В оригіналі це звучало так: «46 мільйонів людей розуміють дві мови: російську й українську. Не болгарську мову, не угорську мову, не румунську мову, не єврейську мову, ідиш чи іврит, я не знаю, як там. Ці мови розуміє лише купка людей. Ми говоримо про дві мови, які розуміє весь народ». І запитань до цього спічу більш ніж достатньо.
По-перше, цікаво було б почути реакцію на ці висловлювання від дипломатичної служби Ізраїлю та єврейських організацій України. Голова Всеукраїнського єврейського конгресу Вадим Рабінович свого часу неабияк посприяв розбурхуванню скандалу навколо антисемітських заяв мера Ужгорода Сергія Ратушняка, що завдало потужного удару по іміджу України у світі. Ізраїльська агенція «Сохнут» 2009 року заявила про посилення в нашій країні антисемітських настроїв. Нарешті однопартієць Михайла Чечетова, депутат і музикант Ян Табачник, у 2005-му, після слів тодішнього віце-прем’єра з гуманітарних питань Миколи Томенка про «начебто українських артистів Табачника і Кобзона» обурився, що це натяк на його єврейське походження, і влаштував з цього приводу цілу акцію. За часів влади помаранчевих всі ці організації та діячі виказували неабияку принциповість у питаннях толерантності. Тож дуже цікаво, чи будуть вони так само принципові щодо заяв про «єврейську мову, ідиш чи іврит, я не знаю, як там»?
Друге питання варто направити керівництву ПР. Михайло Чечетов не рядовий регіонал, він заступник голови фракції й один із керівників партії. На жовтневі вибори до Верховної Ради він іде за списком ПР під № 21. Дуже цікаво було б дізнатися, його слова – це особиста думка чи офіційна позиція правлячої партії?
Щойно Партія регіонів ухвалила Закон «Про засади державної мовної політики» № 9073, у якому не йдеться про «мову купки людей». Там зазначено: «До регіональних мов або мов меншин України… віднесені мови: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька». Вочевидь, твердження закону і заява нардепа Чечетова за змістом суперечать одна одній. То коли ж регіонали брехали? Коли в нагальному порядку схвалювали Закон Ка-Ка чи тепер, коли настав час відповідати за свої слова?
Стає зрозуміло, що брехали вони саме в тексті закону, адже виконувати його регіонали й на думці не мають. Прикладів тому нині стає дедалі більше як грибів після дощу. Народний обранець Геннадій Москаль вже погрожує судом голові РНБО Андрію Клюєву, позаяк на своє депутатське звернення, написане русинською мовою, відповідь він отримав українською. «Це грубе порушення паном Клюєвим мовного закону», – наголосив Геннадій Москаль. Не поспішають регіонали надавати статус регіональної і кримськотатарській мові у Криму. Дійшло до курйозу. Через незрозумілий статус кримськотатарської мови регіональною в Криму не може стати й російська. «Вони сподіваються, що незабаром (можливо, у вересні) до закону будуть внесені відповідні поправки і буде підвищено відсотковий бар’єр для регіональних мов. У такий спосіб кримськотатарську мову вдасться вивести з їхнього переліку», – обурюється перший заступник голови Меджлісу кримських татар Рефат Чубаров. Стає зрозуміло, чому так непевно діяла опозиція під час ухвалення Закону Ка-Ка. Кращої антиреклами для ПР у Криму й на Закарпатті годі й уявити.
Проте найбільше питань постає до нардепів Колесніченка, Болдирєва, Царькова, Симоненка та інших невгамовних борців з «поширенням українського фашизму». Всі вони не забувають регулярно паплюжити пам'ять борців за волю України, звинувачувати у нацизмі бійців УПА та розсіювати комуністичні листівки над фестивалем «Бандерштат». А зараз вони мають перед собою вражаючий приклад неприхованого неонацизму.
«Не болгарську мову, не угорську мову, не румунську мову, не єврейську мову, ідиш чи іврит, я не знаю, як там. Ці мови розуміє лише купка людей», – заявляє Михайло Чечетов. «Країна населена сумішшю рас, які навіть не назвеш народом», – казав дещо раніше нацистський функціонер Йозеф Геббельс. Як-то кажуть, знайдіть відмінності в цих проявах людоненависті.
«Борці з нацизмом», регіонали та їхні союзники-комуністи не поспішають висловлювати своє обурення заявою Михайла Чечетова. Не говорять вони вголос і про те, що немає у світі «мов купки людей», а є національні мови певних народів. Бо якщо так міркувати далі, «мовою купки людей» в Україні можна назвати і російську, а зрештою, й українську. Не кажуть вони, що сама риторика про «мови купки людей», утім, як і про самі «купки людей», як така є поділом народів на повноцінні і не дуже, а інакше кажучи, проявом неприхованого фашизму. Чому ж мовчать «борці з фашизмом»?
Не зайве почути відповіді на ці запитання. Але ж їх не буде.