Торік німецький канцлер Анґела Меркель стала дипломатичним щитом Заходу проти путінської Росії. Частково це пояснюється тим, що Барака Обаму відволікали й ослаблювали проміжні вибори у США. Крім того, більше ніхто в ЄС не має такого впливу на Москву, як спокійна і стримана бундесканцлерка. Отож, коли пані Меркель виходить із себе, це щось та означає. Після близько 40 розмов із Путіним щодо української кризи й особливо незадовільного чотиригодинного спілкування на нещодавньому саміті Великої двадцятки у австралійському Брисбені, Меркель нарешті готова називати речі своїми іменами.
Путін «топче міжнародний закон», – сказала вона в розмові із представниками австралійського аналітичного центру. Його мислення категоріями сфер впливу видається атавістичним. Чи поширяться амбіції кремлівського лідера на Молдову? Балкани? Його дії та нечесні підходи порушують європейські цінності. Меркель боїться «масштабнішого загоряння» (з німецької фраза перекладається дослівно як «поширення вогню»). Уперше вона говорить про це настільки чітко й публічно.
Але міністр закордонних справ ФРН Франк-Вальтер Штайнмайєр, схоже, заперечив їй, коли попередив про ескалацію висловлювань щодо конфлікту Заходу з Росією. Під час візиту до Москви його запросили на зустріч із Путіним (який поїхав із саміту G20 іще до його завершення). Результатом став ураган у самій Німеччині.
То чи розбіжні позиції Штайнмайєра і його канцлерки? «Цілковита нісенітниця», – прокоментувала закиди речниця міністра. Меркель і Штайнмаєр засвоїли уроки провалу дипломатії, що призвів до Першої світової війни 100 років тому, тож не хочуть переривати діалог із Росією. Але не кортить їм і поступатися принципами.
Читайте також: Містраль “Владивосток” лягає на курс?
Однак вони вихідці з різних партій і традицій. Меркель очолює правоцентристський Християнсько-демократичний союз (ХДС). Штайнмайєр належить до лівоцентристської Соціал-демократичної партії Німеччини. Ці дві політсили зараз у «великій коаліції». Але з часів правління першого канцлера повоєнної Німеччини Конрада Аденауера від ХДС останній залишається чітко прозахідним. Соціал-демократи натомість, відколи канцлерську посаду вперше обійняв у 1969 році їхній представник Віллі Брандт, дотримувалися Ostpolitik (східної політики), що дужче схилялася до зближення зі Сходом, а особливо з Росією.
Тепер обидві партії інстинктивно стають на старі позиції. Два колишні канцлери із соціал-демократів Гельмут Шмідт і Ґергард Шредер висловлюються із вражаючою симпатією про Путіна. Маттіас Плацек, колишній лідер соціал-демократів і прем’єр-міністр однієї з федеральних земель, а нині керівник Німецько-російського форуму (групи конференцій), припустив, що варто «заднім числом визнати анексію Криму [Росією] в межах міжнародного законодавства, щоб це було прийнятно для всіх». Потім він дав задній хід, але тільки частково. Це спонукало Горста Зеегофера, прем’єра федеральної землі Баварія і лідера партії «Християнсько-соціальний союз у Баварії» (сестри ХДС у цьому регіоні), зауважити, що конфлікт дипломатії Штайнмайєра з Меркель був би «вибухонебезпечним».
Путін, що служив як офіцер КГБ у Дрездені, коли впав Берлінський мур, добре знайомий із внутрішніми тертями в Німеччині й намагається їх використовувати. Минулого місяця державний російський телеканал RT (раніше відомий як Russia Today) запустив німецьку онлайн-версію; телевізійна має з’явитися наступного року. Редактор Ruptly (відеоагенції каналу) вигороджує РФ у німецьких ток-шоу. Те саме робив Путін у інтерв’ю німецькому телебаченню, яке подивились 6 млн осіб. Але ця стратегія може мати й зворотний ефект: когось неприкрита пропаганда Росії може тільки зробити прихильнішим до жорсткішої лінії Меркель.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com