Міністр оборони РФ Сергій Шойгу нещодавно заявив про створення в країні військ інформаційних операцій. Офіційно – для ведення контрпропаганди, захисту національних інтересів національної оборони та протиборства в інформаційній сфері. Цікаво, що раніше наявність таких підрозділів російські силовики намагалися заперечувати, хоча багато країн, насамперед, Україна вже встигли на собі відчути невидимий вплив «неіснуючих військ». Так що насправді стоїть за рапортами російських генералів?
Одна з причин – необхідність консолідації існуючих підрозділів та централізації управління ними. Останні події показали, що відсутність достатнього контролю вже працює проти Кремля. Лише за півроку спецслужби РФ зазнали низку поразок на внутрішній та міжнародній аренах: виявлення участі Росії у втручанні в хід виборів в США, викриття прихованих переговорів росіян з чиновниками Трампа, виток інформації від Суркова та Фролова, яка підтверджує участь в організації «русской весны» в Україні. Це не могло залишитися без уваги російського керівництва, тому гучні відставки в адміністрації президента РФ (а за наявною інформацією саме АП РФ координувала спецслужби та групи завербованих хакерів) не були несподіванкою. Як і символічні жертви хакерів з групи «Шалтай-Болтай» та чиновників ФСБ, які показали на яку саме структуру поклали всю відповідальність.
Читайте також: Вірус страху. Чому ми поступаємось в інформаційній війні
Ще з радянських часів існувала конкуренція між головними спецслужбами країни – КГБ та ГРУ, а простіше між «комітетськими» та військовими. Інколи протистояння між ними переходило в гострі фази, інколи існував певний паритет, проте боротьба не припинялася і з розпадом СРСР. Разом з приходом до влади Путіна, в РФ на домінуючу роль вийшла наступниця КГБ – ФСБ, а ГРУ було вимушено піти в тінь, ставши закордонним силовим кулаком Росії в Грузії, Сирії та Україні. Проте конфлікт інтересів двох спецслужб всередині країни залишається, а Шойгу, здається, зовсім не проти стати в чергу до трону.
В цей контекст цілком вписується створення інформаційних військ. Об’єднання науковців, в тому числі цивільних, існуючих підрозділів інформаційно-психологічних операцій та ССО до єдиної структури, в теорії, може підняти її ефективність та керованість. А значить – підвищити і політичну цінність. Проте все має свою ціну. Скоріш за все, за кращу керованість заплатять відсутністю креативу та безініціативністю, що притаманно більшості державних відомств РФ.
Після такої «легалізації» з вуст міністра оборони, слід чекати й на певну законотворчу діяльність для офіційного розширення повноважень нових підрозділів. У такий відносно прихований спосіб можна уникнути зайвої уваги, яку могло б викликати створення окремого «міністерства правди». На думку експертів Збройних сил України, скоріш за все, російським «інформаційним бійцям» можуть надати доступ до впливових мас-медіа на однаковому рівні з ФСБ, а далі мова може йти й про початок цензури.
Ще один ймовірний привід для оголошення про створення власних інформаційних військ бачать в РНБО України. Так, на думку керівника служби з питань інформаційної безпеки Валентина Петрова, заява Шойгу зроблена не для міжнародної спільноти. Адже в світі і без цього відомі спроможності цих підрозділів. Мова йде скоріше про певне самозаспокоєння для внутрішнього споживача. З екранів росіянам цілодобово кажуть про агресивний блок НАТО, який постійно створює підступні плани щодо знищення РФ. Для цього, згідно з російською теорією, використовується в тому числі й інформаційна зброя – всі довкола намагаються дискредитувати безвинну Росію. Обвинувачення в анексії Криму, допінговий скандал, війна на Донбасі, збитий МН-17, проблеми з чемпіонатом світу з футболу – все це не більш ніж вигадки ненависного Заходу. Тому, щоб показати, що Кремль здатний впоратися з цими проблемами, робиться заспокоєння для населення. Мовляв, знаємо, вміємо, переможемо. Тому в заяві Шойгу робиться акцент саме на контрпропаганді. Не випадковою можна вважати і дату – адже виступ міністра відбувся 22 лютого, напередодні важливого для росіян свята. Не відстають від тренду і в міністерстві закордонних справ Росії. Майже одночасно з МО, в зовнішньополітичному відомстві повідомили про розбудову власної структури, яка, начебто, буде боротися з фейками. Насправді, просто унікальна ситуація, коли за створення викривленої інформації та боротьбу з нею намагаються відповідати одні і ті ж самі люди.
Читайте також: Контргра. Як зупинити російські фейки
Втім, це не лише «бряцання зброєю». Росії є чим похвалитися в інформаційній сфері. До справи створення та розповсюдження пропаганди та дезінформації в країні задіяна велика кількість людей, як у згаданих відомствах, так і цілком приватних організаціях. Відомий приклад – фабрика «тролів-ольгінців», а офіційно – ТОВ «Интернет-исследования» чи ТОВ «Тека», з якими пов’язується колишній кухар Путіна Євгеній Пригожин. Хоча, здається, що це лише верхівка айсбергу, а в Росії існують ще багато таких установ. На рахунок підрозділів ФСБ та ГРУ – звичайно, що точних даних щодо кількості персоналу немає. Хоча відомо, що лише в Центрі інформаційної безпеки ФСБ РФ до початку війни в Україні налічувалося більше 800 співробітників, а відділ інформаційної ізоляції 12 Командування резерву ЗС РФ, який займається проведенням інформаційних операції на Донбасі, складається з 60 осіб. І це без урахування російських мас-медіа на кшталт Russia Today чи Sputnik з мільярдними бюджетами, чисельної армії кишенькових «експертів», «науковців» та коментаторів по всьому світові. Наразі, попри істотний вплив антиросійських санкцій, Кремль може це собі дозволити, щоб просувати потрібні думки по всьому світу.
Чого не можна сказати про Україну. Адже на відміну від сусідів офіційний Київ значно обмежений в ресурсах. До того ж не завжди наявні кошти використовуються ефективно. Один з наочних прикладів – державне міжнародне телебачення, яке за задумом повинно розповісти всьому світові про реальний стан справ в Україні. Згідно прийнятого наприкінці 2015 року Закону про систему іномовлення України, щорічне фінансування платформи UA|TV повинно складати не менше ніж 0,06% видатків загального фонду Держбюджету за попередній рік, що для бюджету 2016 року складає 388,3 млн. гривень. Звичайно, частина коштів йде на створення відеоматеріалів та на забезпечення супутникової трансляції, але кількість підписників каналу UA|TV в мережі Youtube станом на березень 2017 – 2664 людини, а середня кількість переглядів відео не перевищує 200. Для порівняння, Russia Today має 2 млн. підписників та від 10 до 70 тис переглядів. Не все добре і з посольствами України за кордоном. Не всі дипломатичні установи належним чином ставляться до організації інформаційної роботи в країні перебування. Частіше, все зводиться до написання звітів про, нібито, проведені заходи. Цю ситуацію повинно змінити створення ситуаційних центрів, головним завданням яких є оперативне висвітлення головних подій в державі та робота з місцевими ЗМІ.
Читайте також: Ще один фронт
Не дивно, що в світі часто більше вірять російській пропаганді, аніж українським спробам переконати в своїй правоті. Це підтверджують і європейські спеціалісти з виявлення дезінформації та спотворених новин. Нещодавно в Києві була проведена прес-конференція за темою «Інформаційна війна в Інтернеті. Викриття і протидія прокремлівській дезінформації в країнах Центральної та Східної Європи». Конференція, яку було організовано за сприяння української волонтерської організації StopFake, зібрала фахівців з Чехії, Польщі, Словаччини, Молдови та Угорщини. Дослідження, які були представлені під час конференції показали, що головними напрямками російського інформаційного впливу на європейців є: дискредитація НАТО (як спроможностей щодо захисту країн-членів, так і на рівні цінностей), дискредитація єдиної Європи (ЄС неодмінно чекає економічний крах та бездуховність), роздмухування проблеми мігрантів, нав’язування конспірологічних теорій (наприклад, щодо прихованої участі США чи масонів в світовій політиці), поширення проросійських думок, а в окремих випадках – заперечення права на існування держави та мови (справедливо для України та Молдови). Для цього використовуються як державні, так і альтернативні мас-медіа, блоги, соцмережі, неурядові організації та навіть російська православна церква. В цьому сенсі можна впевнено сказати, що Україна – це Європа, адже методи та тематика впливу на нашу країну та на європейських сусідів з боку Кремля однакові. Показовим є той факт, що більшість європейських спільнот з боротьби з дезінформацією виникли вже після початку війни в Україні, переважно за прикладом українського проекту StopFake.
Діяльність російських спецслужб щодо нашої країни можна розділити за такими напрямками:
- Міжнародна активність. Сюди підпадає дискредитація України на світовій арені, нав’язування уявлення про провал реформ та всеосяжне проникнення корупції та переконання у необхідності припинити міжнародну підтримку. Мається на увазі як зняття санкцій з Росії так і утримання від надання летального озброєння ЗСУ. Крім того, активно використовуються історичні аспекти – як, наприклад, питання Волинської трагедії у польсько-українських відносинах.
- Активність в зоні АТО та на тимчасово окупованих територіях. Головне завдання російських інформаційних спеціалістів – підрив довіри до української армії. Відомі випадки диверсій, що були скоєні саме місцевими (як вибухівка в банці з медом від мешканця Станично-Луганського району), підтверджують ефективність такої роботи. Крім обробки мозку населенню, робиться все можливе для приниження бойового духу бійців ЗСУ. Поширення панічних настроїв, чутки про зраду та загрозливі смс-повідомлення відомі ще з часів Іловайську. Переважно, така робота проводиться підрозділами ГРУ ГШ РФ.
- Дестабілізація всередині країни, що є зоною відповідальності 5ої служби ФСБ РФ. Останні події на роковини Революції гідності – найсвіжішій приклад такої діяльності. А до цього – вже чисельні спроби створити «третій Майдан», виступи професійних «солдатськіх матерів», «тарифний геноцид», травневі марші тощо. Дуже часто в якості інформаційного приводу для таких дій використовуються новини з фронту, переважно дрібного, тактичного рівня, але в інформаційному плані вони подаються як стратегічно важливі. Варто зазначити і вміле використання різних політичних сил. В нагоді стають не тільки відверто радянські комуністи чи регіонали, а й на перший погляд абсолютно проукраїнські сили.
Крім виключно інформаційних акцій проти України ведеться і кібервійна. За словами спікера Українського Кіберальянсу (УКА) Шона Тансенда, російськими хакерами керує ФСБ та Адміністрація президента РФ. При чому є підтвердження наявності зв’язків російських держорганів з відомими кіберзлочинцями, що відкриває спецслужбам нові можливості. Хтось стає хакером за гроші, хтось завербований шантажем чи залякуваннями. Разом з тим, за даними УКА, російськи хакери АРТ28/АРТ29 (також відомі, як Fancy Bear та Cozy Bear), насправді не є єдиними групами і створюються ситуативно під конкретні атаки та завдання. Наявні докази вказують, що аналогічних стихійних груп ще багато, проте не всі є публічними. Крім того, через наявність різних кураторів та погану комунікацію між російськими державними органами, доволі часто ці групи працюють проти самих себе. Останні новини показали також, що ФСБ не завжди вміє тримати контроль над своїм підопічними. Чисельні витоки інформації про діяльність росіян зараз зробили більше шкоди репутації РФ ніж користі. З цим, на думку Тансенда, пов’язано і бажання російського оборонного відомства прибрати цю сферу під свій контроль.
Читайте також: Непомітна зброя. Місце України в інформаційній війні
Покращити ситуацію з протидією російському впливу повинна підписана Президентом України Доктрина інформаційної безпеки. Адже в неї нарешті прописані ролі та сфери відповідальності більшості українських державних органів, цивільних та військових. Однак, головна проблема інформаційного протиборства – це дотримання балансу між свободою слова та цензурою і чисельними заборонами. На думку Петрова, недостатньо просто зробити обмеження російським інформаційним продуктам (ЗМІ, кінофільмам чи, наприклад, пісням). Такі заходи повинні поєднуватися створенням якісної української альтернативи, щоб користувач міг самостійно, без примусу, обрати для себе національний продукт. А з ним, і змінити свій світогляд на українській.