Богдан Буткевич журналіст Тижня

Нова хвиля: дебютний сингл українського гурту – лідер музичних чартів за кордоном

Культура
20 Лютого 2012, 14:00

Хлопці з гурту Champagne Morning стали одним із найцікавіших минулорічних відкриттів на музичній сцені України. Буквально перша їхня композиція «Miracle» одразу потрапила в англійські та американські музичні чарти, де перебувала серед лідерів кілька місяців. Здається, дуже короткий перелік актуальних за кордоном українських виконавців поповнився ще однією назвою. Тиждень поспілкувався з талановитими дебютантами в їхній затишній студії в Києві.

Читайте також: Діти підземелля

У. Т.: Ви вважаєте себе проектом чи гуртом?

Віталій Ляк (гітарист): Усе розпочиналося як проект, але рік тому ми таки стали гуртом. Хоча йшли до цього сім років. Звичайно, є в Україні тенденція, коли під артиста купують пісні та музикантів, а потім усе це в такому вигляді й працює. У нас інша ситуація, бо ми самі робимо музику, аранжування, зведення. Оце і є головна різниця між проектом та гуртом.

У. Т.: А чому співаєте лише англійською?

Діма Сніжко aka Dima Kelly (вокаліст): Ми орієнтуємося на іноземний ринок. Хоча чи не щодня чуємо: «Хлопці, краще російською», – бо англійську, мовляв, розуміють тільки в Києві, Харкові, ще кількох містах. Англійська для нас – це стан душі. Мелофоніка цієї мови суттєво відрізняється від слов’янських мов, тому абсолютно інші акорди просяться в музичний супровід. Думаю, якби ми спробували перекласти нашу творчість українською чи російською, із цього нічого не вийшло б.

Головне: судячи з реакції слухачів, така музика в нас цілком не зайва. Але нам справді важко. Бо музичні лейбли заливають ефіри продуктом не надто високої якості, який пропихається в статус хіта завдяки безкінечному повторюванню. Водночас для нас є і певний позитив у цій ситуації – майже повної відсутності якісного продукту. Бо спочатку ніхто не вірить, що ми український гурт. А потім, коли впевнюються, то в усіх захват, мовляв, вау, нічого собі, в Україні таку «фірму» зробили.

 

У. Т.: Якщо у вас і надалі все так гарно розвиватиметься в плані просування на Захід, чи не плануєте переїхати туди?

Діма Сніжко: Хочеться жити у своїй країні, але подорожувати. Окрім того, добрий артист має постійно перебувати у стані гастролей. І якщо, наприклад, це великі тури, то можна й по півроку бути в мандрах. Тож де нас хотітимуть бачити й чути, там ми й будемо в цей момент. Але все одно Батьківщина залишається Батьківщиною.

Читайте також: Рок-екзистенція

У. Т.: Ви, на відміну від більшості українських виконавців, не піддалися моді на world music, не використовуєте у своїй творчості етноелементи. Чому?

Діма Сніжко: Ми граємо лише те, що нам близьке. До речі, розмови про британський характер нашої музики точаться тільки тут, в Україні. Самі англійці так не вважають. Американці, наприклад, визнають нас близькими до Maroon 5. Альбом, який ми згодом випустимо, буде експериментальним насамперед у плані максимальної кількості стилів та саундів, з якими нам хочеться попрацювати: рок, євро-поп, хіп-хоп тощо.

У. Т.: Чи є якась різниця між західним слухачем та нашим?

Максим Сабодаш (клавішник): На концертах жодної.

Саша Чунін (басист): Єдине, що трохи різниться, – західний слухач досвідченіший. Там більше слухають музику, ніж у нас. І реально поаплодують за гарну імпровізацію.

Діма Сніжко: Абсолютно згоден. Наші слухачі, на жаль, менш уважні, більшості головне – погоцати. Бажано в нетверезому стані. Ще дуже важливий момент. У нас часто думають, ніби на Заході слова не мають значення, всі слухають тільки музику. Нічого подібного – lyrics неймовірно важливі й саме вони визначають ставлення тих-таки англійців до якоїсь пісні. Рецепт хітовості найвідоміших пісень дуже простий: там співається про життя навколо, тому кожна людина відчуває свою співучасть у цьому.

У. Т.: Чи важливо для заняття музикою мати профільну освіту?

Віталій Ляк: Ми всі маємо музичну освіту, окрім Віталіка, який усього досяг приватними заняттями.

Максим Сабодаш: Звісно, є дуже багато прикладів, коли відсутність профільної освіти аж ніяк не заважала успіху. Але для нас це головний фактор, бо він, своєю чергою, визначає музичне мислення.

У. Т.: Що порадите молодшим колегам?

Діма Сніжко: Ми починали з нуля. Тому я дуже радий, що ми змогли зібратись і хоч чогось досягнути на сьогодні. У кожного музиканта має бути розвинена інтуїція. Він повинен бути голодним і не до кінця щасливим. Бо я пам’ятаю, коли в мене був період щастя, я взагалі нічого не міг робити. Так минуло два роки, а потім я зрозумів, що треба прокидатись і творити. Головне – вірити в себе й ніколи не зупинитись. Бо якщо ти, пропрацювавши 10 років над якоюсь ідеєю, таки кидаєш її, значить змарнував увесь цей час.

Саша Чунін: Треба не боятися помилятись. Бо в якийсь момент розумієш, як багато міг би зробити, якби щоразу не казав собі: «Та ну, не хочеться осоромитись, краще помовчу».

Віталій Ляк: Треба постійно оновлюватися, намагатися діставати нову інформацію.

Максим Сабодаш: Музикант як творча одиниця є плідним достатньо обмежену кількість часу. Тому, щоб не зупинитися, треба постійно розвиватися і вкладати у свій розвиток час і гроші. Зупинився – став нецікавим.

Читайте також: Музичний концентрат

У. Т.: Скільки років вашому слухачеві, яка цільова аудиторія?

Діма Сніжко: Від 16 до 35 років. Це я не голослівно кажу, саме такі дані ми отримали в результаті власного дослідження аудиторії нашого сайта, інших інтернет-ресурсів, радіостанцій. І що для нас дивно, останнім часом багато людей зовсім не з мільйонників, а й з невеличких міст. Усюди є ті, кому хочеться гарної музики.

Віталій Ляк: Я виріс у містечку з тисячею мешканців під Мелітополем. Це я до того, що, звичайно, музичні смаки виховуються, але якщо є внутрішній потяг до прекрасного, його нічим не вбити.

У. Т.: Чи варто в нашій країні вкладати гроші в добротний саунд, якщо публіка така невибаглива?

Віталій Ляк: Якісний саунд – це не тільки привезти гарні колонки, а насамперед якість виконання й мислення. На жаль, більшість того, що в нас зветься музикою, абсолютно не є якісним матеріалом. Як на мене, треба питання ставити ширше. Змінювати мислення людей, які просто не можуть на нинішньому рівні створювати щось справжнє й добре.

У. Т.: Тобто є певна гра на «пониження» в більшості українських музичних виконавців чи, вважаєте, вони просто не здатні на краще?

Віталій Ляк: Я особисто бачив багато разів, коли народний, заслужений артист, який цілком може собі дозволити фінансово цей самий якісний саунд, каже: «А навіщо воно мені? Оті ваші барабани живі, репетиції? Краще під «фанєру» покривляємося, заплачу вам (музикантам), щоправда, трохи менше». Знаєте, ось береш до рук, наприклад, альбом Оззі Осборна 2010 року – і просто дах зносить від саунду, який видає вже майже дідусь. І береш якогось нашого виконавця, котрий 30 років грає одне й те саме. Річ у тому, що на Заході кожна людина справді прагне бути першою і найкращою у своїй справі. Тоді як у нас усе робиться за принципом: «Якось там пройде». Тому треба починати із себе, піднімати планку. А потім, може, інші подивляться й собі також захочуть рухатися.

У. Т.: Що Україна в музичному плані може дати світові?

Віталій Ляк: Людей. У нас безліч неймовірних талантів. Особливо серед молоді, тих, кому років 20. Вони вже не залякані совком.

Діма Сніжко: Іноді приходять до мене на студію музиканти молоді записуватися, і справді плакати хочеться, коли чуєш цей рівень англійської, голос, партії. Чорт забирай, Україна – центр Європи, і чому ми не можемо давати таку саму купу якісної музики, як та ж таки Англія? Сподіваюсь, саме вони й породять український музичний new wave. Ну й ми, звичайно.

Читайте також: Гастролі ностальгії