Архітектура ― мистецька сфера numero uno на зламі XX―XXI століть, коли технологічний прогрес дав змогу творити структури, які донедавна годі було б збудувати. Архітектори розквітли в усіх можливих кольорах і формах. В Україні з архітектурою справи кепські, бігме, її майже не видно, натомість є банальне «містобудування», здебільшого невдале, зате з чималою дозою й історичного, й модерного кітчу. Недавно натрапив на цікаві думки щодо цієї теми Юрія Макарова: «Вештаючись новою столичною забудовою, ― пише він, ― як суворо-індустріальною, так і квазіностальгійною (аж до Воздвиженського Діснейленду), згадав про досвід Британії, зокрема ініціативу принца Уельського Чарльза, який започаткував нове містечко на півдні Англії. 1989 року його королівська високість опублікував книжку «Візія Британії», де оприлюднив свої погляди на містобудування: компактні поселення з покроковою доступністю до всіх необхідних об’єктів інфраструктури, традиційне (себто докорбюзьєвське) планування вулиць і кварталів, консервативна архітектура, загалом омріяне ХІХ сторіччя. 1993-го почалися будівельні роботи, які мають бути загалом закінчені близько 2024‑го».
Читайте також: Людина-інституція
Паундбері (саме це містечко має на увазі Макаров), цей витвір принца Уельського Чарльза, багато людей висміяли як феодальний Діснейленд, але щоразу більша й різноманітніша кількість його жителів дає підстави припускати, що чимало речей там зроблено так, як треба.
У 1988 році принц Чарльз найняв архітектора Леона Кріра родом із Люксембурга, аби розробити генеральний план розвитку Паундбері, шматка землі під Дорчестером у графстві Дорсет, належному до Корнуольського герцогства.
Крір ― архітектор, на додачу й філософ, а передусім візіонер, чиє професійне кредо походить із Кантового категоричного імперативу, який стверджує: «Слід завжди поводитися відповідно до таких правил, які ми хотіли б, щоб були застосовні до кожного й завжди». Крір каже: «Будуй так, щоб ти і твої ближні хотіли жити у твоїх будинках, з утіхою споглядати їх, працювати в них, проводити в них відпустки й із задоволенням доживати в них віку». Архітектура для Кріра наче музика, де гармонія постає через зіставлення незалежних, але повних власного значення та вираження осередків. Це прагнення порядку й відповідь на визнані цінності.
На генеральному плані Кріра подано загальні обриси кварталів, принципи визначення форми й кількості будівельних ділянок, кількість дозволених поверхів у будинках (п’ять, на думку Кріра, ― природний максимум), а також матеріали й технічні вимоги, яких треба дотримувати. План закладав принцип, що кожен мешканець міста повинен мати змогу дійти пішки за десять хвилин до всіх потрібних для життя зручностей і закладів. Архітектонічний характер Паундбері ― еклектична суміш георгіанського стилю дорсетських котеджів з елементами неоготики. Але його найбільша цінність виходить за межі стилістичних дефініцій і вподобань. Головна ідея ― розмаїття. Контори, майстерні та крамниці не виділені в окремі зони, а містяться поряд із житловими будинками. Будинки, доступні для людей зі скромним достатком, стоять по сусідству з будинками високої ринкової вартості так, що годі помітити різницю між ними. Насичена міська забудова дає змогу краще використати територію та сприяє формуванню міжсусідських контактів. Піші пересування мають гарантований пріоритет над автомобільними.
Британська газета The Guardian оцінює донедавна ще критиковані задуми принци Чарльза й групи архітекторів та урбаністів, які працюють із ним, так: «Якщо Паундбері ― гра, то це гра, яка з часом набула значно більшої переконливості. Це містечко роками висміювали як феодальний Діснейленд, де принц Чарльз міг гратися в планувальника, як Марія-Антуанетта зі своїм штучним хутором у Версалі, а тепер це начебто місто-примара дедалі більше утверджується як щось реальне. Тепер уже готово дві третини, цей «виплід урбанізації» став домом для громади в понад 3 тис. жителів (кінцева мета ― 10 тис.), там є орієнтовно 1,5 тис. будинків (35% їх здають в оренду за доступною ціною) і 2 тис. робочих місць на 185 підприємствах… Вулиці Паундбері звивисті й навмисне хаотичні, щоб зменшити швидкість транспортного руху, зі сліпими поворотами й без знаків «стоп» та будь-яких інших дорожніх знаків, бо кожен масив сплановано так, щоб до його центру можна було дійти не довше ніж за десять хвилин».
Читайте також: Таємнича Гενεαλογία
Кількість відомих альтернативних моделей радше скромна. Це велике щастя, що сироти, які лишилися після Корбюзьє з його тоталітарними ідеями, уже не контролюють наших міст. Тож, може, архітектори й забудовники повинні задуматися, звідки береться щирий чар вирішення, яке запропонував принц Чарльз? Нині, хоч як парадоксально, Паундбері скидається на проблиск майбутнього.
Тож, може, і Юрій Макаров має слушність, закінчивши свої архітектурні роздуми словами: «Якщо вже пішла така варязька пошесть, може, запросити якогось принца нам у мери? І членів палати лордів до Київради?».