Це питання підкреслило, наскільки швидко змінюється ситуація в регіональній безпеці. Поки ми дискутували, лівий коаліційний уряд Швеції оголосив про збільшення видатків на оборону: 10,2 млрд шведських крон ($1,18 млрд) – помітне зростання порівняно з погодженими в березні 6 млрд крон. Щоправда, це навіть не половина того мінімуму, про який говорять генерали. Шведи жартують, що влада, вочевидь, планує захищати «півкраїни півтижня».
Швеція – це ілюстративний приклад тенденцій у європейській безпеці: підхід загалом правильний, але процес просувається надто повільно. Деякі країни, наприклад Польща та Естонія, мають глибоку культуру стратегічного бачення. Там і громадськість, і політики усвідомлюють необхідність серйозного підходу до оборони. Нещодавнє збільшення оборонного бюджету Естонії дасть їй змогу вийти за межі стандартних для НАТО 2% ВВП. Військові видатки Польщі з 2005-го зросли на 38% у реальному обчисленні, причому на цей рік заплановано подальше збільшення майже на 20%. Йдеться, зокрема, про $10 млрд на систему протиракетної оборони, про що незабаром буде оголошено. Інші намагаються не відставати. Литва знову запроваджує військовий призов і подвоює видатки на оборону. Навіть Латвія, що, як відомо, пасе задніх у цій справі (чим викликає занепокоєння), збільшує оборонний бюджет аж на 15%.
Однак у решти країн – членів НАТО інше ставлення. Чимало європейських держав більше стривожені загрозами з Півдня, ніж зі Сходу. Навіть британські консерватори не збираються надалі витрачати на оборону 2% ВВП у випадку перемоги на виборах 7 травня (щоправда, малоймовірної).
Попри запевнення німців на конференції, що їхня країна – надійний і вірний союзник в Альянсі, вони не викликають довіри з огляду на низку минулих огріхів: Німеччина виступала проти розширення НАТО на країни Балтії, а також проти надання планів підготовки до вступу для нових членів, а 2013 року намагалася завадити проведенню перших масштабних навчань Steadfast Jazz у нових країнах Альянсу.
Найкумеднішою на конференції видалася заява німецького представника, який вважає, що його держава не може збільшувати видатки на оборону, бо сусіди почнуть нервуватися. «Від імені свого уряду можу запевнити вас, що це не так», – прокоментував її високопоставлений представник держави, яка має вагомі підстави тривожитися щодо німецького мілітаризму, однак нині значно більше занепокоєна нейтралітетом німців.
Читайте також: Микола Сунгуровський: «Терміново необхідно розробляти нову модель безпеки держави»
Тож насправді Європа розділилася на країни, що бояться російського ревізіонізму, і країни, які його не бояться. У результаті, хоча ніхто про це відкрито не говорить, сформувався скандинавсько-балтійсько-польський безпековий альянс (за підтримки американців, якщо пощастить), який стоїть над поділом на учасників і не учасників НАТО. «Коаліція наляканих» розростається і зміцнює зв’язки.
Щоправда, члени цієї коаліції досі мають розбіжності в оцінках масштабу загрози. Деякі представники міністерств оборони побоюються несподіваної атаки (під виглядом незапланованих військових навчань, які любить проводити Росія), можливо, на Аландські острови (автономну демілітаризовану територію Фінляндії зі шведськомовним населенням), Готланд (шведський острів, потрапляння якого до рук росіян унеможливить оборону країн Балтії) або норвезький архіпелаг Шпіцберген. Але це малоймовірно, доки 20 тис. російських солдатів застрягли на території України або поблизу неї.
Читайте також: Армія без держави чи держава без армії?
За словами одного з експертів, головна мета Кремля – здобути коридор до Калінінграда. На думку іншого, основна небезпека – хибне трактування: Кремль вірить власній пропаганді, яка переконує, що Захід планує атакувати Росію і вкрасти її ресурси. Але, напевно, найтривожнішим аргументом на конференції була теза про те, що на тлі активізації Заходу й занепаду Росії – як видається, надовго – Владімір Путін мусить поспішати.