Після нападу ХАМАСу на Ізраїль в жовтні минулого року й подальшої операції Цахалу в Сектори Газа, в багатьох почало виникати питання – як себе поведе ісламський режим в Ірані, й чи наважиться він використати цей конфлікт собі на користь, задіявши своїх проксі в Лівані, Хезболлу, й тим самим розширивши війну за межі Сектору Газа. Водночас, зосередження уваги на ймовірних кроках Хезболли певною мірою приспала пильність багатьох оглядачів й політиків на Заході й відволікла від чергової загрози. Вона прийшла звідти, звідки її чекали найменше – з півдня Червоного моря. Про-іранські бойовики відкрили новий фронт у дистанційній війні з Ізраїлем й почали створювати вибухонебезпечну ситуацію не лише з боку південного Лівану, Сирії й Іраку, а й з Ємену.
У вівторок, 9 січня, сили США і союзників в рамках операції Prosperity Guardian, відбили масову атаку хуситів у Червоному морі, яку вже встигли охрестити найбільшим нападом на судна в регіоні з кінця листопада 2023 року. Напади було здійснено принаймні з двох точок – на південний захід від портового міста аль-Моха та в аль-Худайда, в західному Ємені. За словами американських чиновників, на момент атаки в цьому районі перебували приблизно 50 торгових суден.
Їхні екіпажі повідомляли про обстріли ракетами і безпілотниками. CNBC повідомило, що до району вирушили чотири військових кораблі американської коаліції, які збили 18 хуситських безпілотників, дві крилаті ракети та одну балістичну ракету. За даними США, це вже 26-а атака хуситів на торговельні судна починаючи з 19 листопада.
У середу, 10 січня, Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію, вимагаючи, щоб хусити негайно припинили напади на судна в Червоному морі, наголосивши на праві країн-членів ООН захищати свої кораблі. Хусити назвали резолюцію «політичною грою», стверджуючи, що вони атакують судна, пов’язані з Тель-Авівом, на знак протесту проти війни Ізраїлю проти ХАМАСу в секторі Газа. За резолюцію проголосували одинадцять країн; Росія, Китай, Мозамбік і Алжир утрималися.
У ніч на п’ятницю, 12 січня, об’єднані сили США та Великобританії за підтримки Австралії, Бахрейну, Канади та Голландії розпочали авіаудари проти позицій хуситів у Ємені. За інформацією місцевих джерел, авіаудари були завдані по Сані, аль-Худайді, й аеропорту в Сані, який контролюють хусити. Зранку американські повітряні сили підтвердили, що принаймні 60 об‘єктів хуситів в різних локаціях зазнали удару вчора вночі.
Хто такі хусити
Хусити, офіційно відомі як Ansar Allah або ж «Прибічники Бога» – це угрупування шиїтських бойовиків, які контролюють західний Ємен. Угрупування було засноване в 1990-х роках як рух для захисту інтересів шиїтів та племені Хусі в Ємені (де переважають сунніти). Хусити виступають також проти впливу США та Ізраїлю на Близькому Сході. Засновник угрупування, Хусейн аль-Хусі, був ліквідований єменською армією в 2004 році і з того часу бойовиків очолює Абдул Малік аль-Хусі, брат Хусейна. Після Арабської Весни в регіоні в 2011-му, хусити розширили свої території й відтоді контролюють Баб-ель-Мандебську протоку, а отже і вихід в Червоне море.
Хоча хусити підтримували тісну дружбу з Іраном досить довго, до кінця 2000-х вони воювали проти офіційного єменського уряду без значної іранської підтримки. Дві ключові події в Ємені — усунення від влади президента Алі Абдаллаха Салеха в 2011 році та початок чергової громадянської війни в кінці 2014 року — створили умови, які перетворили хуситів на серйозного політичного та військового гравця, цим самим не на жарт зацікавивши Тегеран.
Нещодавні напади хуситів на торговельні судна викликали побоювання щодо подальших наслідків для світової економіки. Через небезпеку в Червоному морі судна змушені обирати інші шляхи транспортування товарів, що призводить до підвищення їхньої собівартості та зростання інфляції. Приблизно 15% від загального обсягу світового судноплавства проходить через Суецький канал, який є найкоротшим маршрутом між Європою та Азією. Ним часто проходять судна, які перевозять нафту та зріджений природний газ з Перської затоки, а також споживчі товари та електротехніку з Китаю, Тайваню та Бангладешу. Цей маршрут також важливий для ланцюгів постачання харчових та напоїв, зокрема чаю та кави з Східної Африки, вина з Австралії та Нової Зеландії, а також обробленого замороженого м’яса з Таїланду та рису з Камбоджі.
Ісламська Республіка Іран та її бойовики
З самого початку свого заснування в 1979 році, Ісламська Республіка обережно, але наполегливо створювала або ж просто фінансувала десятки терористичних угрупувань на Близькому Сході, в Середній Азії й Африці. Як тоді говорили члени Пасдарану (Вартових Ісламської Революції), «межі Ісламської Республіки завершуються там, де завершується революція». Протягом 45 років Іран щедро фінансував сотні бойовиків в регіоні, саботуючи стабільність і руйнуючи політичну незалежність багатьох близькосхідних держав задля укріплення позицій своїх про-іранських угрупувань.
У 2018 році Державний департамент США заявив, що за їхніми підрахунками, з 2012 року Ісламська Республіка витратила $16 мільярдів на підтримку режиму Асада та фінансування своїх проксі в Сирії, Іраку та Ємені. У цьому ж звіті також йшлося, що Іран щорічно витрачає принаймні $700 мільйонів на підтримку бойовиків Хезболли в Лівані, й $100 мільйонів на сприяння палестинським угрупуванням, таким як ХАМАС й Ісламський Джихад.
Основною причиною «інвестиційної привабливості» Ємену для Пасдарану стало його стратегічно важливе розташування біля Саудівської Аравії, давнього суперника Ірану в регіоні.
У вересні 2014 року, після того, як хусити захопили столицю Ємену, Сану, вони звільнили іранців, які були затримані в Ємені, включно з членами Хезболли і Пасдарану. Хусити також оголосили про відкриття прямих рейсів з Ірану; перший іранський комерційний літак приземлився в Сані у березні 2015 року. Того ж року хусити підписали економічну угоду з Іраном, яка охоплювала питання нафти, торгівлі та виробництва електроенергії.
Водночас, Пасдаран почав поступово передавати хуситам різноманітні види зброї. Вони забезпечували навчання бойовиків, навчаючи їх бойових тактик, обслуговуванню ракетних установок й використання безпілотників. Хоча Іран не міг покладатися на повітряні та земельні мости для транспортування зброї та матеріалів в Ємен, він використовував морські шляхи для контрабанди озброєння. Скажімо, іранці розбирали свої збройові системи, й перевозили їх через порти Оману та Ємену.
Перші докази прямої підтримки Іраном хуситів з’явилися в 2016 році, коли хусити обстріляли американські, еміратські і саудівські військові кораблі, які перебували біля узбережжя Ємену. За повідомленнями Center for Strategic and International Studies (CSIS), станом на 2021 рік Іран передав хуситам технології протитанкових керованих ракет, морські міни, безпілотники, включно з іранськими Qasef (яка є модифікацією іранського БПЛА Ababil), ракети Катюша, переносні зенітні ракетні комплекси Misagh-2, балістичні та крилаті ракети.
У лютому 2017 року хусити оголосили, що мають нову ракетну технологію – ракети Burkan-2, яка, за їхніми словами, могла долетіти до Ріяду. Лідер хуситів, Абдул Малік аль-Хусі, у телевізійній промові у вересні 2017 заявив, що його балістичні ракети легко дістануть столицю ОАЕ Абу-Дабі й будь-яку точку в Саудівській Аравії. У листопаді 2017 року хусити завдали удару по аеропорту в Ріяді, за 900 км від Сани. Експерти ООН заявили, що ці ракети були «простішою версією» іранської Qiam-1, а Іран надав хуситам ключові елементи цих ракет. Іранські компоненти були інтегровані в єменські зенітно-ракетні комплекси SA-2 для створення ракет серії Qaher.
З допомогою Пасдарану хусити розробили модифіковану версію іранських крилатих ракет Quds-1 і Quds-2. Іран також передав хуситам БПЛА Samad-3, який може летіти на відстань до 1000км. Окрім цього члени Пасдарану активно допомагали хуситам здійснюваті кібератаки, скажімо, на об’єкти в Саудівській Аравії. Звіт ООН у 2019 році зазначив, що Іран нелегально поставляє пальне хуситам, відвантажуючи його в іранських портах за фальшивою документацією.
З 2015 по 2021 рік хусити, за повідомленнями, випустили 430 ракет і 851 безпілотник у бік Саудівської Аравії з території Ємену. У січні 2022 року вони здійснили два напади на ОАЕ – один з них на авіабазу в Ад-Дафра, де розташовувалися американські військові.
Санкції, дипломатія, жорстка позиція
Постає питання — як боротися з черговими загрозами, які створює Ісламська Республіка в регіоні? У відповідь на напади хуситів на судна в Червоному морі минулого місяця, США оголосили про запровадження санкцій проти 13 осіб, а також фірм, які ймовірно, передають хуситам десятки мільйонів доларів від продажу іранських товарів в Ємені.
Проте, останні роки показали, що Іран навчився дуже вміло обходити санкції, які часто є надокучливою, але некритичною перешкодою. Скажімо, Іран продовжує продавати свою нафту (хоча й за дуже заниженими цінами) в обхід санкцій, через фірми-одноденки. Численні санкції теж не завадили Ірану отримувати західні елементи для створення власного озброєння (як, наприклад, у випадку з БПЛА Shahed-131/136).
Окрім того, Іран продовжував фінансувати терористичні угрупування на Близькому Сході незважаючи на (або й завдяки) історичну ядерну угоду, яка була підписана в 2015 році й передбачала значне зняття санкцій з Ірану і подальшу реінтеграцію в світову спільноту. Проте, як показала історія, Ісламська Республіка прагне не інтеграції, а агресивної домінації.
В той же час, певна низка подій починаючи з 2020 року, продемонструвала, що Іран дуже добре розуміє червоні лінії й добре реагує на застосування грубої сили. Мало того, принаймні на даний момент він не має можливості завдати співрозмірного удару у відповідь. Скажімо, в січні 2020 року американські сили в Іраку ліквідували Кассема Солеймані, ключового іранського генерала, голову елітного підрозділу Пасдарану – Кудс. Його вважали засновником теперішньої агресивної стратегії Ірану на Близькому Сході.
Тегеран погрожував «жорсткою відплатою», проте спромігся лише на обстріл пустих американських баз в Іраку. В листопаді 2020 року Мосад ліквідував одного з топ-розробників іранської ядерної програми, Мохсена Фахрізаде, на іранській території — нам що Іран зумів відповісти лишень припиненням й без того складної співпраці з МАГАТЕ. 25 грудня 2023 року Ізраїль ліквідував в Сирії одного з топових військових Пасдарану, Сейеда Резу Мусаві, колишнього сподвижника Солеймані і сірого кардинала Пасдарану в Сирії. Згодом, 2 січня 2024 року в Бейруті ліквідували Салеха аль-Арурі, одного з впливових чиновників ХАМАСу, який відповідав взаємодію ХАМАСу з Іраном. На жоден з цих інцидентів Іран не знайшов засобів і ресурсів, щоб відповісти. Це лише підтверджує те, що для приборкання (або й можливого повалення) режиму в Тегерані потрібна жорстка демонстрація сили, а не дипломатія, перемовини й намагання задобрити режим обіцянками про зняття санкцій. Проте слід пам’ятати, що така можливість існуватиме недовго: Тегеран чудово розуміє свої вразливі сторони й стає дедалі агресивніший. Іран вже довго намагається отримати російські Су-24 (на разі не має конкурентної авіації, як, скажімо, Туреччина). Незважаючи на бажання Заходу гасити конфлікти й умиротворювати агресора (як він продовжує це робити у випадку з Росією), задля уникнення розгортання чергового фронту війни на Близькому Сході, Захід має не лише підготуватися до ймовірної потреби нейтралізувати Іран, а й бути готовим зробити це до того, як Тегеран отримає російську авіацію й ядерні технології.