На десятому місяці повномасштабної російської агресії, яка включає не лише військове вторгнення в Крим і на Донбас, інформаційно-ідеологічну війну, а й неприхований торговельно-економічний та енергетичний шантаж, щонайменше дивними видаються останні рішення про переорієнтацію країни на поставки вугілля та електроенергії з Росії.
Країна, яка кілька останніх років так важко намагалася позбутися негативних наслідків тотальної залежності від російського блакитного палива для свого суверенітету, тепер добровільно підсідає на голку поставок із РФ ще й тих джерел енергії, які мали б стати найшвидшим способом зміцнити енергонезалежність.
Постановочний колапс
Наразі важко визначити, хто саме в нинішній владі та/чи енергетичному секторі стоїть за театральним сценарієм «енергетичного колапсу, котрий потрібно подолати будь-якою ціною». Але той факт, що маємо справу зі штучно створеною внаслідок злочинної бездіяльності або й діяльності проблемою, помітний неозброєним оком.
Від серпня, коли експерти та ЗМІ почали бити на сполох через очікувані проблеми із забезпеченням енергетичним вугіллям українських ТЕС (див. Тиждень, № 28, 35, 39/2014), до листопада – грудня, коли це призвело до масових відімкнень електропостачання й стало зручним виправданням для посилення енергетичної залежності від Росії, нічого не було зроблено, щоб тому запобігти.
Особливо помітно це було на прикладі державної компанії «Центренерго», ТЕС якої тотально залежні від вугілля антрацитової групи, видобуток котрого в Україні майже цілковито лишився на окупованих російськими військами територіях Донецької та Луганської областей.
Читайте також: Як досягнути добровільної детінізації економіки
Хоча саме Центренерго як державна компанія мало показати приклад, як вирішувати проблеми із забезпеченням вугіллям за рахунок імпорту, запаси останнього на складах його ТЕС невпинно танули: з 970 тис. т у липні до 690 тис. т у серпні, 205 тис. т у вересні, 98 тис. т у жовтні, 58 тис. т у листопаді. І нарешті були повністю вичерпані в грудні, що призвело до зупинки всіх вугільних енергоблоків Трипільської ТЕС на Київщині та Зміївської на Харківщині.
У результаті склалася абсурдна ситуація, коли за гострого, але об’єктивного дефіциту газу через штучний дефіцит вугілля на цих станціях виробництво електрики й тепла забезпечувалося виключно спалюванням блакитного палива. Брак електрики в системі довелося компенсувати і за рахунок її продукування на інших станціях, які використовують газомазутні блоки.
В умовах потепління у другій половині грудня віялові відключення сягнули небаченого розмаху – 2–6 тис. МВт, що рівнозначно потужності найбільших у країні АЕС чи ТЕС. Представники енергетичних компаній та «експерти» цілеспрямовано нагнітали у ЗМІ апокаліптичні настрої, заявляючи про дефіцит потужностей на рівні 20% потреби енергоринку за високої температури повітря, і передрікали повномасштабну катастрофу з настанням очікуваних холодів.
До них долучився й Арсеній Яценюк, який на засіданні Кабміну не знайшов нічого кращого, як констатувати: «Якщо температурні показники підуть вниз, то споживання вугілля одразу збільшиться і віялові відключення будуть масованими», й попросив нового міністра енергетики Володимира Демчишина пришвидшити вирішення питання із забезпеченням наших електростанцій вугіллям та електроенергією за рахунок імпорту з Росії.
Ніби не він, перебуваючи на тій самій посаді, ще влітку закликав громадян переходити на електроенергію як основну альтернативу газовому опаленню, а протягом наступного півроку не міг не знати про наростання проблем із забезпеченням ТЕС вугіллям і мав зробити все, щоб не допустити колапсу взимку. Так само як не міг не знати, що не слід покладатися «на підступного і зрадливого ворога» – Росію, орієнтуючись на імпорт левової частки вугілля саме з країни-агресора, який вона потім абсолютно прогнозовано заблокувала в себе на кордоні й ще не раз зробить це знову.
Навіть організований у вкрай недостатніх обсягах за попереднього керівництва Міненерго імпорт вугілля із ПАР, який хоч якось міг виправити ситуацію із забезпеченням українських ТЕС з альтернативних джерел, був зірваний унаслідок корупційного скандалу. У ЗМІ з’явилося чимало матеріалів, які доводили, що справжньою першопричиною стало прагнення впливових осіб у найвищих ешелонах української влади (ланцюжок ішов до керівництва АП) та структур в енергетичному секторі замкнути новий прибутковий бізнес на собі. Про інтенсивний переділ енергетичного ринку свідчать і кадрові перестановки та навіть арешти низки керівників відомств і компаній у цій галузі.
Проте боротьба різних бізнес-груп і можновладців за ласі шматки на українському енергетичному недоринку, а тим більше в державних закупівлях – це сумна, але об’єктивна данина реаліям. Справжня проблема полягає не так у тому, що відбувся переділ ринку і маржа, зокрема й корупційна, від постачання імпортного вугілля дістанеться не одним, а іншим «впливовим людям», як у тому, що внаслідок переділу на цьому етапі посилилася залежність від поставок із підконтрольних Кремлю територій.
Читайте також: Рекомендована дієта для енергетики
За даними ЗМІ, останнім часом головними учасниками нарад у Міненерговугілля під керівництвом Володимира Демчишина стали Максим Тімченко, голова ДТЕК, що належить Рінату Ахметову, та близький до структур Олександра Януковича Сергій Кузяра. Зайве пояснювати, що обидві ці олігархічні групи цілком зав’язані на лобіюванні схем нарощування залежності України від постачання вугілля й електроенергії з Росії та підконтрольних їй районів Донбасу.
Тим часом в інформаційний простір регулярно надходили сигнали про штучність підтримуваного дефіциту вугілля українського видобутку. Зокрема, голова Луганської ОДА Геннадій Москаль закликав уряд вирішити питання вивезення вугілля зі складів на Луганщині (на підконтрольній Україні території перебувало 142 тис. т енергетичного вугілля). Причина – саботаж керівництва Донецької залізниці, яке й досі залишається на окупованій росіянами території, а уряд неспроможний вирішити питання його заміни. Врешті, на шахтах Львівсько-Волинського басейну наразі також є, за інформацією очільника Незалежної профспілки гірників Михайла Волинця, понад 93 тис. т вугілля. Міненерго до 20-х чисел грудня зволікало з наданням статусу самостійної юридичної особи шахті «Южнодонбасская № 3», яка перебуває на підконтрольній Україні території Донецької області, але раніше входила до складу компанії з центральним офісом в окупованому російськими військами Донецьку. У результаті на забитих паливом складах шахти зібралося 24 тис. т енергетичного вугілля, а сама вона з 12 грудня була змушена перейти на аварійний режим роботи, зменшивши до мінімуму видобуток палива.
Сир у мишоловці
Після підготовки громадської думки як «єдино можливий порятунок країни від енергетичного колапсу» було презентовано повномасштабний «безальтернативний» імпорт вугілля та електроенергії з Росії та підконтрольних їй районів Донбасу.
Під час прес-конференції 29 грудня Петро Порошенко повідомив, що 26 грудня були розблоковані поставки закупленого раніше в Росії вугілля в Україну, а за підписаною угодою про імпорт електроенергії розпочалося її надходження опівночі 29 грудня потужністю до 1500 МВт. Віце-прем’єр уряду РФ Дмитро Козак підтвердив, що Росія таки постачатиме електроенергію Україні за на диво низькими внутрішніми російськими цінами (які навіть нижчі від оптових українських). Також ідеться про 0,5 млн т вугілля дефіцитних марок щомісяця, ціна якого в січні нібито має становити близько $73.
Водночас тоді ж президент повідомив про наміри купувати вугілля й на окупованих територіях Донбасу, «щоб заблокувати контрабанду» і «виключно в разі, коли контролюватимемо, що кошти перерахують на зарплати шахтарям». Хоча цілком зрозуміло: у будь-якому випадку це означатиме полегшення життя і збільшення доходів окупаційної влади в регіоні, а також перманентну загрозу чергового зриву поставок задля тиску на Київ у питанні Донбасу чи Криму.
Паралельно замість того, щоб шукати вугілля з альтернативних джерел на світовому ринку, українське керівництво домовляється про його постачання з Казахстаном, хоча доля таких поставок так само залежатиме від доброї волі Кремля й може бути у будь-який час ним заблокована.
Серія друга: газова
Тим часом наростає загроза повторення в лютому – на початку березня такої самої критичної ситуації, яку в грудні вся країна спостерігала з вугіллям, але вже з газом.
На 14 січня підйомні запаси газу (без 5 млрд м³ «буферного») у ПСГ впали до 5,4 млрд м³. Показник украй низький з огляду на те, що за неповні переважно теплі три місяці опалювального сезону (із 20 жовтня) зі сховищ уже було використано 6,4 млрд м³. Останнім часом Україна піднімала по 70–100 млн м³ за добу. А попереду ще понад три місяці опалювального сезону, зокрема традиційно найхолодніша друга половина зими.
У грудні спостерігалося значне перевищення лімітів використання блакитного палива підприємствами ТКЕ та промисловими споживачами: відповідно 298,2 млн (28%) та 333,8 млн (31%). Про невиправданість значного перевищення лімітів ТКЕ, котрі, як і населення, також споживають газ для опалення, свідчить той факт, що останнє спожило на 321,6 млн м3 (12%) менше від плану, а бюджетні установи – на 24%. Водночас замість того, щоб повністю відімкнути від газопостачання підприємства хімпрому, які марнотратно використовують блакитне паливо як сировину для експортної продукції, уряд допускає запуск додаткових потужностей, зокрема «Сєверодонецького об’єднання «Азот» Дмитра Фірташа, яке простоювало ще з літа.
Затягування Кабміну й Нафтогазу з ухваленням жорстких рішень для дотримання лімітів споживання газу промисловими підприємствами, особливо тими, які використовують його як сировину, невблаганно наближає газовий колапс і загрозу замерзання країни. Краще втратити в I кварталі 2015 року додатково 2–3% промислового виробництва, ніж залишити десятки мільйонів людей без тепла в домівках або наблизитися до чергової капітуляції перед Кремлем уже в газовому питанні. А збереження і тим більше пришвидшення нинішніх темпів перевищення лімітів споживання блакитного палива здатні призвести до його перевитрат до кінця опалювального сезону на рівні 2–2,5 млрд м³ і поставити країну саме перед такою загрозою.
Читайте також: Вугільний договірняк
Водночас Нафтогаз із 9 по 24 грудня вибрав лише 350 млн м³ із передоплаченого на грудень 1 млрд м³ російського газу. Така політика НАК видається дивною, адже РФ може в будь-який момент задля погіршення ситуації в Україні припинити під тим чи іншим надуманим приводом постачання. Далекоглядніше було оперативно вибрати якомога більший об’єм оплаченого палива й закачати його в сховища. Тим більше що привід для зменшення поставок газу, навіть передоплаченого, може дати позов до структур Фірташа на конфіскацію в нього 5 млрд кубів, які нібито перебувають в українських ПСГ.
Означений комплекс факторів стрімко зменшує запаси підйомного газу в сховищах до критично низького рівня. І робить країну потенційно беззахисною перед шантажем Росії в разі синхронного припинення постачання нею електроенергії, вугілля та блакитного палива. Реверс із країн Європи у цій ситуації не зможе стати панацеєю. Так, у жовтні – листопаді Україна імпортувала 0,9–0,95 млрд м³ газу. Навіть з урахуванням збільшення пропускної спроможності газових перемичок, що забезпечують надходження зі Словаччини, з 15 грудня до 40 млн м³ за добу, а також розпочатого в січні реверсу з Угорщини на рівні кількох мільярдів кубів палива можна очікувати зростання імпорту з ЄС (включно з польським маршрутом) максимум до 1,2–1,3 млрд м³ у січні – лютому.
Що робити?
Антрацитовим вугіллям, видобуток якого в Україні повністю лишився на окупованих російськими військами територіях Донбасу, справді торгує дуже мало країн. Але на ринку достатньо вугілля, яке в тих чи інших сумішах здатне горіти на вугільних блоках українських ТЕС, розрахованих на антрацит. Крім ворожої нам Росії на світовому ринку його пропонують дружні США, а також В’єтнам, Китай, Південна Африка та інші країни.
Врешті, попри корупційний скандал і твердження про непридатність для українських ТЕС, завезені на станції Центренерго 240 тис. т південноафриканського вугілля успішно там згоріли. Тож можна й треба знайти додаткові мільйони тонн за межами Росії, Казахстану та окупованого російськими військами Донбасу. Якщо скористатися всіма можливостями, перші його партії все ще можуть прибути в Україну в березні, коли очікується повне вичерпання запасів газу в сховищах.
Окрім того, на сьогодні повною мірою не використовуються потужності ТЕС, які працюють на недефіцитному зараз в Україні та Європі вугіллі газової групи. За його рахунок можна було б значно збільшити обсяг виробництва електроенергії. Загальна потужність блоків, що зараз працюють на газовому вугіллі (крім станцій Донецької та Луганської областей), становить 5,8 ГВт. Це три ТЕС Західенерго та вугільні блоки Запорізької ТЕС. Як свідчить приклад Запорізької ТЕС ДТЕК, виробництво там може бути збільшене чи не на третину: якщо потужність її блоків, які можуть працювати на вугіллі газової групи, становить 1200 МВт, то зараз використовується лише 925 МВт.
Проблема в тому, що всі вони й досі належать провідному лобістові російських інтересів в Україні Рінату Ахметову. Тому завдання уряду полягає в тому, щоб змусити менеджмент ахметовської ДТЕК не просувати в Україні російські інтереси чи своїх шахт із підконтрольної терористам територій Донбасу (як там це роблять зараз), а використовувати всі резерви для зменшення залежності від російських поставок. Якщо потрібно, то для цього націоналізувати відповідні активи або ввести туди тимчасові державні адміністрації.
До наступного ж опалювального сезону досить часу, щоб із квітня – травня розпочати реконструкцію всіх блоків ТЕС, які розраховані на антрацитову групу вугілля, для переходу на вугілля газової групи. Нещодавно екс-міністр енергетики Юрій Продан оцінював вартість реконструкції одного котла в символічні $1,5–2 млн. Тож кількох десятків – максимум сотень мільйонів доларів, які можуть бути залучені під цільові програми від міжнародних кредиторів, цілком вистачить, щоб забути вже до наступного опалювального сезону про потребу в дефіцитному вугіллі антрацитової групи. За оцінками фахівців, затвердження проекту, виготовлення та налаштування обладнання займе чотири – максимум шість місяців. Причому все це можна починати вже зараз, щоб до завершення опалювального сезону і почергової зупинки енергоблоків у травні – серпні цей етап уже був пройдений.
На перспективу Україні під силу збудувати кілька блоків ТЕС, які могли б працювати на бурому вугіллі, понад 2 млрд т розвіданих покладів якого сконцентровані в Центральній Україні. Попри його меншу теплотворну здатність, воно успішно використовується для вироблення електроенергії в Німеччині, Польщі, Чехії та низці інших країн Європи. Раніше ним нехтували через проблеми зі збутом донбаського вугілля, але тепер, схоже, саме час повернутися до його видобутку.
Врешті, потрібно припинити ігри в популізм і привести до ринкових цін вартість газу для всіх категорій споживачів. По-перше, щоб мати можливість стабільно його імпортувати з різних джерел. А по-друге, щоб стимулювати його видобуток в Україні з більших глибин і менш рентабельних законсервованих у минулому свердловин. За підрахунками експертів, це дасть змогу в перспективі кількох років збільшити видобуток на 5–6 млрд м³ у традиційних газоносних районах Західної та Лівобережної України. Водночас реальні ціни на паливо допоможуть зрозуміти, яким є справжній попит на нього на українському ринку, та створити дієві економічні стимули для масштабного енергозбереження й знаходження альтернативних джерел енергії.
Читайте також: За крок від фінансової прірви
Тим часом сьогодні ситуація з цінами на газ лишається катастрофічною. У жовтні Україна імпортувала блакитне паливо з Європи по $316 за тис. м³, на 2015 рік, за інформацією заступника міністра фінансів Ігоря Уманського, закладається $345. Але навіть якщо через подешевшання нафти середньозважена ціна становитиме $280–300, то за курсу 20 грн/$ з урахуванням ПДВ та доставки вартість кубометра палива для українських споживачів мала б дорівнювати принаймні 7–8 грн/м³. Тоді як зараз не лише населення, а й ТКЕ, бюджетні організації та навіть комерційні споживачі платять менше.
Цього опалювального сезону у влади ще була бодай якась можливість виправдати підсідання на вугільно-електричну голку від Росії форс-мажорними обставинами та браком часу для масштабної диверсифікації постачань і модернізації електрогенеруючих потужностей. Але впродовж найближчих трьох – шести місяців їй таки доведеться чітко прояснити свою позицію щодо критичної енергетичної залежності від РФ, яка формується внаслідок переходу до масштабного імпорту електроенергії та вугілля з підконтрольних Кремлю територій.
Розповідати казки про неможливість знайти альтернативу наступного опалювального сезону вже не вдасться, адже доти є всі технічні та технологічні можливості для цілковитої відмови від газу, вугілля та електроенергії, які зараз потрапляють до України з (або через) Росії чи окупованих нею районів Донбасу. Якщо цього не буде зроблено, то більше не залишиться жодних ілюзій щодо здатності нинішнього керівництва держави гарантувати енергетичну безпеку, а відтак і стійкість України до політичного шантажу РФ.