Як лікар і затятий курець, Ева Копач певною мірою схильна до особистого ризику. У її випадку, схоже, на цьому любов до ризику і закінчується. Але готуючись заступити на посаду прем’єр-міністра Польщі замість Дональда Туска, який очолив Європейську Раду, вона основний наголос робить на безпеці. Головна її обіцянка виборцям – не проводити жодних радикальних змін до парламентських виборів наступного року.
У зовнішній політиці це означає відмову від конфронтаційного підходу до Росії, якого дотримуються Туск і його міністр закордонних справ Радек Сікорський. У внутрішній політиці Копач обіцяє більше дитсадків, будинків для престарілих, допомогу студентам для навчання за кордоном і заходи зі зменшення безробіття серед молоді.
«Я не думаю, що в неї є якесь бачення», – каже польський журналіст Яцек Заковський. За його словами, Копач – прагматична центристка і має, можливо, дещо більше вродженої чутливості, ніж Туск.
Хоча Копач і створила собі політичний імідж турботливої матері, час від часу в її голосі звучить сталь а-ля Тетчер. На посаді міністра охорони здоров’я в 2009 році вона не піддалася на вимоги закуповувати невипробувану вакцину від свинячого грипу, незважаючи на загрозу глобальної епідемії. Після аварії урядового літака 2010 року в Росії, коли загинуло 96 осіб включно з президентом Польщі, Копач поїхала до Москву на малоприємну процедуру опізнання загиблих.
Таку твердість пані Копач не могла не проявити і на перемовинах Європейського Союзу щодо скорочення викидів вуглецю, що недавно відбулася. Польща, яка дуже сильно залежить від вугільних електростанцій, виступає проти цього процесу. Копач пообіцяла полякам дешеву електроенергію і навіть пригрозила заблокувати «кліматичні» перемовини, якщо до її вимог не прислухаються.
Нова прем’єрка успішно перебрала контроль над партією влади, Громадянською платформою (ПО). Дехто боявся, що партія стоїть на грані самознищення. Але Копач привела з собою до уряду своїх найбільших суперників, у тому числі Гжегожа Щетину, який став міністром закордонних справ, і Цезарія Грабарчика, якому дістався портфель міністра юстиції. У результаті, ПО знаходиться під її надійним контролем.
Колишній міністр фінансів, навпаки, пішов від Копач із порожніми руками: вона відмовилася призначити його керівником своєї команди економічних радників. Сікорський пішов на підвищення і став спікером парламенту, але з новою прем’єркою в нього вже почалися проблеми. Недавно тижня вона відчитала його за принизливе маневрування: спочатку Сікорський в інтерв’ю американському порталу політичних новин сказав, що Владімір Путін пропонував Тускові, щоб Польща і Росія розділили Україну між собою, а згодом визнав, що Туск не зустрічався сам-на-сам з Путіним під час візиту до Москви у 2008 році. «Мене підвела пам’ять», – заявив він.
Схоже, полякам Копач починає подобатися. Вони вже втомилися від Туска, який прийшов до влади ще в 2007 році. Показавши відразу свою компетентність, вона легко подолала низьку планку, яку їй виставили. Останній рейтинг популярності показує, що ПО з 34% обійшла свого основного конкурента, праву партію Право і справедливість (ПіС), яка має 30%. (В останній рік прем’єрства Туска ПО відставала від ПіС у рейтингах).
Копач поведе свою партію і на місцеві вибори в листопаді, які відбудуться перед загальнонаціональними виборами наступного року. Партійні активісти тепер оптимістичніше розцінюють шанси ПО перемогти на обох. Якщо Копач усе ще буде прем’єр-міністром у 2016 році, їй доведеться окреслити якесь бачення майбутнього Польщі. «Що це буде: план дерегуляції чи щось більш соціальне? Не знаю», – каже Ришард Петру, президент Асоціації польських економістів. «Запитань багато, а відповідей – ні».
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com