Події в Білорусі чітко нагадують пряме російське втручання у внутрішні справи України під час та поміж двома останніми українськими революціями. Виникає стійке відчуття того, що в Білорусі Кремль застосовує український сценарій гібридної агресії, але модифікований з урахуванням місцевих особливостей. Остання електоральна кампанія в Білорусі, основною метою якої було чергове «елегантне» переобрання диктатора Лукашенки, запустила процеси, що загрожують стерти білоруську державу з політичної карти світу. Необхідну підготовку для цього ще два роки тому активізувала легальна резидентура російських спецслужб, організована на базі підрозділів МЗС РФ у Білорусі.
Дипломати під прикриттям
Попередній очільник дипломатичної місії РФ у Білорусі Міхаїл Бабіч, біографія якого тісно пов’язана з КГБ та ФСБ, починаючи з 2018 року мав значні можливості сприяти проведенню активних заходів по лінії російської зовнішньої розвідки в Білорусі. Як член Ради безпеки РФ, Бабіч брав участь у запуску спецоперації з окупації Криму. Саме ця обставина стала ключовою в рішенні Києва відмовити в узгодженні його кандидатури на посаду посла РФ в Україні. Позиція ж Мінська щодо цього «посла війни», навпаки, виявилася більш погоджувальною.
Протягом останніх двох років Посольство РФ у Білорусі було перенасичене працівниками Головного управління Генштабу ЗС РФ (колишнє ГРУ), СЗР і ФСБ. Перебуваючи безпосередньо в країні, вони могли опрацьовувати реалізацію всіх можливих сценаріїв із примусу Лукашенки до повноцінної інтеграції РБ у рамках так званої Союзної держави.
Читайте також: Світ і Білорусь: Незручна революція
Для цього Москві необхідно максимально ослабити режим Лукашенки, створити умови для відновлення проти нього міжнародної ізоляції, збільшити токсичність самого диктатора, а за потреби — залучити контрольований трансфер влади й замінити його на іншу проросійську фігуру. Значну роль у реалізації цього сценарію відіграють агенти впливу РФ на всіх рівнях системи держуправління РБ.
«Нова опозиція»
Чергова кампанія з переобрання Лукашенки в серпні 2020 року була обрана для ключового удару. За три місяці до цього раптово з’являються три нові опоненти до чинної влади, які ніколи раніше не були суб’єктами політичного процесу й не заявляли про свої претензії на найвищу посаду в державі. Усі особи цієї «нової опозиції» так чи інакше пов’язані з РФ.
Незареєстрований кандидат у президенти Валєрій Цапкала почав свою кар’єру працівником Посольства СРСР у Фінляндії, яке було наповнене агентурою Першого головного управління КГБ. Тривалий час він підтримував тісні зв’язки з російським чорносотенцем Валєрієм Скурлатовим. Разом з ним входив до правління російської партії «Возрождение», метою якої було відновити СРСР у межах 1945 року. До закінчення електоральної кампанії Цапкала втік до РФ і звернувся до Путіна з відкритим листом, де попросив його підтримати проведення вільних президентських виборів, а також висловився на підтримку затриманих у Білорусі «вагнерівців».
Читайте також: Кремлівські інтриги як щагроза Мінську
Бізнесмен Сяргєй Ціханоуський, маючи свої основні активи в Росії, почав раптово проводити медіаактивність у Білорусі в березні 2019 року. До цього абсолютно невідомий у політичних колах, він починає зустрічатися з лідерами білоруського опозиційного мейнстриму. Феноменально, але рівно за рік він стає фігурою, яка починає претендувати на найвищу посаду в державі.
Міжнародна розвідувальна спільнота InformNapalm установила, що Ціханоуський 2017 року незаконно відвідував окупований Крим, виявила його відеозвернення про «русский мир», у якому він стверджує, що Білорусь була також частиною цього «мира».
Наприкінці травня 2020 року проти Ціханоуського провели провокацію спецслужб й інтернували його в слідчий ізолятор. Натомість весь протестний потенціал Білорусі мобілізовувала його дружина Святлана, яка стала основним опонентом Лукашенки. Навколо її персони згуртувався об’єднаний штаб «нової опозиції», який використав накопичений соціальний капітал її чоловіка. 11 серпня вона втекла з Білорусі, а її заяви перевели радикалізацію масового протесту в мирне річище.
Попри те що Ціханоуська відверто називає Росію «старшим братом», а її риторика полягає в проросійському дискурсі, є ймовірність, що за необхідного протистояння впливу міжнародних акторів вона все ж таки сприятиме реалізації власного білоруського сценарію.
Віктар Бабарика, ще один новоявлений опонент Лукашенки, безпосередньо афілійований із державотворчою російською компанією «Газпром», 20 років очолював її білоруську дочку — Белгазпромбанк. Він обіймав керівну посаду в структурі, доходи від діяльності якої йшли, зокрема, і на фінансування російської воєнної агресії в Україні, Грузії та Сирії. У 2010 році саме за допомогою Газпрому й підконтрольному йому телеканалу «НТВ» Росія проводила повноцінну інформаційну війну проти режиму Лукашенки. Основним її продуктом став серіал «Хрещений батько» («Крёстный батька», 2010–2011), який вплинув на масовість білоруських протестних виступів проти влади в грудні 2010 року під час так званих президентських виборів. На той момент перед РФ стояло завдання активізувати розгортання Митного союзу, зупинити небезпечне для неї зближення Білорусі з ЄС та примусити її ввійти в Єдиний економічний простір.
Читайте також: Білоруські ультрас. Нахненні Україною
Залучення репресивного апарату, жорстокий розгін протестів у грудні 2010 року, арешти сотень людей і їх кримінальне переслідування занурили режим Лукашенки в міжнародну ізоляцію. Цілі та завдання РФ було повністю виконано. Крім цього, Росія отримала стратегічний контроль над газотранспортною системою Білорусі, стала для неї єдиним кредитором та постачальником енергоресурсів. Мінськ багато в чому втратив самостійність зовнішньої політики, ставши, по суті, російським протекторатом.
Примушення до інтеграції
Через десять років РФ знову використовує у своїх цілях «президентські вибори» в Білорусі й намагається аналогічним чином реалізувати власні геополітичні завдання. Допомогу водночас надають прямі агенти російського впливу, які інфільтровані до системи держуправління РБ. У серпні 2020 року весь світ був шокований відвертим терором, який застосували силові підрозділи проти мирного населення Білорусі. Офіційно підтвердили смерть не менше як трьох учасників акцій протесту. Сотні людей отримали вогнепальні поранення, а також травми від розриву гранат. З початку протестів затримано понад 10 тис. осіб, щодо чималої їх кількості застосовано тортури та знущання. Загибель людей, багато поранених, абсолютно невмотивована особлива жорстокість підрозділів МВС, залучення армії проти власних громадян стала основним тригером загальнонаціональних масштабних акцій протесту, яких раніше Білорусь не знала.
Як і 2010 року, після деякої відлиги у відносинах із Заходом риторика Лукашенки повністю змінилася, з’явилися звинувачення у втручанні країн НАТО та навіть України. Барикади на вулицях Мінська, вуличні бої одразу в кількох містах, побоювання потенціалу мирного білоруського протесту, що зростає, відновлення міжнародної ізоляції та небезпека втратити реальну владу стали причиною звернення режиму по допомогу до Кремля. Подальша логіка дій свідчить про те, що процеси протидії створеної для нього загрози вже під зовнішнім російським контролем.
Антикризовий менеджмент по-кремлівськи
12 серпня спільнота InformNapalm зафіксувала переміщення двох літаків Ту-134АК ПКС РФ на територію Білорусі. Ці спецборти VIP-класу перевозять російських військових рангом не нижче заступника міністра оборони РФ разом з обслуговуючим персоналом.
16 серпня російська сторона офіційно підтвердила Лукашенці свою готовність сприяти у вирішенні проблем на підставі Договору про створення Союзної держави, а за потреби і в контексті ОДКБ.
18 та 26 серпня в національному аеропорту «Мінськ» зафіксований спецборт Ту-204/214ВПУ спеціального льотного загону «Росія» Управління справами президента РФ, який перевозить найвищих представників влади. Літак обладнаний висотним пунктом управління і побудований спеціально для ФСБ РФ. Він міг доставити у Білорусь як керівників тріади розвідувальних служб та очільника Радбезу РФ, так і членів апарату Путіна.
Читайте також: Александра Гужон: “Білоруський режим поступово адаптується до протестів”
Уже 27 серпня Путін заявив про сформування на прохання Лукашенки резерву підрозділів Росгвардії, щоб залучити їх на території Білорусі в рамках придушення акцій протесту.
Крім показової підтримки режиму Лукашенки, цілком можливо, РФ перекинула до Білорусі своїх військових фахівців, радників і політтехнологів, які на місці здійснюють «антикризове управління» ситуацією. Саме цим можна пояснити раптове проведення вперше з 1994 року масових акцій на підтримку «останнього диктатора» по всій країні.
За своїм духом, формою та змістом вони чітко нагадують мітинги Антимайдану, спеціально організовані для мобілізації прихильників Януковича на противагу Революції гідності. Учасників мітингів як у Мінську, так і в регіонах масово звозять автобусами з різних куточків Білорусі. Під час проведення використовують атрибутику російського чорносотенного руху «НОД» і державні прапори РФ.
Кількаразова поява Лукашенки на центральному мінському проспекті в бойовій екіпіровці з автоматом АК на тлі спецпідрозділів та внутрішніх військ, причетних до особливо жорстокого придушення мирних протестів, практично перевела його в розряд російських польових командирів, які перебувають на ручному керуванні, на кшталт Кадирова чи ліквідованого Захарченка. Імовірно, це також результат роботи російських політтехнологів, які раніше створювали для Путіна образ альфа-самця. У будь-якому разі надмірне збільшення токсичності Лукашенки також уже досягнуто.
Водночас кремлівські стратеги намагаються штучно розпалити громадянський конфлікт у Білорусі та створити чинник застосування сили вже від імені тієї частини суспільства, що підтримує Лукашенку. Аналогічні заходи РФ здійснювала в Україні. Цей механізм добре розкрито в матеріалах InformNapalm щодо листування архітекторів «русской весны» — очільника апарата Путіна Владіслава Суркова (#SurkovLeaks) та представника Інституту країн СНД Кіріла Фролова (#FrolovLeaks).
Нова вежа Кремля
Велика кількість ознак указує на те, що режим Лукашенки з початком масових протестів не тільки змінив свою орієнтацію на показову проросійськість, а й намагається навіть перетворитися на повноцінну окрему вежу Кремля. Реалізується це на рівні дій і заяв. Ключові з них такі:
• видача Росії затриманих бойовиків «ЧВК Вагнера», попри вимоги України, що поставило режим Лукашенки в один ряд із державою-агресором РФ;
• інформаційно-психологічна операція проти керівництва Німеччини та Польщі в інтересах РФ та відкрита дезінформація, щоб нівелювати провал російських спецслужб в операції замаху на життя лідера російської опозиції Алєксєя Навального;
• наративи про єдину армію РБ та РФ та про готовність воювати на боці Росії в разі військової агресії проти неї;
• кадрові перестановки на прохання Кремля в силових відомствах РБ, насамперед зміна голови КДБ;
• відкриті звинувачення в підривній діяльності країн Балтії, Польщі та України;
• ворожі випади та провокації стосовно України, зокрема застосування прикордонного контролю до автомобіля посла України в РБ Ігоря Кизима під час його повернення в Білорусь;
• активне використання міфологем про спільну з РФ «вітчизну», що тягнеться від Бреста до Владивостока.
Причина демонстративної сервільності перед Кремлем, очевидно, полягає в тому, що РФ на сьогодні є єдиною силою, яка виступає гарантом збереження влади Лукашенки. Про це показове заступництво яскраво свідчить візит прем’єр-міністра РФ Міхаїла Мішустіна до Мінська та особистий візит Лукашенки до свого протектора в Сочі ще до дати своєї «інавгурації».
Тому черговий блеф і політичний еквілібризм у контексті виконання домовленостей щодо Союзної держави, імовірно, матиме для Лукашенки фатальні наслідки. Єдина оперативна можливість, яка в нього залишилася, — зволікати в процесі виконання цих домовленостей та відтерміновувати проведення вже анонсованої конституційної реформи.
Поглинання країни
Пріоритетними цілями РФ на цьому етапі є встановлення контролю над інформаційним простором та суспільно-політичною сферою Білорусі.
Наступником Міхаїла Бабіча та чинним послом РФ у Білорусі є Дмітрій Мєзєнцев — фахівець в інформаційній сфері. Він професійно займається політичною психологією, а тема його дисертації присвячена питанням інформаційно-психологічного впливу на населення за допомогою ЗМІ. Саме він може мати причетність до заміни в серпні журналістів-страйкарів і техперсоналу Белтелерадіокомпанії на кілька груп російських фахівців з ведення інформаційної війни.
Читайте також: Ольга Жіль-Белова: «Мобілізація, що розтяглася в часі, видається єдиною можливістю змінити долю Білорусі»
Відомо, що пряму трансляцію з акцій на підтримку Лукашенки здійснює один з основних російських рупорів пропаганди — телеканал RT, а кількість його працівників у Білорусі вже перевищила 30 осіб. За організацію діяльності російських ЗМІ в РБ Лукашенка особисто подякував Мєзєнцеву.
До цього часу в Білорусі не було впливового суб’єкта політичного поля, який представляв би та артикулював би інтереси РФ. Тому Росія може використовувати наявний потенціал для створення псевдодемократичного опозиційного руху, своєрідного аналога (про)російської партії ОПЗЖ в Україні. Цілком імовірно, що цей рух з’явиться з надр структур «нової опозиції», яка вже заявила про створення політичної партії «Вместе».
Магістральний напрям для РФ — узяти під свій контроль системи держуправління, а також силовий блок РБ. Крім цього, Росія, як і 2010 року, має намір отримати повний доступ до ключових галузей білоруської економіки.
Сьогодні як представники режиму Лукашенки, так і російські ЗМІ синхронно проводять інформаційно-психологічні операції зі створення уявної загрози з боку країн НАТО та України. Щоб протидіяти цій «загрозі», у Гродненську область перекинули значні сили та засоби ЗС РБ. Неподалік кордонів з Польщею та Україною 14 вересня розпочалися спільні тактичні навчання білоруської армії з російськими військовими. Громадська думка як Білорусі, так і Росії готується до обґрунтування та виправдання можливого російського вторгнення в країну.
Біля кордонів України та Білорусі вже сформована єдина наступальна лінія ЗС РФ. На білоруському стратегічному напрямку сконцентровані ударні формування 144-ї мотострілецької дивізії 20-ї загальновійськової армії ЗС РФ, яка входить з білоруською армією в Єдине регіональне угруповання військ. У другому ешелоні дислокуються формування 1-ї танкової армії — основного бронетанкового кулака РФ.
Усе це створює оперативний простір для проведення диверсій, які, своєю чергою, дають змогу залучити на території Білорусі російські війська в рамках Союзної держави або ж виконання положень ОДКБ. Очевидно, режим Лукашенки може до цього вдатися, якщо втратить контроль над ситуацією в країні. Сьогодні Росія має у своєму розпорядженні весь арсенал основних сил та засобів для встановлення повного контролю над Білоруссю. Після проведеної конституційної реформи Путін отримав карт-бланш на будь-які дії щодо реалізації геостратегічної мети РФ — повноцінного розгортання Союзної держави з прицілом на інкорпорацію до неї окупованої території України.
Перешкодою для розвитку цих подій може стати воля й мудрість білоруського народу, який цілком здатен і має реалізувати власний сценарій та зробити остаточний цивілізаційний вибір.