалуддін прославився як один із найуспішніших польових командирів. Після виводу радянських військ та захоплення Кабула група нарешті стала частиною руху «Талібан», у ролі однієї з фракцій якого вони існують і зараз. Можна сказати, що авторитет організації лише зростав у період першого правління талібів наприкінці 1990-х завдяки невтручанню хакканістів у внутрішні чвари ісламістських груп, які почали ділити владу.

Наступною важливою віхою в житті організації стали події 11 вересня 2001 року, коли ребром постало питання, кого зі своїх союзників Джалалуддіну Хаккані вибрати: США чи «Аль-Каїду», з якою за 1990-ті вони сильно зблизилися. Вибір упав на Усаму Бен Ладена, якому члени «мережі» допомагали переховуватися. Так в очах США вони миттєво перетворились із «борців за свободу» на «жорстоких терористів». Прикметно, що Пакистан ніколи повністю не розривав відносини з хакканістами, натомість просто припиняв напряму їх афішувати через побоювання санкцій із боку Вашингтона. Після інтервенції до Афганістану США створили новий уряд, який спирався на прямих конкурентів «Талібану» — непуштунських бойовиків із Північного Альянсу, переважно узбеків та таджиків. Сам Джалалуддін із погляду нових союзників США був особливо небезпечним та ненависним, адже його вважають винним у здійсненні етнічних чисток таджикського населення в середині 1990-х. Ураховуючи новий розподіл сил, прибічники Хаккані вимушені були покинути високі кабінети та повернутися на вулиці в сільські регіони країни, продовжуючи звичну партизанську війну.

За роки співпраці мережа Хаккані перейняла в «Аль-Каїди» найефективніші її риси — організацію та методи боротьби. Децентралізована структура, асиметричні атаки, абсолютний авторитет лідера, мобільність — усе це зробило хакканістів УКрай ефективними у веденні партизанської боротьби

І саме тоді вони зробили собі страшне ім’я, що носять зараз. Виявилося, що за роки співпраці мережа Хаккані перейняла в «Аль-Каїди» найефективніші її риси — організацію та методи боротьби. Децентралізована структура, асиметричні атаки, абсолютний авторитет лідера, мобільність — усе це зробило хакканістів украй ефективними у веденні партизанської боротьби та терористичних атак. Організація проводила атаки на цивільні та військові об’єкти по всій країні, а найвідомішим із них став теракт у Кабулі у 2019 році. Під час тієї атаки загинуло 30 людей. Протягом цього періоду мережа закріпилась у статусі «радикальної фракції всередині «Талібану», виділяючись навіть серед «колег» ефективністю та готовністю йти на будь-що заради встановлення в Афганістані ісламістського уряду.
Не дивно, що вже в наші дні, коли Сіраджуддіна Хаккані призначили головою силових структур країни, багато хто злякався, що одна з найважливіших посад дісталася людині з такою репутацією. Аж тут стали відбуватися доволі дивні, на перший погляд, події. Експерт з Афганістану Тамім Бахіс у своєму твіттері розповів, що після захоплення Кабула, коли по всій країні зривали республіканські прапори, губернатор провінції Хост — прибічник мережі Хаккані — повісив такий над своєю машиною як знак примирення та діалогу. У цей же період Халіл Хаккані, новопризначений міністр у справах біженців, спілкувався з лідерами республіки та передав їм повідомлення про амністію. За це організація отримала шквал звинувачень у «обіймах із ворогом» від функціонерів дипломатичного офісу «Талібану», який західні ЗМІ завжди представляють як помірковане крило нового режиму.

Крім того, посилаючись на інформаторів із самої організації, Бахіс називає хакканістів найтолерантнішою до прав жінок фракцією «Талібану». Пояснює це переважно міським походженням більшості членів мережі та пропонує чітко розділяти методи боротьби організації з її поглядами на майбутнє країни.

У коментарях під цим постом журналістка Al Jazeera English Шарлотта Белліс написала: «Я вже казала раніше… у моїй взаємодії та зі слів інших журналістів хакканісти й наближені до них були відкритими, шанобливими та ввічливими. Тим часом, коли я зустрілась із першим талібом із Кандагара, мені сказали, що якби знали, що я жінка, то не вважали б доцільним прийти».

Перші дії Сіраджуддіна на посту міністра внутрішніх справ свідчать про намагання сподобатися різним групам. Найпомітніші два епізоди: по-перше, він майже відразу почав вичищати підзвітне йому силове відомство від відвертих бандитів та головорізів, створюючи щось схоже на дієву держструктуру. По-друге, зустрічався з родинами терористів-смертників, які загинули під час війни, та пообіцяв видати їм по $125 і земельній ділянці. Узагалі він дуже педантично працює над своїм образом, забороняючи себе фотографувати та рідко з’являючись на публіці. Часто Хаккані називають сірим кардиналом Афганістану. Певний парадокс у тому, що він чи не єдина людина, хоча б потенційно здатна стати на захист законності в країні, попри те що ФБР пропонує $10 млн за інформацію про його місцеперебування.

Читайте також: Що змінилось за місяць панування «Талібану»

Враховуючи все це, може видатися дивним, що керівництво «Талібану» терпить існування потужної мережі Хаккані, яка по суті є «державою в державі». Теоретично такий гравець несе загрозу єдності організації, формуючи в багатьох своїх прихильників подвійну лояльність. Невідомо, чи широкі маси хакканістів стануть виконувати накази керівництва «Ісламського Емірату», якщо вони не будуть схвалені та продубльовані їхніми власними лідерами. У цьому насправді криється одна з трьох причин сили хакканістів: неможливе часткове послаблення організації. Якщо мережа нестиме пряму загрозу для інших лідерів «Талібану», найімовірнішим сценарієм її розгрому стане «ніч довгих ножів», тобто швидке фізичне знищення її членів. Це неодмінно призведе до виступів проти уряду на південному заході країни та поновлення громадянської війни, яка вдарить по й так доволі хитких позиціях нових володарів Афганістану.

Друга причина стійкості позицій Сіраджуддіна та його прихильників — тісний зв’язок із Пакистаном. Підтримка Ісламабаду конче необхідна талібам для нормалізації відносин Афганістану зі світом. Також Пакистан виступає посередником у переговорах талібів із КНР, на яку покладають великі надії з відбудови країни після десятиліть війни. Тобто складається ситуація, де удар по хакканістам неодмінно призведе до кризи відносин талібів із силою, що дає Афганістану надію на мирне майбутнє.

Третьою гарантією захищеності мережі виступає загальна фракційність «Талібану». Лідери цієї організації походять із різних етнічних груп, кланів, мають розбіжності в поглядах на майбутнє країни та пройшли дуже різний політичний шлях. Відчутно взаємну підозру між польовими командирами та представниками політичного офісу організації, які під час останнього витка війни перебували в Досі. Це непорозуміння між людьми з дуже різним досвідом і минулим виражається в протистоянні між заступником прем’єр-міністра Абдул Гані Барадаром та міністром оборони Мухаммадом Якубом.

Читайте також: Західні політики очікують, що «Талібан» поважатиме права жінок та не стане прихистком для терористів

Перший — представник старої гвардії, що стояв біля витоків організації, однак на період з 2010-го до 2018-го випав із політики через перебування в пакистанській в’язниці. Після звільнення він узяв на себе місію формування «ісламізму з людським обличчям», робив кроки назустріч проамериканському уряду, вів переговори з третіми сторонами та навіть став єдиним талібом, який мав телефонну розмову з тодішнім президентом США Дональдом Трампом. Майже повною його протилежністю виступає тридцятирічний «принц «Талібану» Мухаммад Якуб, син засновника організації Мухаммада Умара. Після здобуття обов’язкової для таліба релігійної освіти він обіймав різні військові посади, весь час перебуваючи у вогні громадянської війни. Свій антагонізм до Барадара колись виразив словами: «Ті, хто живе в розкоші Дохи, не можуть диктувати, що робити тим, хто залучений до джихаду на місцях». Водночас Мухаммада Якуба вважають другом Саудівської Аравії та прихильником загальної амністії для діячів старого режиму.

Єдність Афганістану рятують ті зі старих талібів, які виступають компромісними фігурами. Саме тому дві ключові посади в політичному житті нового Афганістану — титул еміра (князя — Ред.) та крісло прем’єра посіли позафракційні Гайбатулла Ахундзада та Хасан Ахунд, які більше релігійні діячі, ніж політики. Цей крок, спрямований зберегти стабільність у вищих політичних колах країни, може дати режиму талібів час, потрібний на створення державного апарату та закріплення на місцях. У разі невдачі цілком реальна загроза нового розпаду країни внаслідок політичних суперечок між лідерами. А втім, Афганістан, можливо, вперше за останні 40 років має шанси зберегти баланс сил між ключовими гравцями. Якщо лідери талібів і далі переноситимуть свої чвари з вулиць у кабінети, то політичний порядок припинить мати вигляд сцени з вестернів, коли кожен з учасників націлює на решту по пістолету. 

читати ще

показати ще