Утім, якщо два перших проекти так чи інакше майже цілковито залежать від зовнішніх чинників, проблема недоторканності болюча, але некритична і з нею в окремих випадках можна собі якось дати раду, то обійти перезрілу ЦВК майже нереально. У ній, як у скирті сіна, схована голка Кощія.
Наявна ЦВК уже два роки як нелегітимна, перепрацювала всі можливі формальні терміни, і, якщо бути відвертим та чесним, усі вибори, проведені в країні за її участю, викликають чимало запитань. Звісно, ніхто ніколи не ставитиме її повноваження під сумнів і не відмотуватиме коліщатка назад, але проблема від цього не зменшується. Змінити ситуацію, звісно, можна, і це питання радше технічне, ніж політичне. Принаймні в нормальній країні так було б. Але ми живемо в особливий час, в особливій країні з владою, яка на все має свій особливий погляд, зокрема і щодо дотримання букви закону. А тому проблема ЦВК давно не є питанням рахункової комісії, а радше стратегії, тактики й іноді навіть геополітики.
Насправді процедура заміни членів комісії доволі проста. Фракції парламенту подають президентові список кандидатур. Той відповідно з урахуванням цих пропозицій робить подання в парламент. Усіх чи ні — це його особисте право згідно із законодавством. Він просто чує думку фракції та обирає. Право парламенту — підтримати або ні. Якщо кандидатуру не підтримують, треба шукати іншу. Все.
І от одного прекрасного червневого дня, коли парламент уже потроху збирався йти на канікули, депутати несподівано отримали вісточку з Банкової у вигляді подання президента зі списком 11 кандидатур із 12 можливих. У якийсь момент здавалося, що процес зрушив нарешті з місця і хепі-енд от-от настане. По-перше, бажання змінити ЦВК станом на кінець червня було чи не в усіх акторів і в президента зокрема, а по-друге, питання позачергових виборів нарешті, схоже, зняли з порядку денного, політичну кризу подолали, і новий уряд активно взявся до роботи. Жодної тобі грози на горизонті.
Втім, українська політика тим і прекрасна, що завжди сповнена сюрпризів. Ні з того ні з сього голови двох найбільших фракцій — БПП і НФ — спільно звернулися до комітету, який мав за процедурою розглянути подання президента й зробити свій висновок, із проханням відкласти розгляд цього питання. Офіційна версія пробуксовки — відсутність потрібної кількості голосів у залі й небезпека після формального звільнення нинішніх прострочених членів ЦВК необрання заміни їм. Саме таку думку можна почути нині в кулуарах парламенту від тих народних обранців, які в курсі справи й розуміють, про що йдеться. А більшість просто відмахується, мовляв, це не наше питання, з’ясовуйте в членів комітету, а ще краще в президента.
Якщо уважніше вивчити питання, чиї кандидати є в поданні, а саме БПП, НФ, «Самопомочі», «Відродження» і «Волі народу», версія про брак голосів видається не надто переконливою. Голоси начебто є, навіть із лишком. Сукупна кількість депутатів названих фракцій і груп значно більша за потрібні 226, тому тут очевидна відмовка. Справжня ж причина може критися в неузгодженості деяких кандидатур, які дивним чином з’явилися в списку і яких ніхто не подавав. Наприклад, із трьох пропозицій від НФ президент, подейкують, урахував лише кандидатуру Леонтія Шепілова, двох інших відкинув. Натомість у поданні з’явилися три особи, зокрема Олег Конопольський, Надія Синиця та Роман Греба, яких НФ не подавав, але їх приписують саме до нього.
Читайте також: Коаліція: внутрішньовидова боротьба
Понад те, до всіх трьох є претензії громадського сектору. Хто їх подавав — питання, покрите мороком. Є версія про персональну домовленість Арсенія Петровича з Петром Олексійовичем, але ніхто з фракції її ані підтверджує, ані спростовує. Є також думка, що список навмисне сформовано в такий спосіб, щоб його проходження заблокувати й уникнути оновлення ЦВК. Ця ситуація, подейкують, влаштовує багатьох, а в разі виникнення потреби проводити позачергові вибори можна буде послатися на проблему неузгодженості й проводити їх зі старою ЦВК і за старим виборчим законом.
Хай там як, а легкий запашок можливих позачергових виборів у парламенті знову відчувається. Про них ще ніхто офіційно не говорить, тільки гроші на округи вже кинуто чималі. Дрібні фракції, подейкують, уже на низькому старті й активно починають задобрювати електорат, логічно підозрюючи, що працювати нинішньому складу ВР залишилося недовго. Аргументи доволі прості: патологічна непродуктивність парламенту, можлива криза в разі спроби протиснути «особливий статус Донбасу» і вибори на окупованій території, яких параноїдально вимагають європейці, наближення голодних бунтів із початком опалювального сезону тощо. Мають ці страхи під собою підстави чи ні, але не встигнути на потяг охочих немає.
Читайте також: Гаряча осінь
Як насправді розвиватимуться події, покаже час. Можливо, вибори будуть навесні, і готуватися до них є сенс. Коли більшість у нинішньому парламенті буде в них зацікавлена, вони точно відбудуться, й ігрища з ротацією ЦВК — чудовий аргумент на користь такої версії. Нині такої зацікавленості явно не спостерігається, але все може швидко змінитися. Не виключено, на Банковій знову вирішили спробувати всіх переграти, сподіваючись, що гуму можна тягти до нескінченності й це така собі гра на нерви. Справді, ну не вірити ж, що чесні вибори в Україні взагалі більше не потрібні й витворена нині система всіх влаштовує… Сумнівно, але як варіант.
От що точно зрозуміло, то це те, що перегони, чи то позачергові, чи то планові, зручніше таки проводити саме за старим законом і за старої ЦВК, де багато хто непогано пригодований чи, будьмо відвертими, висить на гачку. Особливо в таких виборах, звісно, зацікавлені дрібні політсили, які робитимуть ставку на мажоритарників і розуміють, що саме наявна система є їхнім шансом якнаймасовіше пролізти в нову Раду.
Читайте також: Війна всіх проти всіх
А втім, збоку вся ця історія дещо нагадує добре розіграну багатоходівочку, кінцевою метою якої може бути, наприклад, усунення з бігової доріжки конкурента. Як не крути, а спроба виснажити противника й змусити його витратити гроші, піддавшись на такий собі зрежисований фальстарт, — дуже навіть непогана ідея, яка може спасти на думку одночасно кільком політтехнологам.