Довершена картинка, актори та нетривіальні сценарії – цього британському кіно ніколи не бракувало. Воно здебільшого консервативне позитивному сенсі цього слова: не підміняє браку акторської майстерності та хиби сценарію масштабністю масштабною комп’ютерною графікою абощо. Навчитися грати на театральній сцені, а вже потім зніматися у кінострічках – це таке собі правило гарного тону по-британські, якщо хочете. А тамтешня сцена – це дуже серйозно. Вона поставлена і викшталтована Шекспіром, Марлоу, Кідом, Шоу та Макдонахом. І тим, хто починав зі сцени, далі легше. Вони гарно почуваються що у велетенських блокбастерах, що у картинах від BBC чи Netflix.
Цьогорічна ретроспектива нових британських фільмів, показаних українському глядачу ніби і коротка (це лишень 4 стрічки), але по-лаконічному довершена. Фантастика, драма, історична трагікомедія – є чим здивувати, примусити глядача до діалогу, порушити низку тем. Кожна стрічка – картина-важковаговик, рівна серед інших рівних. Прикметно, що всі вони створені у копродукції декількох держав поміж собою
Читайте також: Рим і Скорсезе: близькі контакти першого ступеня
Спочатку хотілося декілька слів сказати про фантастичну картину французької режисерки Клер Дені «На висоті» із Робертом Паттінсоном та Жюльєт Бінош у головних ролях, прим’єра якої відбулася на цьогорічному кінофестивалі в Торонто. Для Дені це перша спроба вийти поза рамки тем, заданих картиною «Красива робота» 1999 року, теми пост колоніалізму, та торкнутися психології та футуристки вже самостійно. Без допомоги Віма Вендерса та Джима Джармуша, у яких Дені була асистентом режисера. Власне, для Роберта Паттінсона це теж була нагода з’явитися в новому амплуа, перекрити нав’язливий образ Едварда Каллена із саги «Сутінки», і нарешті стати в очах публіки не актором однієї вдалої франшизи, а чимось більшим. Це те, що йому не зовсім вдалося у «Космополісі «Девіда Кроненберга, хоча вже там він показав, що може претендувати на виконання складних психологічних ролей.
«Поза межами Сонячної системи змовкає радіо. А ми всі досі живі», – говорить головний герой фільму «На висоті». Дія картини відбувається десь за межами Сонячної системи, де екіпаж космічного корабля виконує незвичну місію. Його мета – найближча до Землі чорна діра, можливе альтернативне джерело енергії для людства. На його борту команда молодих чоловіків і жінок – злочинців, засуджених до довічного ув'язнення. Їхнє завдання полягає у дослідженні теорії Пенроуза, практичному дослідженні правдивості теорії Пенроуза, яка говорить про те, що енергію можна видобувати з чорної діри, яка обертається. Паралельно з ци керівниця місії доктор Дібс (Жюльєт Бінош) провадить ряд експериментів з продовження життя на космічній станції, провадячи штучне запліднення. Через вплив космічної радіації експерименти довгі роки неуспішні. Серед ув’язнених знаходиться Монте (Роберт Паттінсон) який добровільно відмовився від любові та інтимних стосунків. Обманним шляхом його сім'я імплантується одній з космічних бранок. Народжується дівчинка, якій судилося змінити життя героя, який знає, що приречений померти на станції в умовах глибокого космосу коло надзвичайно небезпечної чорної діри. Ця історія торкається дуже нелегких для людства тем – свідомого і відповідального батьківства, емоційного контакту батьків та дітей, космосу з його екстремальними умовами для всього живого як виклику і як способу порятунку, бо там є можливі альтернативні джерела енергії.
Один з викликів та шансів для актора чи акторки – зіграти у байопіку, подарувати свій голос і обличчя видатній історичній особі, знову показати світу перипетії нетривіального життя. «Колетт» із Кірою Найтлі у головній ролі – це артикулювання питання, що слава і визнання після публікування літературних творів, трапляється, належить не їхнім справжнім авторам. Творче подружжя – це майданчик для боротьби, якщо один з його учасників хоче використати іншого як літературного раба. Особливо в час, коли суспільство не надто вірить, що вагомі інтелектуальні звершення можуть бути результатів розуму та генія, які належать жінкам. Так сталося і за життя Сідоні Габріель Колетт (Кіри Найтлі) та її першого чоловіка Анрі Готьє-Вілара, видатних французьких літераторів так званої «Прекрасної доби» (1890-1914).
Читайте також: Подолати «Гравітацію»
Останній писав під псевдонімом «Віллі», що давав йому можливість приховувати справжнього автора його бестселерів про Клодін, якими часто була його талановита дружина. Ця богемна пара перетворюється на сенсацію вищого світу Парижа. Але коли Готьє-Вілар намагається змусити Колетт написати ще один роман, вона починає боротьбу за творчу свободу, кидаючи виклик громадським уявленням про літературу, моду та сексуальність. Героїня Кіри Найтлі – не перша жінка в чоловічому костюмі, яку бачила Франція. Такий костюм, як і у випадку Жорж Санд чи Фріди Калло – це виклик суспільству, примус до змін, що назріли. Клодін пережила свого першого чоловіка, який не був нездарою, проте затятим картярем та ловеласом. Її 1948 року було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури. 1954 року вона стала першою мисткинею, чию заслугу було визнано публічно державою, з волі якої письменницю поховано на цвинтарі Пер-Лашез.
Звертає на себе увагу й історична трагікомедія від режисера Йоргоса Лантімоса, автора «Лобстера» та «Вбивства священного оленя», яка відкривала цьогорічний кінофестиваль «Нове британське кіно». Англія, початок XVIII століття, бароковий час велетенських перук та дзвоників клавесину. На престолі бездітна Анна Стюарт (Олівія Колман), яка страждає ожирінням, подагрою і депресією. Усі сімнадцять дітей, зачатих нею від давно вже померлого чоловіка Георга Данського, померли під час пологів або відразу після них. Тепер у спальні Анни замість потомства клітки з кроликами, яких також сімнадцять, вони названі іменами мертвих немовлят, і королева Анна святкує день народження кожного. Головною ж забавою при дворі є перегони пернатих і ракоподібних.
Читайте також: Вулкан на тлі Арарату
Аби остаточно не збожеволіти в товаристві кроликів, качок і лобстерів, королева спить з Сарою Черчилль, герцогинею Мальборо (Рейчел Вайс), і навіть дарує їй від надміру почуттів замок Бленгейм — той самий, в якому два століття опісля оселиться її прапраправнук Вінстон Черчилль. Але Сарі й цього мало: у фаворитки серйозні політичні амбіції. У самому розпалі війна за іспанський спадок. Торі в особі заклятого ворога Сари, міністра Роберта Гарлі (Ніколас Голт), намагаються вмовити королеву на мир з французами. Тому вона інтригує на користь вігів, партії чоловіка. На жаль, її плани порушить несподівано прибула з провінції далека й бідна родичка, кузина Абіґейл (Емма Стоун). Попри всі інтриги остання зі Стюартів за допомогою родини Мальборо лишить своїм наступникам країну в непоганому стані, а прізвища британських правителів будуть виринати на сторінках історії поряд з герцогами Мальборо ще не раз. Разом вони виграють ще не одну війну. Світова прем'єра стрічки відбулася 30 серпня 2018 року на 75-му Венеційському міжнародному кінофестивалі, де він брав участь в основній конкурсній програмі та отримав Срібного лева — Гран-прі журі, а Олівія Колман була відзначена «Кубком Вольпі» за найкращу жіночу роль..
Африка – континент великих можливостей, а поряд із цим купи стереотипів і злочинів. Історія, яку оповідає драма «Я не відьма», відбувається в Замбії. Після невеликого інциденту в селі, коли жінка з важким відром, несеним на голові, впала, дев'ятирічну Шулу визнали винною та відправили у табір для відьом. Дівчинку попередили, що якщо раптом вона спробує втекти, – перетвориться на білого козла. У цьому нав’язаному новому житті дитині доведеться зробити вибір: прийняти долю або ризикнути всім заради свободи. Це оповідь про гідність – втечу, або вічне скніння та заробляння грошей для товстезного дядька-супервайзера, який наживається на ритуалах та експонуванні малої Шули туристам, мов мовчазного етнографічного експоната. Стати тим, ким хочеш, а не тим, чию роль накидає суспільство, бо «це традиція», «всі так роблять» і так далі – досі випробування в цьому світі. Стрічка стала повнометражним режисерським дебютом Рунгано Ніоні. Фільм було відібрано для участі у Двотижневику режисерів на 70-го Каннському міжнародному кінофестивалі (2017) У вересні 2018 року картину було висунуто від Великої Британії претендентом на 91-шу премію «Оскар» Американської кіноакадемії в номінації за найкращий фільм іноземною мовою.
Трилер «Звір» режисера Майкла Пірса оповідає про заздрощі та бажання контролю над рідними як призвідників трагедій. В чому сенс справжнього егоїзму, та чому найбільше люди потерпають саме від найрідніших людей? Молл виповнюється 27 років, але свято не робить її щасливою. Вона живе з батьками на невеликому острові і буквально задихається від нерозуміння і гніту сімейного кола. Молл зустрічає своє перше кохання в неспокійний час, – островом нишпорить серійний вбивця. Паскаль з'являється нізвідки та стає для Молл втіленням свободи.
Читайте також: Небесний покровитель Празької весни
З ним вона вперше відчуває себе живою і позбавляється від всіх невидимих пут. Але щастя дівчини не дає спокою її сім'ї та жителям острова. Вони підозрюють Паскаля в причетності до цих звірячих вбивств. Молл доводиться обирати: бути разом з Паскалем проти всіх або залишитися на стороні більшості. Стрічку номіновано на премію British Independent Film Awards за найкращі британський незалежний фільм, режисуру, сценарій, жіночу роль, кастинг, музику і найбільш багатообіцяючі акторські, продюсерські та сценарні дебюти.
Цього року «Нове британське кіно» стає ще доступнішим для глядачів з особливими потребами. Психологічний трилер «Звір» та добірка короткометражних фільмів, номінованих на премію Британської кіноакадемії, будуть показані з тифлоперекладом (додаткова аудіодоріжка, яка пояснює, що відбувається у сценах фільму, для людей з порушенням зору) та спеціальним субтитруванням (текстова доріжка, що супроводжує фільм написами у нижній частині екрану для людей з порушенням слуху).
Також варто зазначити, що після закінчення фестивалю «Нове британське кіно» активісти та керівники кіноклубів зможуть провести в своєму місті ретроспективні покази спеціальної підбірки фільмів фестивалю «Нового британського кіно» в рамках проекту «Артхаус Клуб». Окрім стрічок із минулорічних програм «Нового британського кіно», для кіноклубних показів доступна нова робота Пітера Джексона («Володар перснів») – документальна стрічка «Вони не постаріють». В її основу лягли кадри Першої світової війни з архіву Імперського військового музею в Лондоні – понад 100 годин зйомок на чорно-білу плівку, які було відреставровано, переведено у колір та озвучено (у рамках відзнаки 100-річчя завершення війни 1918-2018).