То невже людина на цьому поприщі нарешті спромоглася краще зрозуміти себе чи принаймні зробила вагомі кроки щодо самовдосконалення? Повабну спробу виміряти глибину людського розвою здійснив у романі «Улісс» Джеймс Джойс. Одначе нині, коли спрощені змісти дедалі частіше стають основним способом обміну інформацією, багато хто вважає невиправданою розкішшю витрачати час на складні літературні вишуканості. А все тому, що письмо Джойса таке ж заплутане, як і наш огорнений павоттю зв’язків і відносин сучасник.
Задум Джойса полягає у спробі порівняти два виміри людини: перший стосується еллінського періоду, другий розгортається в сьогоденні. Хоча твір і написано століття тому, його смислові стрижні актуальні досі. Мірилом утілення замислу є відомий гомерівський сюжет подорожі Одіссея (див. Тиждень, № 37/2020), взоруючись на який автор і розгортає мандрівку героя, а та вкладається в події єдиного дня в одному місті. Проте ядро фабули становлять кілька моментів. Передовсім це теза про шлях, який потрібно здолати, бо інакше ніколи не здобудеш себе. А також структура взаємин, які створюють трикутник: стосунки між чоловіком і жінкою та феномен синівства.
Читайте також Література еліт і мас
В éпосі — це історія повернення Одіссея в Ітаку, де на нього чекають дружина Пенелопа та син Телемах. А в романі — нескінченні блукання Дубліном рекламного агента Леопольда Блума, його помисли про дружину Моллі та прагнення здобути духовного сина в особі поета Стівена Дедала. Сцени з античної давнини хоч і не буквально, але таки пов’язані з епізодами модерністського роману. Якщо зіставити обидві лінії, то можна виявити й кардинальні повороти самовизначення людини в часі.
Відправним пунктом лінії Джойса є напруга між молодими друзями — Дедалом і Маліґаном, яка в гомерівському плані відповідає сутичці недосвідченого Телемаха з материними залицяльниками. Схожим чином і одинокий ірландець потерпає від розгубленості, бо ніяк не зрозуміє свого призначення.
Якщо Телемах усюди розпитує про зниклого батька заради відтворення сімейної єдності, то Стівен, який учителює у школі, міркує на уроці про історичні витоки людства для конструювання власної ідентичності. Серед тем, що перегукуються в обох оповідях, — жіноча невірність, материнська опіка й вітцівська віддаленість. Але головний запит полягає в пошуку точки опертя для досягнення самовладного буття. Грецька притча про мастака перевтілень Протея відлунює спогляданнями Стівена за переливами морських хвиль і самозаглибленими внутрішніми трансформаціями. Адже без рефлексії сам зачиняєш двері до власної самості.
А відтак Джойс переходить до нової Одіссеї та акцентує на парадоксах персональності. У центр уваги потрапляє відсторонений від ірландського середовища єврей Блум і його внутрішній світ. Якщо цар Ітаки перебуває в полоні Каліпсо, то пересічний дублінець є бранцем повсякденних справ. Текст віддзеркалює його реакції на довкілля, схоплює переживання та стани. Роздуми Блума рояться довкола підпорядкованості зрадливій дружині, турботи про доньку та спогадів про померлого ще немовлям сина. Усе супроводжується виконанням домашніх обов’язків і фізіологічних відправ. Воістину, у таких діях небагато героїзму, а отже, подано їх із неабиякою іронічною приправою.
Читайте також: Пацієнт радше мертвий
Ба більше, про яку цілісність особистості може йтися? Щоби бодай якось проявитися, Блум воліє завести жіночі знайомства, подає оголошення про пошук секретарки й починає листування з пані, яка відгукнулася. Нудьга та й годі. Гомерові лотофаги присипляли пильність подорожніх квітками лотосу, натомість Джойс уквітчує неймовірні лінощі Блумового животіння, скориставшись засобами уривчастого й незавершеного письма, сповненого рясними цитатами, вряди-годи імітуючи потік свідомості. Нічого не вдієш, життя сповнене повторів, обридливого скніння, безглуздої балаканини й оманливості. Розбурхати сонливість здатна якась несподіванка. Гомер відправив Одіссея в Аїд із його страшними істинами. А Блум вирушає на похорон шкільного приятеля. Утім, намарно. У цій алегорії потойбіччя відсутні одкровення. Навіть у країні забуття не обійшлося без млявості.
Хай там як, але не все зводиться до застиглості буднів. Є в них і дещо динамічне. Епізод у рекламній конторі симетричний потраплянню Одіссея на острів владики вітрів Еола. На роботі Блум має шукати рекламодавців, а з цим у нього якраз і проблеми. Приниження з боку редактора схожі на гнів Еола, роздратованого нерозторопністю Одіссея. Натомість безпорадність Блума загрожує йому небезпекою залишитися наївним обивателем у бурхливому світі, де вітри повівають брехливими новинами і владою медіа. Та й хижість зі світу нікуди не зникала. Хіба що тема людоїдства лестригонів змінюється фланерством Блума вулицями Дубліна в розвідинах добрячого перекусу. Схоже на те, що суспільство споживання зробить із будь-кого машину поглинання. Замість здійснення самостановлення тебе жене стрімкий потік, але не свідомості, а розпещеної тілесності.